АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    2010 року листопада місяця 23 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді : Сіротюка В.Г.

Суддів   : Павловської І.Г.,

  Сокола В.С.,

з участю секретаря

 судового засідання:  

  Антипова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення суми за порушення грошового зобов’язання,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 18 липня 2006 року по 17 липня 2009 року інфляційних збитків в сумі 20 566,57 гривень, 3 % річних в сумі 2731,59 гривень , нарахованих на суму заборгованості, стягнуту за рішенням Київського районного суду м.Сімферополя від 07 березня 2006 року та не сплачену відповідачем на момент звернення позивачки з названим позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення суми відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України  під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які існують між сторонами, виникли не з порушення грошового зобов’язання, узятого на себе відповідачкою, а з примусового виконання рішення і регулюються нормами законодавства про виконавче провадження.

Такі висновки суду є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи, зібраним по справі доказам та закону, який регулює спірні правовідносини.

Зміст позовної заяви від 20 липня 2009 року вказує на те, що позивач заявила позов про відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення суду про стягнення грошового зобов’язання (арк. справи 3).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 березня 2006 року, за результатами розгляду спору про стягнення суми за договором позики, з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 була стягнута сума боргу в розмірі 30 351 гривні (арк. справи 5).

Рішення набрало законної сили 17 липня 2006 року після перегляду справи апеляційним судом, яким вказане рішення залишено без змін, вказані судові рішення залишені без змін ухвалою суду касаційної інстанції 12 березня 2008 року (арк. справи 6-7).

Відповідачка, згідно квитанції про сплату суми, виконала назване рішення суду лише 28 серпня 2009 року, тобто після звернення позивача з позовом до суду (арк. справи 17).

Таким чином, маючи обов’язок сплатити обумовлену в судовому рішенні грошову суму ОСОБА_7 в період з дня набрання ним чинності та до 28 серпня 2009 року не виконала цей обов’язок  належним чином згідно з вимогами статті 610 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 625, 598 Цивільного кодексу України боржник за невиконання грошового зобов’язання і на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.  

Підстави припинення зобов’язання передбачені статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково вважав, що спірні правовідносини не регулюються зазначеною нормою матеріального закону, у зв'язку із чим мотиви за якими відмовлено в позові не можна визнати законними.  

Розмір шкоди, в межах заявлених позовних вимог, заподіяної позивачці в зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення складає 20 556 гривень 57 копійок; 3 % річних  за весь час прострочення грошового зобов’язання - 2 731 гривня 59 копійок.

Набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання, а тому в разі невиконання боржником грошового зобов’язання й після ухвалення рішення про повернення боргу правомірними є вимоги кредитора про стягнення з боржника відсотків за користування сумою позики із застосуванням до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У зв’язку з викладеним висновок суду про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на відповідача за невиконання боргового зобов’язання після набрання чинності рішенням суду є таким, що суперечить вимогам частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання відповідача про те, що до спірних правовідносин за порушення грошового зобов’язання, встановленого рішенням суду, не можуть бути застосовані заходи щодо стягнення інфляційних витрат, оскільки первісні правовідносини виникли з вимог про стягнення суми за договором позики в іноземній валюті, а індекс інфляції застосовується лише до зобов’язань, виражених в гривні, колегія суддів судової палати не може не зазначити наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України  цивільні права і обов’язки можуть виникати як з законодавчих актів, так і з дій осіб не передбачених ними, але таких що за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Обов’язок може виникати і з рішення суду.

У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв’язку з його не виконанням. 

За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави для відмови в захисті права позивача на відшкодування інфляційних витрат від знецінення неповернутих коштів за час до виконання рішення суду про стягнення грошового боргу.

Колегія суддів судової палати також не може прийняти до уваги твердження відповідача про відсутність його вини у невиконанні судового рішення по справі, тому як виконавче провадження не було відкрито, оскільки відповідач не був позбавлений можливості погашення боргу в добровільному порядку, не чекаючи заходів примусового характеру.

Враховуючи, що   суд першої інстанції при  ухваленні рішення допустив порушення застосування норм матеріального права, постановлене судове рішення відповідно до положень статті 309 Цивільного процесуального кодексу України  підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 303, 304, 308, пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,  

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 липня 2010 року скасувати .

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення суми за порушення грошового зобов’язання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5:

- збитки, завдані інфляцією грошових коштів в сумі 20 556 (двадцяти тисяч п’ятсот п’ятдесят шість) гривень 57 копійок;

- 3 % річних  за прострочення грошового зобов’язання в сумі 2 731 (дві тисячі сімсот тридцять одна) гривня 59 копійок;

- судові витрати за сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 262 (двісті шістдесят дві) гривні 98 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

І. Павловська В. Сіротюк В. Сокол