КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року                м. Кропивницький               Справа № 340/9410/23

          Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці,  Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить, з урахуванням ухвали від 19.03.2024 року про прийняти до розгляду заяви представника позивача про зміну предмету позову:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №126-КТ від 09.10.2023 "Про звільнення ОСОБА_2 ";

2) зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області;

3) стягнути з Управління Держпраці у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

           4) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

          В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" - у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Кіровоградській області. Водночас, позивач наголошує, що фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація державного органу, оскільки усі функції та завдання Управління Держпраці у Кіровоградській області було передано новоствореному органу - Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, куди також переведено майже усіх працівників Управління Держпраці у Кіровоградській області та передано усе майно зазначеного управління. Тому позивач вважає, що вказаний орган є правонаступником ліквідованого, а йому повинні були запропонувати рівнозначну посаду у новоствореному органі або ж одразу перевести його на таку посаду, оскільки він має переважне право на працевлаштування. Але жодних посад в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці йому запропоновано не було. Вважає своє звільнення незаконним, просить поновити його на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області.

Ухвалою суду від 14.11.2023 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 31.01.2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.04.2024 року закрито підготовче провадження в справі.   Призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

Від відповідача 1 (01.02.2024 року) до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги не визнавав, просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022, наказу Держпраці №15 від 17.01.2022, проведено саме ліквідацію Управління Держпраці у Кіровоградській області, а не реорганізацію, відтак у відповідача 1 не виникало обов`язку пропонувати позивачу вакантні посади. Також перед звільненням позивачу пропонувались вакантні посади згідно наданого переліку, проте позивач не виявив бажання працевлаштуватись на жодній з них, відповідних заяв до суб`єкту призначення не подавав.

Від відповідача 2 (16.02.2024 року) до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги не визнавав, просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022, наказу Держпраці №15 від 17.01.2022, проведено саме ліквідацію Управління Держпраці у Кіровоградській області, а не реорганізацію. Також, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, відтак у відповідача 2 не виникало обов`язку пропонувати позивачу вакантні посади.

02.04.2024 року від відповідача 3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнавав, просив у задоволенні позову відмовити.  

В судовому засіданні 05.09.2024 року представник відповідача 1 проти позовних вимог заперечував, просив відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, представник позивача позовні вимоги підтримав.

          Відповідно до усної ухвали, занесеної до протоколу судового засідання 05.09.2024, на стадії дослідження письмових доказів розгляд справи проведено в порядку письмового провадження.

          Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків..

Відповідно до наказу Держпраці від 21.07.2020 №59-КТ ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області, що підтверджено даними трудової книжки позивача (т.1 а.с. 16).

Наказом Держпраці №15 від 17.01.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" визначено ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці у Кіровоградській області (т.1 а.с. 17). Цим же наказом створено ліквідаційну комісію.

Наказом №44-КТ від 08.03.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Кіровоградській області (т.1 а.с. 16).

Позивач, не погодившись з вказаним наказом, оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.07.2023 в справі №340/1765/23, ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника управління Держпраці у Кіровоградській області з 09.03.2023 (т.1 а.с.16).

14.08.2023 року відповідно до наказу № 15 від 17.01.2022 року позивача було попереджено про звільнення з посади у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 14 від 12.01.2022 року "Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (т.1 а.с.14).

Одночасно з попередженням позивачу було надіслано перелік вакантних посад державної служби керівного складу міжрегіональних територіальних органів на апарату Держпраці.

Наказом №126-КТ від 09.10.2023 року позивача було звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області з 09.10.2023 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п.1-1 ч.1  ст. 87 Закону України "Про державну службу"      (т.1 а.с.13,96).

Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся з зазначеним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є   Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII  (далі -  Закон № 889-VIII).

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у відповідності до ч. 1 ст. 87  Закону № 889-VIII є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

У відповідності до пункту 1 частини першої цієї статті державний службовець звільняється у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача наказом №126-КТ від 09.10.2023 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87         Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача, реалізованого спірним наказом, слугувала постанова КМ України № 14 від 12.01.2022 року, якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Управління Держпраці у Кіровоградській області.

Так,   постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі - Постанова КМУ № 14) постановлено ліквідувати, у тому числі, й третю особу.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються  Конституцією України  та законом.

Відповідно до частин першої, п`ятої   статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 13 Закону № 3166-VI         територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначено Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим         Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074   (далі - Порядок № 1074).

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Так, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Правова позиція з питань публічного правонаступництва, а саме визначення обставин припинення юридичної особи, які фактично відбулися у межах спірних правовідносин: ліквідація чи реорганізація, вже висловлювалась Верховним Судом в аналогічних спорах (постанови від 22.04.2021 року у справі № 440/395/20, від 17.06.2021 року у справі № 240/455/20).

Так, Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2а-15057/09/2670 Верховний Суд указав, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених         законом         випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками.

Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Як встановлено судом, у Постанові Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 року "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість, передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Як вже зазначено вище, Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

В свою чергу, відповідно до Положення про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 року № 167, та Положення про управління Держпраці у Кіровоградській області, основними завданнями цих управлінь є: реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Таким чином, завдання і функції відповідача були передані новоутвореному міжрегіональному територіальному органу.

За таких обставин, суд доходить висновку, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, вжите у ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII  слово "пропонує", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець на розсуд суб`єкта призначення не залишив.

          З матеріалів справи слідує та не заперечується учасниками справи, що позивачу після повідомлення про наступне звільнення пропонувався перелік вакантних посад (т. 1, а.с. 97-98).

Проте, надаючи оцінку зазначеному документу, суд зазначає, що наданий відповідачем 1 перелік посад не містить інформації щодо істотних умов праці та будь-яких даних щодо того, чи є зазначені вакансії рівнозначними посаді, з якої позивача було звільнено. Відсутня також інформація про те, що наданий список вакансій є вичерпним та відсутні будь-які інші вакансії, які б відповідали вимогам ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, в Держпраці чи його територіальних органах на момент звільнення позивача.

          За таких обставин, суд дійшов висновку, що Державною службою з питань праці не доведено належними та допустимими доказами того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах (у тому числі у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці) на час звільнення позивача, що свідчить про недотримання відповідачем вимог частини 3 ст. 87 Закону № 889-VIII й відповідних норм КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, а відтак наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу.

Положеннями ч.1 ст. 235 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції"         іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як встановлено з матеріалів справи, Управління Держпраці у Кіровоградській області перебуває у стані припинення, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже, враховуючи всі вище викладені обставини,  суд доходить до висновку про необхідність поновлення позивача з 10.10.2023 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі – Порядок №100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до абзаців 1, 3, 4, 6, 7 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами 3 – 5 пункту 4 Порядку №100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Вимушені прогули позивача, оплата яких є предметом спору у цій справі, пов`язані з його незаконними звільненнями на підставі наказу Державної служби України з питань праці №126-КТ від 09.10.2023 "Про звільнення ОСОБА_2 ".

Відтак, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата повинна обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували цим звільненням, а саме за серпень – вересень 2023.

Суд установив, що у цей період позивач працював, але, згідно довідки (розрахунку середньоденного заробітку ОСОБА_1 (т.1 зв.бік а.с.80), отримав заробітну плату у серпні 2023 року 11342,61 грн., у вересні 2023 року 0.

Тому суд вважає, що для визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосуванню підлягають положення пункту 4 Порядку №100, до яких відсилають положення пункту 2 Порядку №100. Такий висновок відповідає правовій позиції щодо застосування пунктів 2, 4 Порядку №100 при визначенні середнього заробітку, наведеній у постанові Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі №520/8684/18 у подібних правовідносинах.

Представником позивача до суду надано розрахункові листи (т.1 зв.бік а.с.206-207) за вересень - грудень 2022 року та січень - березень 2023 року, з яких вбачається, що посадовий оклад позивача за посадою начальник управління становив 11 200,00 грн.

Мінімальна заробітна плата у 2023 році - 6 700,0 грн., у 2024 році  - 7 100,00 грн. - 8000,00 грн.

Таким чином, середня заробітна плата для оплати вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням позивача становитиме: 11 200,00 х 2 місяці = 22 400,00 грн. (умовний дохід за серпень - вересень 2023 року); 22 400,00 грн. : 44 робочі дні (кількість робочих днів у серпень - вересень 2023 року) = 509,09 грн. – середньоденна заробітна плата. Вимушений прогул позивача у період з 10.10.2023 року по 05.09.2024 року складає 238 робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком. Тому середній заробіток за цей період вимушеного прогулу позивача становить 121 163,42 грн. (509,09 грн. х 238).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 11 199,98 грн. (509,09 грн. х 22 день) слід звернути до негайного виконання.

Згідно з ч. 1  ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч.1,2  ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених         ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 371  КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов  -  задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №126-КТ від 09.10.2023 року "Про звільнення ОСОБА_2 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області  з 10 жовтня 2023 року.

Стягнути з Управління Держпраці у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з  10.10.2023 року по 05.09.2024 року у сумі 121 163,42 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 11 199,98 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено  до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний  строк з дня складення повного тексту.   

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду                                         О.С. ПЕТРЕНКО