УХВАЛА

                                                       ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2010 р. жовтня місяця «26» дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

                                               Головуючого:             Чистякової Т.І.    

                                                       Суддів:             Філатової Є.В.

                Макарук Л.В.

                                           При секретарі:           Бініашвілі Б.Ш.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним та визнання права власності  на житловий будинок і земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Роздольненського районного суду  Автономної Республіки Крим від 10 червня 2010 року,  

                  ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулися з вимогами до ОСОБА_4 про визнання  дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та розташованого на неї житлового будинку АДРЕСА_1

Вимоги мотивовані тим, що 25.11.2007р. між сторонами в усній формі відбулася угода про купівлю продаж спірного будинку та земельної ділянки, а  29.12.2007р. був укладений письмовий договір на виконання якого позивачі сплатили відповідачці обумовленою угодою суму 20000грн., а вона  передала їм  будинок та всю документацію на нього, але ухиляється від нотаріального оформлення правочину.

Рішенням Роздольненського райсуду АРК від 30.01.2008р.  позов було задоволено, за позивачами було визнане право власності на спірні будинок та земельну ділянку у рівних долях.

За заявою ОСОБА_4 про перегляд справи за нововиявленими обставинами зазначене рішення було скасоване.

ОСОБА_4 звернулася з позовними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на будинок, зробленої на підставі рішення суду від 30.01.2008р. та про витребування будинку з незаконного володіння ОСОБА_3.

Ухвалою від 21.01.2009р. всі вимоги об’єднані в одне провадження, проте ухвалою від 22.04.2010р. суд виділив в окреме провадження вимоги ОСОБА_4 про витребування майна, а ухвалою від 10.06.2010р. закрив провадження в частині  решти зустрічних вимог ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, зазначивши, що вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Роздольненського районного суду АРК від 10.06.2010р. в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі на  зазначене рішення позивачі просять скасувати  його та ухвалити нове рішення про задоволення  їх вимог. Посилаються на те, що суд не застосував ст.220 ЦК України, не дав належної оцінки доказам, що підтверджують укладання договору зі всіма суттєвими умовами, необґрунтовано дійшов висновку про недоведеність ухилення  відповідачки від нотаріального посвідчення угоди.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.213 ЦПК України  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим  на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене рішення відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

 Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Колегія погоджується з таким висновком.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку та визнання права власності на нього і земельну ділянку.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним.

Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом.

Таким чином, у сенсі частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (п.п. 1-10 частини 2 статті 16) може бути обраний судом лише за умови його обов'язкового встановлення договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.    

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи письмовий договір  стосовно всіх істотних умов угоди відсутній. Відповідачка наявності такої угоди не визнає.

Згідно з частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Проте, як вбачається з конкретного змісту частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

З огляду на вказане, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, - відсутнє.

Предметом спору у даному  випадку є нерухоме майно, яке потребує обов’язкової державної реєстрації, суд першої інстанції відмовляючи у позові правильно керувався зазначеними нормами закону.

Крім того, відповідно до статті 131 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громадяни та держава, мають право набути у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Будь-яка угода щодо передачі прав власності на земельну ділянку взагалі відсутня. За таких умов суд першої  інстанції  обґрунтовано дійшов висновку, що правових підстав для задоволення позову немає. Такий висновок є законним і обґрунтованим, рішення суду першої  інстанції відповідає вимогам закону.   Підстав для його скасування немає.  

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,–

                        УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити, рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів зі дня проголошення.

Судді: