Справа №2-2506

2010 рік

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    09 грудня 2010 року. Першотравневий районний суд м.Чернівці

в складі:

головуючого судді Марчука В.Т.

при секретарі Одовічен Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження органу приватизації №48902 від 02.07.2010 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру від 02.07.2010 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання останніх такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1.

    Посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду.

За вказаною адресою зареєстрована вона (ОСОБА_1), її невістка – ОСОБА_2 та онука – ОСОБА_3

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселились в квартиру в якості членів сім’ї наймача. ОСОБА_2 була зареєстрована 24.09.1982 року, а ОСОБА_3 – 29.01.1999 року.

Її (ОСОБА_1.) син – ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Через деякий час після смерті сина, ОСОБА_2 виїхала за кордон на заробітки. В 2004 році ОСОБА_3 також виїхала за кордон до матері.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на даний час проживають в Італії, однак оскільки вони припинили будь-яке спілкування, їй (ОСОБА_1.) не відомі мета та строк їх перебування за кордоном. Адреса місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в даний час їй (ОСОБА_1.) не відома.

На даний час в спірній квартирі проживає лише вона (ОСОБА_1.).

ОСОБА_2 не проживає та не користується спірною квартирою з 2002 року, а ОСОБА_3 – з 2004 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будь-якого інтересу до квартири не проявляють, повністю припинили виконувати обов’язки наймачів жилого приміщення. Вона (ОСОБА_1.) ніколи не перешкоджала відповідачам проживати в квартирі, але останні не виявили бажання проживати разом з нею.

Внаслідок реєстрації відповідачів в спірній квартирі вона (ОСОБА_1.) вимушена значну частину пенсії витрачати на сплату комунальних послуг за відповідачів. Крім того, реєстрація відповідачів в спірній квартирі порушує її (ОСОБА_1.) право на приватизацію цієї квартири.

Просила визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1.

    Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в свою чергу звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження органу приватизації №48902 від 02.07.2010 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру від 02.07.2010 року.

    В зустрічній позовній заяві посилались на те, що 24.02.1982 року вона (ОСОБА_2.) разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5, який являється сином ОСОБА_1, вселилась в квартиру АДРЕСА_1 як член сім’ї квартиронаймача ОСОБА_1

    Від вказаного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилась донька ОСОБА_3, яка з дня свого народження проживала разом з ними у спірній квартирі.

    05.11.1990 року син ОСОБА_1 – ОСОБА_7 вибув із спірної квартири у зв’язку зі зміною місця проживання на АДРЕСА_2, де мешкає по даний час з дружиною ОСОБА_3

    ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її (ОСОБА_2.) чоловік – ОСОБА_5

    29.01.1999 року їхня донька ОСОБА_3 після досягнення повноліття також була зареєстрована за вказаною адресою.

    ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер чоловік ОСОБА_1 – ОСОБА_3

    Таким чином, у спірній квартирі залишилися проживати квартиронаймач ОСОБА_1, вона (ОСОБА_2.) та її донька ОСОБА_3 як члени сім’ї квартиронаймача.

    В 2002 році вона (ОСОБА_2.) вимушена була виїхати на заробітки за межі України – до Італії. Однак, періодично приїжджала додому, щоб проконтролювати стан справ у квартирі, відсутність боргів по оплаті за комунальні послуги, залишала гроші на їх сплату, оскільки самостійно платити з власної пенсії ОСОБА_1 не мала змоги. Крім цього, за власні кошти вона (ОСОБА_2.) здійснювала поточний ремонт квартири, придбавала побутову техніку тощо.

    Її (ОСОБА_2.) донька ОСОБА_3 в 2004 році виїхала до Австрії, де у м.Відень успішно пройшла інтенсивний 7-денний курс у Європейському навчальному центрі готельної справи і туризму «Модул», після чого приїхала до неї (ОСОБА_2.) для працевлаштування.

    На початку січня 2006 року під час чергового візиту додому, до неї (ОСОБА_2.) звернулась знайома ОСОБА_8 з пропозицією надання певної частини жилої площі в оренду подружжю ОСОБА_9. Порадившись з ОСОБА_1, остання надала свою згоду про піднайм сім’ї ОСОБА_9 однієї кімнати спірної квартири, оскільки в одній кімнаті проживала безпосередньо ОСОБА_1, а інша кімната, якою користувались вона (ОСОБА_2 ) та її донька ОСОБА_3, разом з їхніми особистими речами була зачинена на ключ у зв’язку з виїздом за кордон.

    В подальшому всі фінансові операції щодо сплати комунальних платежів та контролю за станом квартири, за домовленістю із сім’єю ОСОБА_9, вони частково здійснювали самостійно. Вказана сім’я періодично отримувала гроші, які вона (ОСОБА_2) передавала водіями мікроавтобусів для подальшої сплати за комунальні послуги, забезпечували ОСОБА_1 харчами та ліками.

    В листопаді 2009 року сім’я ОСОБА_9 повідомила її (ОСОБА_2) про намір вселення в спірну квартиру другої онуки ОСОБА_1 – ОСОБА_4, яка на той час проживала по АДРЕСА_2 разом зі своїми батьками – ОСОБА_7 і ОСОБА_3 При цьому вона (ОСОБА_2.) надала свою згоду віддати ключі від її кімнати для тимчасового користування.

    Після вселення в спірну квартиру ОСОБА_4 на власний розсуд почала розпоряджатись приміщенням, виселила квартирантів. В подальшому від сусідів по телефону вона почала отримувати скарги з приводу аморальної поведінки ОСОБА_4

    Після повернення додому 23.08.2010 року ОСОБА_4 повідомила, що вони більше немають права проживати у спірній квартирі, оскільки їх виселено, а квартира приватизована на її (ОСОБА_4.) ім’я та на ім’я ОСОБА_1

    Згідно довідки Чернівецького КОБТІ від 01.09.2010 року їм стало відомо, що спірна квартира змінила статус і належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 02.07.2010 року Департаментом ЖКГ Чернівецької міськради згідно з розпорядженням №48902 від 02.07.2010 року.

Вважають, що здійснене без їх відома та згоди ОСОБА_4 визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, а в подальшому і проведена приватизація спірної квартири грубо порушують їх законні права та інтереси, як членів сім’ї квартиронаймача.

Просили  скасувати розпорядження органу приватизації №48902 від 02.07.2010 року про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності від 02.07.2010 року на квартиру АДРЕСА_1, видане органом приватизації згідно з розпорядженням від 02.07.2010 року №48902 на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_1

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 та відповідачка по зустрічному позову ОСОБА_4, а також їх представник ОСОБА_10 в судовому засіданні первісний позов підтримали в повному об’ємі та підтвердили викладлені в ньому обставини. Заявлений по справі зустрічний позов не визнали, оскільки вважають, що визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням відбулось законно, так як останні без поважних причин понад шість місяців були відсутні за місцем своєї реєстрації та не брали участі в утриманні спірної квартири та сплаті комунальних послуг. У зв’язку з цим вважають, що приватизація спірної квартири є законною та не порушує будь-яких прав і законних інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Просили в задоволенні зустрічного позову відмовити.

 Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також їх представник ОСОБА_11 в судовому засіданні пред’явлений ними зустрічний позов підтримали в повному об’ємі, підтвердивши викладені в ньому обставини. В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просили відмовити, оскільки вважають, що вони з поважних причин були відсутні за місцем своєї реєстрації, а тому не втратили право користування спірним житловим приміщенням. Крім того, під час відсутності за місцем своєї реєстрації, ними постійно вживались заходи щодо утримання спірної квартири в належному стані, а також за власні кошти забезпечувалась постійна сплата житлово-комунальних послуг.  

Справа слухалась у відсутність представника Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради ОСОБА_12, яка не з’явилася в судове засідання, незважаючи на те, що належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. Направила до суду письмового листа, в якому зазначила, що орган приватизації під час проведення приватизації спірного нерухомого майна діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Вирішення справи по суті залишила на погляд суду та просила розглянути справу у її відсутність у зв’язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Суд, заслухавши пояснення всіх присутніх в судовому засіданні учасників процесу та покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що первісний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є обгрунтованим і підлягає задоволенню в повному об’ємі.

Так, судом встановлено, що  квартира АДРЕСА_1 до 02.07.2010 року належала до державного житлового фонду та знаходилась у власності місцевих рад.

Квартиронаймачем вказаного вище житлового приміщення являлась ОСОБА_1, яка зареєстрована в даній квартирі з 24.09.1982 року, де постійно проживає і на даний час.

Окрім ОСОБА_1, в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані як члени сім’ї квартиронаймача та постійно проживали, невістка останньої – ОСОБА_2 з 24.09.1982 року та онука – ОСОБА_3 з 29.01.1999 року.

Згідно ст. 64 ч.2 Житлового кодексу України, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти, батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 71 Житлового кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.  

Із дослідженої у судовому засіданні копії закордонного паспорту ОСОБА_2 встановлено, що остання з 17.05.2002 року  перебувала за кордоном.

Згідно копії трудової угоди від 31.10.2008 року, ОСОБА_2, починаючи з 04.11.2008 року офіційно перебуває у трудових відносинах з гр.Італії ОСОБА_23 м.Судзара-Мантуя, де працює доглядальницею в будинку.

Факт перебування ОСОБА_2 за межами України у зв’язку із характером роботи підтверджується також копією дозволу на проживання іноземця, виданого уповноваженим органом Італії 22.01.2009 року.

Згідно дослідженої в судовому засіданні копії закордонного паспорту ОСОБА_3 встановлено, що остання з 16.05.2004 року  перебувала за кордоном.

Як вбачається із копії сертифікату від 23.05.2004 року ОСОБА_3 пройшла семиденний інтенсивний курс у Європейському навчальному центрі готельної справи і туризму «Модул» м.Відень, Австрія.

Відповідно до дослідженої копії контракту, укладеного між гр.Італії ОСОБА_13 та ОСОБА_3, встановлено, що остання перебуває у трудових відносинах з вказаним громадянином, у якого виконує хатню роботу.

Також факт перебування ОСОБА_3 за межами України у зв’язку із характером роботи підтверджується копією дозволу на проживання іноземця, виданого уповноваженим органом Італії 14.06.2010 року.

Таким чином, проаналізувавши наведені вище докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як члени сім’ї квартиронаймача, були відсутні в жилому приміщенні по АДРЕСА_1 з поважних причин.

  Крім того, як було встановлено судом ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом 24.11.2009 року. Разом з тим, як вбачається із дослідженої в судовому засіданні копії закордонного паспорта ОСОБА_2 та її пояснень в судовому засіданні, остання прибула із-за кордону до місця своєї реєстрації 23.02.2009 року і лише 31.05.2009 року виїхала за межі України.

Отже, на час звернення ОСОБА_1 з первісним позовом до суду, були відсутні підстави визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки не сплинув встановлений законом шестимісячний строк.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14, ОСОБА_8 суду пояснили, що вони являються сусідами мешканців спірної квартири. Їм відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виїхали за кордон у пошуках роботи через важке матеріальне становище. ОСОБА_2 двіччі на рік приїздила на Україну та проживала в спірній квартирі. В період її відсутності, залишала їм кошти для оплати комунальних послуг за дану квартиру, що ними і здійснювалось. Крім того, остання весь цей час поліпшувала умови проживання в даній квартирі, облаштовуючи її побутовим та сантехнічним обладнанням.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 суду пояснили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виїхали за кордон на роботу. Періодично останні приїжджали додому та проживали у вказаній квартирі. Постійно передавали кошти для сплати комунальних послуг за квартиру та поліпшували житлові умови проживання в квартирі.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що з 2006 року по листопад 2009 року він проживав в одній із кімнат спірної квартири з сім’єю, в іншій кімнаті проживала ОСОБА_1, а третя кімната з речами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була зачинена. До квартири його поселила ОСОБА_2, оскільки вона знову поверталась на роботу за кордон, а престаріла ОСОБА_1 залишалась проживати одна. За домовленістю з ОСОБА_2, яка надавала йому частину необхідіних коштів, вони спільно сплачували комунальні послуги за квартиру і будь-якої заборгованості не було. Всі витрати він, будучи бухгалтером за спеціальністю, докладно нотував в блокноті. Також зазначив, що ОСОБА_2 періодично двічі на рік приїздила на Україну для лікування, при цьому проживала в АДРЕСА_1 та здійснювала покращення житлових умов проживання в квартирі.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона проживає в квартирі, що знаходиться поверхом нижче від квартири ОСОБА_2. ОСОБА_1 періодично затоплювала її квартиру. Після останнього залиття її квартири вона звернулася до сім’ї другого сина бабусі ОСОБА_7 з вимогою про відшкодування їй збитків. Однак останній їй відмовив, повідомивши, що він в спірній квартирі ніколи не проживав з сім’єю та не повинен вирішувати існуючі між ними проблеми. Згодом вона зателефонувала ОСОБА_2, яка перебувала на заробітках в Італії для вирішення цього питання, на що остання відшкодувала їй витрати за проведений ремонт в квартирі.

Зазначені вище свідки також пояснили, що ОСОБА_4 вони вперше побачили лише в кінці осені 2009 року. З того ж часу вона почала проживати в цій квартирі. Раніше вони її не бачили.

Свідки ОСОБА_18, ОСОБА_24., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснювали, що опікувались ОСОБА_1, оскільки вона є глухонімою, а вони в тому чи іншому відношенні пов’язані з товариством глухих. Їм відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тривалий час не проживали у АДРЕСА_1 оскільки перебували на заробітках за кордоном. Також зазначили, що при відвідуванні ОСОБА_1 вони бачили, що остання проживала сама. На даний час з бабусею проживає її онука ОСОБА_4 та допомагає їй.

Окрім цього свідок ОСОБА_21 суду пояснила, що при відвідуванні ОСОБА_1 вона помітила, що одна із кімнат була зачинена на ключ, при цьому бабуся їй пояснила, що вказану кімнату зачинила її невістка ОСОБА_2, оскільки там їхні речі.      

Таким чином, наведені вище покази свідків в повному об’ємі спростовують викладені ОСОБА_1 обставини в первісному позові щодо невиконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлених законом обов’язків членів сім’ї наймача.

Навпаки, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, знаходячись за кордоном у зв’язку із характером роботи, не припиняли виконувати свої обов’язки як членів сім’ї наймача, здійснюючи при цьому належне утримання житлового приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст.59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею позовних вимог, суд приходить до висновку про необгрунтованість пред’явленого по справі первісного позову  до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Згідно заочного рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 10.03.2010 року, яке було скасовано ухвалою цього ж суду від 05.10.2010 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16.04.2010 року було знято з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1, на підставі чого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 02.07.2010 року було видано розпорядження №48902 про приватизацію спірної квартири.

Цього ж дня, на підставі розпорядження органу приватизації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, яке 01.09.2010 року було зареєстровано за ними в Чернівецькому КОБТІ.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен громадянин має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Оскільки заочне рішення суду від 10.03.2010 року, на підставі якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було знято з реєстрації, що згодом стало підставою для проведення приватизації спірного житла, скасовано ухвалою суду від 05.10.2010 року, а також враховуючи те, що суд прийшов до висновку про необгрунтованість первісного позову ОСОБА_1, розпорядження №48902 від 02.07.2010 року про приватизацію квартири слід скасувати, а видане на його підставі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтво про право спільної сумісної власності на квартиру від 02.07.2010 року – визнати недійсним.

Згідно ст.9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартири державного житлового фонду. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Враховуючи наведені вище норми закону, суд вважає, що розпорядження №48902 від 02.07.2010 року про приватизацію квартири та свідоцтво про право спільної сумісної власності від 02.07.2010 року порушують права ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як членів сім’ї наймача, на користування спірним житловим приміщенням, а також право на його приватизацію, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню в повному об’ємі.

Керуючись ст.47 Конституції України, ст.ст.15, 16, 203, 215, 328, 386, 393 ЦК України, ст.ст.64, 71, 72 ЖК України, ст.ст.2, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.3, 4, 6, 8, 10, 11, 58-61, 64, 88, 131, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Скасувати розпорядження органу приватизації №48902 від 02.07.2010 року про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 02 липня 2010 року на квартиру АДРЕСА_1, видане органом приватизації згідно з розпорядженням від 02 липня 2010 року №48902 на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя  Першотравневого

районного суду м.Чернівці                         В.Т.МАРЧУК