Справа№2–46/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 грудня 2010 року          Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого судді  Гарбуз О.А.

при секретарі           Полоз Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Новоукраїнка цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про  стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на заставне майно та виселення відповідачів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом  до відповідачів про стягнення, солідарно, заборгованості в розмірі 320 990.24 грн та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставне майно: будинок та земельну ділянку загальною площею 229.4 кв.м, яке розташоване АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки  в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ТМ-32/2007 від 26 грудня 2007 року та наданання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та виселення відповідачів.

 Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 26 грудня 2007 року між позивачем і відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір № ТМ-32/2007, згідно якого останній надано кредит у сумі 300000 грн. з терміном повернення 25 грудня 2017 року, з сплатою відсотків за користування кредитом 18,00 % річних. Відповідно до умов договору погашення кредиту має здійснюватися щомісячними платежами, які складаються із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Однак відповідачка не виконала умов повернення кредиту. Станом на 22 листопада 2010 року розмір заборгованості відповідачки становив 364564 грн. 72 коп. Виконання відповідачкою своїх зобов?язань забезпечено договором іпотеки № б/н укладеним 26 грудня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 Згідно умов укладеного договору іпотеки відповідач передав в іпотеку належний йому будинок за адресою АДРЕСА_1. Згідно ст. 6 Закону України “Про іпотеку”, іпотека поширюється і на земельну ділянку, на якій розташовано предмет іпотеки.

           Представник позивача при розгляді справи підтримав позовні вимоги у повному обсязі, подавши докази про проходження коштів з транзитного рахунку на рахунок погашення кредиту, в судове засідання 03 грудня 2010 року не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи без участі їх представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі по справі подали до суду зустрічний позов, в якому просять розірвати кредитний договір № ТМ-32/2007 від 26.12.2007 року, договір про видачу траншу № ТМ-32/2007 від 27.12.2007 року, договір іпотеки від 26.12.2007 року, а також зобов’язати ЗАТ КБ «ПриватБанк» прийняти від ОСОБА_2 суму в розмірі 252369,31грн., з розстрочкою платежів на 56 місяців за умов, що щомісячний платіж становитиме 4506,60 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 у виконання вимог договору сплатила відповідачу частину кредиту в розмірі 165084,14 грн. З 01.02.2009 року відповідач в односторонньому порядку підвищив розмір процентної ставки з 18% річних до 30% річних, чим порушив п.3.1. кредитного договору, згідно якого відповідач має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом тільки за згодою позичальника.

Крім того, відповідачем ОСОБА_1 подано заперечення проти позову, в якому він послався на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором № ТМ-32/2007 є необгрунтованою, оскільки розрахунок позовних вимог не підтверджується належними банківськими документами, не містить також чіткого визначення періоду, за який нарахована заборгованість по кредиту та процентам, не зазначено дати виникнення простроченої заборгованості по кредиту.

          Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що у банку було відкрито транзитний рахунок з якого банк здійснював самостійно списання коштів та зарахування на погашення двох кредитів, при цьому будь-яку інформацію про розмір заборгованості їм банк не надавав, посилаючись на банківську таємницю. В односторонньому порядку підняв процентну ставку за користування кредитом з 18% до 30% річних, яка є значною та розуміють умови кредитування та можуть погодитися на меншу, яка діє в даний час в банку 22% річних, тому просять у позові відмовити, провадження по справі в частині зустрічних позовних вимог просять закрити.

            Заслухавши пояснення відповідачів та дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні обставини справи і визначив відповідно до них правовідносини.

           У відповідності до вимог ст. 1054 ч. 1 ЦК України 26 грудня 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ТМ-32/2007 (а.с. 5 - 7). Згідно умов вказаного договору банк зобов?язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 300000 грн. на строк до 25 грудня 2017 року, а вона зобов?язалася повернути кредит в повному обсязі та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 18 % річних, комісійну винагороду та інші платежі. Погашення заборгованості за договором здійснюється щомісяця згідно Додатку № 1 до кредитного договору у сумі 6349 грн. 39 коп.

           Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

           Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов?язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

         Відповідачка ОСОБА_2 виконує свої зобов?язання щодо повернення кредиту (основного боргу та процентів), сплачуючи згідно додатку до кредитного договору -графіка 6349.39 грн. щомісячно, виходячи із процентної ставки 18%, порушення умов договору в частині строку внесення щомісячних платежів та їх розміру допущено у вересні  2009 року, шляхом несплати та вже при розгляді справи в суді в жовтні 2009 року, що підтверджується відомостями роздруківки заборгованості (а.с. 99-102) та квитанціями про сплату відповідачкою кредиту, а саме внесення коштів на кредитний рахунок та самостійне розподілення банком коштів на погашення двох кредитних договорів ТМ-23 та ТМ-32. Як встановлено судом при спрямуванні коштів на погашення кредитного договору ТМ-32, банк всупереч направленню коштів позивачем проводив платежі на погашення іншого кредиту ТМ-23 чого представник позивача не заперечував та не спростовував у судовому засіданні (а.с.  92-96) .

Таким чином відповідачка здійснила порушення зобов?язання визначеного умовами кредитного договору (ст. 610 ЦК України).

 На час звернення позивача з позовом 08 вересня 2009 року розмір заборгованості відповідача згідно розрахунків банку, виходячи з піднятої в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом з 18% до 30% річних,  перед позивачем за кредитним договором становила: 277950.45 грн. , з якою відповідачі не погодилися .

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено.

Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже  договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно ч.2,3 ст.1056-1 ЦК України  встановлений розмір договором процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Листом від 08 січня 2009 року відповідачку повідомлено про підвищення процентної ставки за договором до 30%, в той час як 09 січня 2009 року набула чинності ст.1056-1 ЦК України, додаткову угоду не пропонувалося укласти, новий графік погашення кредитної заборгованості не надавався, чого не заперечував представник позивача в судовому засіданні.

Судом встановлено, що за період користування кредитом на час розгляду справи – 30 жовтня  2010 року сплачено банку 215879.26 грн. в той час як згідно договору отримано 300 000 грн. з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2014 року. Під час розгляду справи позивачем надавалися відмінні кожного разу розрахунки заборгованості за кредитним договором.

Отже, суд прийшов до висновку, що саме зі сторони банка, а не відповідача ОСОБА_2 при підвищенні в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом з 18% до 30% річних,  допущено істотних порушень договору, яке суд вважає є неправомірним та відповідні нарахування та пеня, виходячи з розміру 30% річних необґрунтованими та такими, що не відповідають умовам укладеного договору.

Відповідачі в судовому засіданні відмовилися від зустрічних позовних вимог. Згідно ухвали суду від 03 грудня 2010 року провадження в частині зустрічних позовних вимог провадженням закрито.

Відповідачі в судовому засіданні відмовилися від зустрічних позовних вимог. Згідно ухвали суду від 03 грудня 2010 року провадження в частині зустрічних позовних вимог провадженням закрито.

           Статтею 546 ч. 1 ЦК України встановлено, що виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

           Частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

           Згідно п. 3.1.1 та 3.1.2 кредитного договору виконання позичальником (відповідачем по справі ОСОБА_2)  зобов?язань забезпечуються іпотекою.

Виконання відповідачкою своїх зобов?язань забезпечено договором іпотеки № б/н укладеним 26 грудня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 Згідно умов укладеного договору іпотеки відповідач передав в іпотеку належний йому житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.

 Згідно ст. 6 Закону України “Про іпотеку”, іпотека поширюється і на земельну ділянку, на якій розташовано предмет іпотеки.

             Статтею 12 ч. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов?язнів встановлених іпотечним договором, іпотекодавець має право вимагати дострокового виконання зобов?язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

          В позовній заяві позивач просить стягнути дострокову всю заборгованість відповідачки по кредитному договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

          Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено, що при настанні випадків, передбачених п. 2.3.3. договору, позичальник зобов?язаний достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі, а згідно пункту 2.3.7. банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п. 8.1., 8.1.1., 8.1.2. договору, шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.3.

            Пунктом 2.3.3. кредитного договору  (а.с. 3-6) та п. 19.8.3. договору іпотеки від 26 грудня 2007 року передбачено серед іншого: порушення позичальником якого-небудь із зобов»язань, передбачених договором.

 Як вбачається з поданого позивачем розрахунку заборгованості при ставці 18% річних (а.с.90), відповідачка не допустила порушень, передбачених п.2.3.3 кредитного договору.

            Пунктом 2.3.3 кредитного договору при настанні зазначених у ньому умов, передбачено повернення суми кредиту в повному обсязі, винагороди, відсотків за фактичний строк його користування, виконання в повному обсязі інших зобов?язань за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про вимогу від банка, як право, а не  як обов?язок, позичальника.

            Пунктом 26. договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом 30-денного строку вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення.

            Передування зверненню стягнення на предмет іпотеки направлення боржнику вимоги про дострокове виконання основного зобов?язання передбачено і ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку».

            Позивач не надав суду доказів направлення такої вимоги відповідачці. При цьому п. 2.3.3. кредитного договору передбачено, що у випадку усунення позичальником порушення умов договору протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення, вимога втрачає чинність.

            Позивач також не надав доказів та не послався на те, що  направлення такої вимоги або повідомлення про затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

            На підставі викладеного суд дійшов висновку, що встановлені Законом України «Про іпотеку», кредитним договором від  26 грудня 2007 року № ТМ-23/2007 та договором іпотеки від 26 грудня 2007  умови дострокового повернення відповідачкою кредиту в повному обсязі та звернення стягнення на предмет іпотеки не настали.

            Крім того, згідно ст. 39 ч. 3 Закону України “Про іпотеку” суд вправі відмовити в задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов?язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.              

             Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

    На підставі встановленого, суд прийшов до висновку, що позивач не довів факт заподіяння йому збитків внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов?язань щодо розміру сплати щомісячних платежів, а допущене відповідачкою порушення не змінює обсяг прав позивача.

             На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором  ТМ-32 та звернення стягнення в рахунок погашення боргу  на предмет іпотеки.

            Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

        У зв?язку з відмовою в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не підлягає задоволенню позов і в частині виселення танадання дозволу на укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та надання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, при відмові в позові понесені судові витрати позивачу не відшкодовуються.

             Керуючись ст. 526,527, 1050,1054 ЦК України, ст.33, 38,39 ЗУ «Про іпотеку», ст. ст.88, 213–215 ЦПК України, суд  –

ВИРІШИВ:

В позові Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення, солідарно, заборгованості за кредитним договором № ТМ-32/2007 від 26 грудня 2007 року  в розмірі 320 990.24 грн,  зверненні стягнення на заставне майно: будинок та земельну ділянку загальною площею 229.4 кв.м, яке розташоване АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки  в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ТМ-32/2007 від 26 грудня 2007 року та надання всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та виселення відповідачів відмовити повністю за необгрунтованістю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до Кіровоградського апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом десяти днів з моменту проголошення рішення.

Головуючий:                                                                    О.А. Гарбуз