Справа № 22ц-6565/2010                                 Головуючий у 1 інстанції – Сапон А.В.

Категорія – цивільна                                                              Доповідач – Мамонова О.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16 грудня 2010 року                                                           м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  у складі:

головуючого-судді   Позігуна М.І.,

суддів:               Мамонової О.Є.,  Губар В.С.,

при секретарі

з участю: Кравченко В.В.

позивачки ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

     У вересні 2010 року ОСОБА_5  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про зобов’язання останнього спростувати відомості, що не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію тим самим шляхом, яким її було поширено, відповідно до вимог ч. 7 ст. 277 ЦК України; просила постановити рішення, яким зобов’язати відповідача вибачитись перед нею та стягнути з нього моральну шкоду у розмірі 1650 грн. і судові витрати. Позов мотивований тим, що у доповідній записці за підписом водіїв  автобусів від 25.08.2010 року, в тому числі і за підписом відповідача, вона безпідставно звинувачена у недобросовісному відношенні до роботи, конфліктах з пасажирами. У доповідній записці від 30.08.2010 року відповідач звинувачує її у домаганні, називає образливими словами. Внаслідок тривалих образ з боку відповідача в неї погіршився стан здоров’я. Негативне відношення до неї відповідача впливає на виконання посадових обов’язків, негативно відображається на її репутації як працівника, а також впливає на розмір щомісячного заробітку.

      Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.

      В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 листопада 2010 року і винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

     Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не були застосовані положення ч. 3 ст. 277 ЦК України, відповідно до якої негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Апелянт вказує, що доказів про те, що вона займається протизаконною діяльністю, має неналежний професійний рівень та негативно впливає на пасажирів, відповідачем не надано і з матеріалів справи не вбачається, що вона притягувалась до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

       На думку апелянта, суд, оцінюючи викладені в доповідній записці висловлювання,  безпідставно зазначив, що за змістом вони не є конкретними фактами, а є думками, судженнями, критикою діяльності і не є наклепом.

     В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_5, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

     В суді апеляційної інстанції позивачка та її представник просили спростувати інформацію викладену у колективній доповідній записці, а також у доповідній ОСОБА_7 від 30.08.2010 року, а саме: «кондуктор ОСОБА_6 неоднократно приставала ко мне с неприличными предложениями», «ей нужно обратиться к психиатру», «на мое замечание, что это пункт питания отреагировала агресивно и неадекватно».  

     Відповідач в засіданні апеляційного суду наполягав на законності рішення суду першої інстанції.  

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,  апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення – скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

     Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутнє порушення честі і гідності та ділової репутації позивачки з боку відповідача, враховуючи те, що в доповідній записці відповідач зазначав свої оціночні судження і не мав на меті порушувати особисте немайнове право позивачки на честь і гідність та ділову репутацію.

    По справі встановлено, що на ім’я генерального директора КП ЧТУ була направлена доповідна записка за підписом водіїв, в тому числі і відповідача ОСОБА_7, в якій ОСОБА_5 звинувачується у недобросовісному відношенні до своїх обов’язків, конфліктах з пасажирами(а.с. 7). З даною доповідною позивачка була ознайомлена 25 серпня 2010 року

    30 серпня 2010 року ОСОБА_7 начальнику КП ЧТУ була направлена доповідна, в якій міститься наступна інформація: «кондуктор ОСОБА_6 не однократно приставала ко мне с неприличными предложениями», «ей нужно обратиться к психиатру», «на мое замечание, что это пункт питания, а не парикмахерская, отреагировала агрессивно и неадекватно» (а.с. 8-11).

    Відповідно до частин першої та другої статті  277 ЦК України  фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

     У п. 15 Постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладання в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

     Згідно положень ст. 40 Конституції України та з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, а не поширення інформації.

     Разом із тим, звернення має бути адресоване органу державної влади, органу місцевого самоврядування та посадовій і службовій особам цих органів, що компетентні розглянути таке звернення. Наявність у зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів  не було жодних підстав і це звернення  було викликано не наміром виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством.

     Виходячи з положень ст. 277 ЦК України та ст. 10 ЦПК України обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.

     Відповідачем ОСОБА_7 не надано суду належних доказів достовірності інформації, викладеної ним у доповідній записці начальнику Комунального підприємства „Чернігівське тролейбусне управління”  30.08.2010 року, а саме наступної інформації: «кондуктор ОСОБА_6 неоднократно приставала ко мне с неприличными предложениями». Крім того, вказана інформація є негативною, оскільки відповідач стверджує про вчинення позивачкою неетичної поведінки.    

     Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, щодо доведеності поширення ОСОБА_7 недостовірної та образливої інформації відносно ОСОБА_5, яка порушує особисті немайнові права останньої, а тому вона підлягає спростуванню шляхом направлення на адресу керівництва Комунального підприємства „Чернігівське тролейбусне управління” листа із зазначенням, що вказана інформація є недостовірною.

     Також апеляційний суд погоджується з доводами позивачки, що внаслідок поширення вказаної негативної інформації останній заподіяно моральної шкоди, що виразилася у приниженні її честі  і гідності, і враховуючи глибину душевних страждань позивачки, а також виходячи із вимог розумності і справедливості вважає за необхідне стягнути з відповідача на її відшкодування 400 грн.

     Враховуючи положення  п. 26 Постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов’язання відповідача вибачитись перед позивачкою, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту честі і гідності за поширення недостовірної інформації не передбачено у ст.ст. 16, 277 ЦК України.

     Закон України „Про звернення громадян” забезпечує можливість громадянам брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення  в письмовій або усній формі пропозицій, заяв та скарг.    

     Таким чином, колективна доповідна записка водіїв (а.с. 7) не може бути розцінена  апеляційним судом як поширення недостовірної інформації щодо відповідачки , оскільки має місце звернення громадян із заявою до  органу, уповноваженого на її розгляд.

Відповідно  до ст. 47-1 Закону  України „Про  інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Такими судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, які містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведеності їх правдивості.

     Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено і у ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

      Наступна інформація: «ей нужно обратиться к психиатру», «на мое замечание, что это пункт питания отреагировала агресивно и неадекватно», що викладена у доповідній ОСОБА_7 від 30.08.2010 року, не може бути визнана підставою цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки ОСОБА_7  висловив таким чином свою критику та оцінив дії позивача, що підпадає під поняття оціночних суджень, визначених ст. 47–1 Закону України „Про інформацію”.

    Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки судовий збір в розмірі 25 грн. 50 коп.(17 грн. + 8 грн. 50 коп.), а також витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 150 грн. (75 грн. + 75 грн.), а всього 175 грн. 50 коп. у відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.ст. 23,  275, 277 ЦК України, ст. ст. 303, 307, пп. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд

                                                        В И Р І Ш И В:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити частково.

       Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 листопада 2010 року – скасувати.

        Позов ОСОБА_5  – задовольнити частково.

       Зобов’язати ОСОБА_7 спростувати інформацію, що не відповідає дійсності, викладену ним у доповідній записці начальнику Комунального підприємства „Чернігівське тролейбусне управління”  30.08.2010 року, а саме «кондуктор ОСОБА_6 неоднократно приставала ко мне с неприличными предложениями»  шляхом направлення на адресу керівництва Комунального підприємства „Чернігівське тролейбусне управління” листа із зазначенням, що вказана інформація є недостовірною.

       Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 400 грн. на відшкодування моральної шкоди, 175 грн. 50 коп. на відшкодування судових витрат, а всього 575 грн. 50 коп.

       В задоволенні  решти позовних вимог – відмовити.

       Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.                        

        Головуючий                                                                    Судді: