Справа № 2-4202\10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Виниченко Л.М.,
при секретарі Суддя А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просить визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту № 11317856000 від 20 березня 2008 року, укладений з Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк»; зобов»язати останнього надати рішення суду нотаріусу з метою виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку за договором іпотеки від 20.03.2008 р., укладеного з відповідачем; встановити її зобов»язання в гривні на день видачі кредиту в розмірі 656500 грн. та стягнути судові витрати.
Вимоги мотивує тим, що 20.03.2008 р. між нею та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11317856000 відповідно якого вона отримала кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 130000 доларів США, що дорівнювала еквіваленту 656500 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Даний договір був укладений на основі стандартної форми, вона була позбавлена права вносити будь-які зміни до спірної угоди. В забезпечення зобов»язання за кредитним договором 20.03.2008р. також з відповідачем було укладено договір іпотеки № 80301, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1.
Вважає, що договори були укладені з порушенням ряду норм чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про захист прав споживачів» та банківського законодавства.
Так, спірним кредитним договором порушений принцип справедливості, оскільки у зв»язку зі зміною курсу долара США лише вона несе всі ризики валютного коливання, крім того, їй, як споживачу, перед укладенням угоди не було надано в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Порушено законодавство з приводу валютного регулювання щодо дотримання суб»єктами правовідносин вимог про обов»язкову наявність відповідної індивідуальної ліцензії, також порушено Конституцію України та ЦК України, оскільки зобов»язання у кредитному договорі визначено у доларах США, хоча єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Крім того, було порушено порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, оскільки договір іпотеки був посвідчений одночасно з договором купівлі-продажу нерухомого майна, проте в момент посвідчення спірного договору іпотеки були відсутні правовстановлювальні документи на підтвердження реєстрації права власності за нею на майно, що заставлялось.
Спірний договір просить визнати недійсними з посиланням на ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 2 ст. 548 ЦК України, якими визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; недійсність основного зобов»язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
В подальшому представником позивача була подана заява зі зміненими позовними вимогами, відповідно якої просить суд визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту № 11317856000 від 20 березня 2008 року та договір іпотеки № 80301 від 20 березня 2008 р., укладені між сторонами, встановити зобов»язання позивача в гривні на день видачі кредиту в розмірі 656500 грн. та стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 75).
В судовому засіданні позивач та представник позивача змінені заявлені вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, додатково представник позивача доповнила, що діючим законодавством використання готівкової іноземної валюти для видачі кредитів фізичним особам та розрахунок ними за кредит в іноземній валюті не передбачено і для використання іноземної валюти, як засобу платежу, необхідна індивідуальна ліцензія НБУ.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що вимоги є необгрунтованими та безпідставними; зміст укладених оспорюваних правочинів не суперечить Цивільному кодексу або іншим актам цивільного законодавства; при підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення правочину були дотримані, позивачу були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили останню прийняти їх на вкрай невигідних для неї умовах. На момент укладення кредитного договору не існувало заборони позивачу взяти кредитні кошти в іншій валюті, позивач сама обрала ті умови кредитування, які вона вважала вигіднішими для себе. Позивач з моменту укладення договору належним чином виконувала умови кредитного договору, вчасно в повному обсязі сплачувала грошові кошти за користуванням кредитом та до моменту звернення до суду із позовом не висловлювала свої письмові незгоди про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору в передбаченому законодавством порядку, що є підтвердженням згоди позивача з умовами укладеного кредитного договору. Відповідач має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти, оскільки отримав банківську ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями. Конституція України не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць інших держав.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 20 березня 2008 року був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11317856000 в іноземній валюті в сумі 130000 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 656500 грн. з кінцевим терміном повернення 20 березня 2029 р. (далі по тексту – кредитний договір) (а.с. 8-15).
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов»язань за кредитним договором між останньою та АКІБ «УкрСиббанк» 20.03.2008 р. також було укладено договір іпотеки № 80301, предметом якого є нерухоме майно – квартира за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 16-19).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивач просить визнати оспорювані договори недійсними з підстав надання кредиту в іноземній валюті; порушення принципу справедливості умов кредитного договору через підвищення курсу долара США, що вона, як споживач, в односторонньому порядку несе всі ризики валютного коливання, не надання їй до укладення договору в письмовій формі інформації про умови кредитування та порушення порядку реєстрації прав власності на нерухоме майно у зв»язку з одночасним посвідченням договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору іпотеки без реєстрації її прав, як власника, на це майно.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу України.
Так, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Позивач зазначає, що умови щодо надання кредиту в іноземній валюті не відповідають діючому законодавству.
Як вказано вище, кредит надавався позивачу в іноземній валюті, а саме в доларах США.
Згідно ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Посилання позивача на неправомірність видачі кредиту в іноземній валюті є безпідставним, оскільки частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України також передбачено, що використання іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність», на підставі якого діяв банк при укладенні кредитного договору.
Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент, а статтями 47, 49 даного закону визначено, що банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України; операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.
Згідно п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право
здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж,
обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Підпункт «в» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте законодавцем на даний час не визначені межі термінів та сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення
операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
Судом встановлено, що на момент укладення спірного кредитного договору Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» мав банківську ліцензію Національного банку України № 75 від 24.12.2001 року та дозвіл на здійснення банківських операцій № 75-2 від 19.11.2002 року (а.с. 41-44).
В зв»язку з цим порушення діючого законодавства відповідачем щодо видачі позивачу кредитних коштів в іноземній валюті не вбачається.
Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні також доводи позивача щодо несправедливості умов кредитного договору у зв»язку зі зміною курсу долара США та несенням через це ризику валютного коливання лише позивачем, а також щодо ненадання останній письмової інформації про умови кредитування до укладення спірної угоди з посиланням на ст. ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто, про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того, як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяла на власний ризик і достовірно знала про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В судовому засіданні безспірно встановлено, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 погодилась з усіма їхніми умовами, що підтверджується її підписом.
Доводи позивача про те, що перед укладенням кредитного договору вона, як споживач, не отримувала від банку інформацію про умови кредитування також не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються письмовими доказами. Так, відповідно п. 7.13 підписаного позивачем кредитного договору, «Сторони домовилися вважати, що, уклавши цей Договір, Позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього Договору, підтверджує свої права та обов»язки за цим Договором і погоджується з ними, підтверджує … що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і Позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладенням цього Договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів»». Після підписання кредитного договору позивач виконувала його умови.
В судовому засіданні також встановлено, що за кредитні кошти позивачем була придбана квартира АДРЕСА_3, згідно договору купівлі-продажу від 20.03.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 1422 (а.с. 20, 21). Дана квартира передана позивачем в іпотеку для забезпечення виконання грошового зобов»язання останньої за кредитним договором. Договір іпотеки між сторонами був укладений 20.03.2008 р. (а.с. 16-19).
Суд також не вбачає підстав задовольнити вимогу про визнання недійсним договору іпотеки з посиланням позивача на порушення вимог діючого законодавства через те, що він посвідчувався одночасно із укладенням договору купівлі-продажу на нерухоме майно, оскільки частиною 5 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
За вищевикладених обставин, доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, в зв»язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Судом також встановлено, що Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсоцбанк» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке, як вбачається зі Статуту в новій редакції, є правонаступником щодо прав та зобов»язань АКІБ «Укрсоцбанк».
Керуючись ст. ст. 192, 202, 203, 215, 524, 533, 627, 638, 1054 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483, ст. 18 Закону України Про іпотеку», ст. ст. 10, 11, 15, 58, 60, 212, 213, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Виниченко Л.М.