Справа № 2 –3596/10      

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

               21 грудня 2010 року  Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого – судді  Регеші В.О., при секретарі Фадєєвій О.О., адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Світловодськ цивільну справу  за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  -  Акціонерне товариство “Українська страхова компанія “ Дженерелі Гарант”, Національний банк України  про визнання  кредитно – заставного договору недійсним та визнання  правочину в частині угоди про територіальну підсудність недійсним .

ВСТАНОВИВ:

             Позивач, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом  до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”, (скорочена назва ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») в якому просить визнати недійсним  кредитно заставний договір  №  KGALAK10540021  укладений 14 травня 2008 р. між ним  та   ПАТ  КБ  “ПРИВАТБАНК”, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення на користь ОСОБА_2 з ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”  54463,81 грн., та визнати недійсним кредитно – заставний договір №  KGALAK10540021  від 14 травня 2008 р. укладений між ОСОБА_2 та  ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” в частині територіальної підсудності,  п. 13.10. та п. 14.12  кредитно – заставного договору.

            Відповідач ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” просить відмовити в позові повністю та вважає, що не існує жодних підстав для задоволення позову про визнання недійсним кредитно – заставного договору в цілому так і визнання його недійсним в частині територіальної підсудності.

             Розглянувши матеріали справи суд прийшов до висновку, що дана справа являється цивільною і підсудна до розгляду в Світловодському міськрайонному суді Кіровоградської області, так як дане питання вирішено ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26.08.2010 р. справа  № 22-6303-2010 р.

            Під час судового засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, мотивуючи вимоги тим, що банк не мав права надавати йому кредит  в іноземній валюті, а саме доларах США, так як відповідачем не була отримана індивідуальна ліцензія для надання кредиту в іноземній валюті  та він не мав права використовувати іноземну валюту на території України як засіб платежу. Представник позивача пояснив,  що умови кредитно – заставного договору  №  KGALAK10540021  від 14. 05. 2008 р. порушують один із принципів цивільно – правових відносин, а саме принцип справедливості, який закріплений в ст. 3  ЦК України.  Стверджує, що умови кредитного договору є несправедливими, так як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’зків на шкоду позивача.  Відносно визнання  недійсним правочину в частині угоди про територіальну підсудність, позивач зазначив, що умови п.13.10. та п. 14.12. кредитно – заставного договору, за якими визначено територіальну підсудність розгляду справи, у разі виникнення спорів, в Жовтневому  районному суді м. Дніпропетровська або у Постійно діючому третейському суді  при Асоціації  Дніпропетровський Банківський Союз,  не відповідали його внутрішній волі та порушують  ч. 5 ст. 110 ЦПК України та ч. 2 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.   Просив суд визнати  п.13.10. та п. 14.12. кредитно – заставного договору  №  KGALAK10540021  від 14.05. 2008 р. недійсними.

      Відповідач по справі, представник банку, позовні вимоги не визнав в повному обсязі. Вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.  Зазначив, що твердження позивача, відносно визнання недійсним  кредитно – заставного договору в цілому е неспроможним та таким, що не відповідає положенням чинного законодавства України. Згідно ст. 19 Закону України, “Про банки і банківську діяльність”, банк має право здійснювати банківську діяльність після  отримання банківської ліцензії. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції з валютними цінностями. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання  передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування . Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам  та іншим фінансовим установам України, національному оператору  поштового зв’язку  на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

      Відповідно до п. 1.5. положення про порядок видачі  Національним банком України індивідуальних ліцензій  на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання  іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором  або отримувачем  за валютною операцією є уповноважений банк. Ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

        Дозвіл на право здійснення валютних операцій, відповідно до 47 Закону України, “Про банки і банківську діяльність”, Національним Банком України видано ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”. Представник банку надав до суду вказаний дозвіл з додатками до нього.

         Також представник банку зазначив, що позиція  ОСОБА_2 щодо несправедливої умови кредитного договору в частині надання кредиту  в доларах США є також неспроможною та такою, що суперечить основним принципам договірного права України. Несправедлива умова договору може бути визнана лише в тому випадку, якщо ця умова не була окремо погоджена сторонами. ОСОБА_2 під час укладання кредитного договору особисто бажав отримати кредит в іноземній валюті, а саме доларах США. Цю інформацію позивач особисто зазначив у Анкеті – заяві за програмою “Авто в кредит за 30 хвилин”. В подальшому умову видачі кредиту в доларах США було визначено у кредитному договорі, який був підписаний  ОСОБА_2  Умова, щодо отримання кредиту в іноземній валюті була запропонована самим позивачем і не може вважатися несправедливою.

            Щодо визнання кредитно – заставного договору недійсним в частині територіальної підсудності, представник Банку пояснив, що цивільним процесуальним законодавством України, а саме  ст. 112 ЦПК України, яка діяла на момент укладання кредитно-заставного договору передбачалось, що сторони мали право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність. У відповідності положенням п.13.10. та п.14.12 кредитно  - заставного договору Банк та ОСОБА_2 домовились  та  визначили, що за винятком спорів, для яких законом визначено виключну підсудність, розбіжності чи вимоги по кредитно – заставному договору, підлягають розгляду в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська. Під час укладання кредитно – заставного договору  ОСОБА_2 не заперечував та погодився з умовами договірної підсудності.

    Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  -  Акціонерне товариство “Українська страхова компанія “ Дженерелі Гарант”, Національний банк України, їх представники  в судове засідання не з»явилися, своїх  пояснень чи заперечень суду не надали.

        Заслухавши  пояснення сторін,  дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши їх у сукупності, враховуючи, що сторони заявили про те, що ними надані всі наявні докази, яких достатньо для вирішення спору між ними, виходячи з встановлених обставин  і визначених відповідно до них правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_2 щодо визнання кредитно – заставного договору недійсним  в цілому так і визнання його недійсним в частині територіальної підсудності не підлягають задоволенню з наступних підстав.

       Згідно п. 17 кредитно – заставного договору №  KGALAK10540021  від 14.05.2008 р. укладено між ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” та  ОСОБА_2, останній отримав кредитні кошти в сумі 27 345,64 дол. США  з процентною ставкою 15%  річних, із яких: 26287,06 на придбання автомобіля;  262,87 дол. США для оплати перших страхових платежів  на перший рік дії кредиту; 7,1 дол. США  для оплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі; 788,61 дол. США для оплати Банку винагороди за надання фінансового інструменту.

       Згідно Анкети – заяви “Авто в кредит за 30 хвилин” від 14.05.2008 р. позивач особисто

 запропонував  Банку видати кредит в доларах США  в розмірі 27 345,64 дол. США  на придбання автомобіля.

       Згідно ст. 19 Закону України, “Про банки і банківську діяльність”, банк має право здійснювати банківську діяльність після  отримання банківської ліцензії.        

        Згідно Дозволу Національного Банку України № 22-2 виданого 22 липня 2003 року та додатку до Дозволу, Банк має право здійснювати операції  з валютними цінностями.

        Згідно банківської ліцензії  № 22 від 01.12.2001 р., банк має право здійснювати банківські операції  визначені  ч. 1  та п. 5-11 ч. 2  ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

         Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання”  Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування . Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам  та іншим фінансовим установам України, національному оператору  поштового зв’язку  на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) операції з валютними цінностями.

          Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

       Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, виборі контр агента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Відповідно до ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов’язується надати грошові кошти  (кредит)  позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

        Згідно ч. 2  ст. 524 Ц К України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’ язання в іноземній валюті.

        У відповідності положень п.13.10 та п.14.12. кредитно-заставного договору від 14.05.2008 року відповідач та позивач  домовились та визначили, що за винятком спорів, для яких  законом визначено  виключну підсудність, розбіжності чи вимоги, які впливають з цього договору або в зв»язку з ним, в тому рахунку, щодо його виконання, порушення, розірвання або визнання недійсним, підлягають розгляду в Жовтневому  райсуді м.Дніпропетровська. Тому  твердження ОСОБА_2 про порушення його прав ,як споживача є безпідставними. Під час укладання кредитного договору між сторонами ПАТ КБ « Приватбанк » довів до споживача ОСОБА_2 всі умови та мотивізації майбутнього кредитного договору. Банк попередив та ознайомив  ОСОБА_2 з усіма вимогами, умовами та можливимми штрафними санкціями  передбаченими договором. Про обізнаність щодо умов кредитного договору та про угоду на укладення договору саме на таких умовах ,позивач зазначив у анкеті-заяві по програмі « Авто в кредит за 30 хв». Крім того, ОСОБА_2 певний час виконував зобов»язання за договором щодо повернення кредитних коштів, чим підтвердив свою згоду відносно умов кредитного договору, в тому числі п.13.10 та п.14.12.    

    Згідно зі ст..526 ЦК України зобов»язання  має виконуватися  належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інакше не встановлено договором або законом.

    На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що в позовні вимоги ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  -  Акціонерне товариство “Українська страхова компанія “ Дженерелі Гарант”, Національний банк України  про визнання  кредитно – заставного договору недійсним та визнання  правочину в частині угоди про територіальну підсудність недійсним -  є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

    При  подачі  позовних вимог ,позивач ОСОБА_2 судовий збір в сумі 51 грн. та 552грн.12 коп. не сплачував на підставі ч.3 ст. 22 ЗУ « Про захист  прав споживачів» .Відповідно до ст. 88ЦПК України у позивача ОСОБА_2 необхідно  стягнути 603 грн.12 судового збору в прибуток держави.

        На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 524,  627, 638,  1054  ЦК України, ст. ст. 88,209, 212- 218, 294 ЦПК України, ст. 19, 47 Закону України, “Про банки і банківську діяльність”, п. 2 ст.. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання”-

ВИРІШИВ:

         В позовних вимогах ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”  щодо визнання  правочину в частині угоди про  територіальну підсудність недійсним та ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК “ПРИВАТБАНК”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  -  Акціонерне товариство “Українська страхова компанія “ Дженерелі Гарант”, Національний банк України  про визнання  кредитно – заставного договору недійсним  відмовити.

    Стягнути з ОСОБА_2  в прибуток держави 603 грн.12 коп судового збору.

На рішення суду протягом десяти  днів може бути подана апеляційна скарга.

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області                                                                                  В.О. Регеша