УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року м.Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Крегула М.М.,
суддів Машкаринця М.М., Лізанця П.М.,
за участю прокурора Дьоміної І.Ю.,
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представника потерпілих – адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 16 липня 2010 року, яким
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, несудиму, громадянку України,
за ч.1 ст.140 КК України виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.
Цивільний позов залишено без розгляду.
Вирішено судом і питання щодо речових доказів у справі.
Органом досудового слідства ОСОБА_8 пред’явлено обвинувачення у тому, що вона працюючи на посаді лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення для дорослих обласної інфекційної лікарні м.Ужгорода, на підставі наказу головного лікаря обласної інфекційної лікарні №2 від 02.01.2004 р., будучи медичним працівником, в порушення Міжнародного кодексу медичної етики, Стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги, затверджених МОЗ України за №507 від 28.12.2002 р., посадової інструкції лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення для дорослих обласної інфекційної лікарні м.Ужгорода, затвердженої головним лікарем обласної інфекційної лікарні 05.01.2005 р., в період часу з 19 по 26 липня 2005 року, під час стаціонарного лікування в інфекційному відділенні для дорослих обласної інфекційної лікарні хворої ОСОБА_9, неналежно виконувала професійні обов'язки медичного працівника, внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, що призвело в подальшому до смерті останньої, при наступних обставинах.
Так, 19 липня 2005 року, за направленням лікаря невропатолога, в інфекційне відділення для дорослих обласної інфекційної лікарні, з приводу гострої респіраторної вірусної інфекції та інтоксикаційного синдрому, на стаціонарне лікування поступила громадянка ОСОБА_9, якій цього ж дня лікуючим лікарем ОСОБА_8 було встановлено діагноз правобічна негоспітальна нижньо-дольова плевропневмонія та призначено лікування хворої.
Однак, ОСОБА_8 неналежно виконуючи професійні обов'язки лікаря-інфекціоніста, покладені на неї у відповідності з вимогами посадової інструкції, затвердженої головним лікарем обласної інфекційної лікарні 05.01.05 року, згідно з якою вона знала епідеміологію інфекційних хвороб, етіологію, структуру, класифікацію клінічних форм інфекційних хвороб, сучасні методи діагностики, диференціальної діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації при інфекційних хворобах, оскільки у червні 2004 року у Харківській медичній академії післядипломної освіти і їй було підтверджено звання лікаря спеціаліста за спеціальністю інфекційні хвороби, однак внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, не провела відповідний комплекс діагностичного диференціального І обстеження хворої, у відповідності з «Стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги щодо діагностики захворювань дихальної системи» затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №507 від 28.12.2002 року, не провела диференційну діагностику - розпізнання різних захворювань, які мають подібну клінічну картину негоспітальної плевропневмонії, туберкульозу легень та менінгоенцефаліту.
При цьому, ОСОБА_8 при постановці діагнозу хворій ОСОБА_9. незважаючи на те, що у хворої з першої доби поступлення на стаціонарне лікування були всі, ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску, через несумлінне ставлення до своїх професійних обов'язків, не провела правильної інтерпретації клінічних симптомів та чіткого визначення провідних симптомів менінгоенцефаліту, неадекватно оцінила загальний стан хворої, ретельно не вивчила анамнез захворювання і неврологічний статус, не провела диференційну діагностику провідних синдромів менінгоенцефаліту і не вивчила механізм їх походження, що призвело до відтермінування проведення діагностичної люмбальної пункції і встановлення правильного діагнозу менінгоенцефаліту, його ґенезу, перебігу і прогнозу.
Крім цього, ОСОБА_8 через недбале ставлення до виконання своїх професійних обов'язків допустила несвоєчасний та неповний обсяг етіологічної діагностики (несвоєчасний забір біологічного матеріалу - крові, ліквору, сечі, мокроти для обстеження), що не дозволило у ранні терміни встановити хворій правильний етіологічний діагноз –менінгоенцефаліт, його генез, перебіг і прогноз.
Таким чином, ОСОБА_8 неналежно виконуючи свої професійні обов'язки внаслідок недбалого ставлення до них неправильно оцінивши та виконавши не в повному обсязі діагностичного пошуку, що призвело в подальшому до ускладненого перебігу менінгоенцефаліту визначена нею тактика лікування була емпіричною, для чого застосовувалася недиференційна антибактеріальна терапія, яка суттєво видозмінила традиційне розгортання клініки менінгоенцефаліту і призвела до пізніх термінів проведення діагностичної ендолюмбальної пункції, встановлення збудників менінгоенцефаліту, пошуку походження інфекції і встановлення правильного діагнозу, а також значно погіршило прогноз захворювання.
В подальшому, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні, з 19 липня по 26 липня 2005 року, хворої ОСОБА_9, ОСОБА_8, неналежно виконуючи свої професійні обов'язки, внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них не звертала увагу на наявність у хворої феноменів гіперестензії – підвищеної чутливості від зовнішнього впливу (світлової, звукової), а також не перевірила при інтенсивному розпираючому характері головного мозку, больові феномени, не розпізнала та не інтерпретувала енцефалітичний синдром (психотичні розлади, зміни свідомості, судомний синдром), розлади серцево-судинної системи, та незважаючи на такий критичний стан хворої не прийняла міри по скликанню консиліуму лікарів, що призвело до ускладненого перебігу менінгоенцефаліту.
Всупереч стандартів лікування, ОСОБА_8 через недбале ставлення до виконання своїх професійних обов'язків, не призначила рентгенографію навколоносових порожнин, несвоєчасно призначила консультацію ЛОР-лікаря, призначила але не проконтролювала виконання консультації лікарем-нейрохірургом.
В цілому лікування, яке було призначено ОСОБА_9 та проводилося лікуючим лікарем ОСОБА_8 не було етіологічно обгрунтованим, тому що у хворої не були встановлені збудники генералізованого інфекційного ураження і на ранніх стадіях проводилася звичайна емпірична стандартна схема комбінованої антибіотикотерапії. Позитивної динаміки від проведеної терапії не спостерігалося, а навпаки на цьому ґрунті прогресували інфекційно-токсичні розлади і зростали прояви менінгоенцефаліту, а саме поява судомного синдрому і грубих вогнищевих неврологічних симптомів, симптомів ураження стовбура головного мозку з розладами вітальних функцій та стійкою центральною гіпертермією.
Таким чином, ОСОБА_8 усвідомлюючи, що внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до виконання своїх професійних обов'язків лікаря, вона встановила неправильний діагноз захворювання ОСОБА_9, а також об'єктивно оцінюючи, що її недбалі дії призвели до незворотних процесів у перебігу захворювання ОСОБА_9 та те, що стан хворої продовжував з цих причин погіршуватися, вона 26 липня 2005 року безпідставно ініціювала перевід хворої ОСОБА_9 для подальшого стаціонарного лікування в Ужгородську центральну міську клінічну лікарню, чим у такий спосіб вирішила уникнути відповідальності за неналежне виконання своїх професійних обов'язків та перекласти відповідальність за настання тяжких наслідків на інших лікарів Ужгородської ЦМКЛ, які продовжуючи лікування ОСОБА_9, не змогли добитися позитивного результату під час лікування хворої, так як через допущені недбалі дії ОСОБА_8, у хворої суттєво видозмінилося традиційне розгортання клініки менінгоенцефаліту та призвело до погіршення прогнозу захворювання, в результаті чого, незважаючи на всі зусилля лікарів 10 серпня 2005 року хвора ОСОБА_9 померла в реанімаційному відділенні Ужгородської центральної міської клінічної лікарні внаслідок менінгоенцефаліту з геморагічним компонентом, важкого перебігу, коми IV ступеню, набряку головного мозку з ураженням стовбурових структур.
У апеляції прокурор, потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 порушують питання про скасування вказаного судового рішення і направлення кримінальної справи на додаткове розслідування. Апеляції умотивовані тим, що як органом досудового слідства, так і судом першої інстанції допущені неповнота, неправильність, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні. Судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, промову прокурора, пояснення потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представника – адвоката ОСОБА_6, які підтримали подані ними апеляції, пояснення захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про залишення вироку без зміни, дослідивши матеріали справи, доводи, викладені у апеляціях, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.327 КПК України виправдовувальний вирок постановляється :
- за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дії особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дій сил природи тощо;
- за відсутності в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилося у вину підсудного, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, якщо воно формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним; діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу злочину; підсудний не є суб’єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб’єкта даного складу злочину;
- за недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.
У мотивувальній частині випрвдовувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, результати дослідження, аналізу і оцінки фактів як тим, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдовувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.
Згідно вимог ст.323 КПК України вирок може бути обґрунтовано лише тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні.
Судове рішення у справі цим вимогам кримінально-процесуального закону не відповідає.
Так, виправдовуючи ОСОБА_8 за ч.1 ст.140 КК України, за відсутністю в її діях складу злочину, суд фактично обґрунтував свій висновок відсутністю події злочину.
Обґрунтовуючи свій висновок про невинуватість ОСОБА_8 у пред’явленому їй органом досудового слідства обвинуваченні, суд у мотивувальній частині вироку зіслався на показання свідка ОСОБА_10, який нібито показав, що лікарем ОСОБА_8 правильно встановлено діагноз хворій ОСОБА_9, перебіг хвороби якої протікав атипово. Однак, згідно протоколу судового засідання, свідок ОСОБА_10 таких показань в судовому засіданні на давав (а.с., а.с. 196-197, т.7).
З протоколу судового засідання (а.с., а.с 199-201, т.7) видно, що свідок ОСОБА_11 у своїх показаннях стверджував ту обставину, що при огляді хворої ОСОБА_9 ним було встановлено діагноз “гнійний менінгіт”, однак даним показанням судом оцінки не дано.
Посилання суду у вироку на те, що показання свідка ОСОБА_11 спростовують показання свідка ОСОБА_5 не можуть бути визнані достатньо обґрунтованими.
Твердження суду у вироку на те, що свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні посилалася на те, що ОСОБА_9 переводили з одного відділення у інше, ОСОБА_8 безпідставно ініціювала переведення хворої в Ужгородську міську клінічну лікарню не можуть бути визнані обґрунтовані, оскільки свідок ОСОБА_12 таких показань не давала (а.с., а.с. 202-203, т.7).
Не можуть бути визнані обґрунтованими і посилання у вироку на показання свідка ОСОБА_13 у тій частині, що призначення лікувальних препаратів з боку лікаря ОСОБА_8 було правильним, оскільки в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 таких показань не давав (а.с., а.с. 203-205, т.7).
Всупереч вимогам ст.317 КПК України, суд першої інстанції позбавив учасників судового розгляду їх права доповнити судове слідство.
Саме з урахуванням наведених порушень судом першої інстанції кримінально-процесуального закону, судове рішення у справі підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд при якому суду необхідно усунути наведені недоліки, всебічно, повно й об’єктивно дослідити обставини справи, дати належну оцінку зібраним і дослідженим доказам у їх сукупності та ухвалити належне рішення.
Посилання прокурора, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про необхідність направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки наведені порушення кримінально-процесуального закону можуть бути усунуті в судовому засіданні, зокрема, шляхом більш ретельного допиту потерпілих, свідків, давання судових доручень у прядку, передбаченому ст.3151 КПК України, вчинення інших процесуальних дій.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд,
Ухвалив :
Апеляції прокурора, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду від 16 липня 2010 року щодо ОСОБА_8 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі зі стадії судового розгляду.
Судді :