Справа № 2-а-604/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15.12.2010 року                             м. Виноградів

Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області – Леньо В.В., розглянувши відповідно ст.183-2 КАС України в порядку скороченого провадження  адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

 В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС його визнано інвалідом першої групи з 15.05.2009 р. Відповідно до положень ст. 14 ЗУ № 796-ХІІ позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. 48 зазначеного закону йому повинна виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Фактично розмір проведених йому виплат значно меншим ніж той, що визначений Законом.

Відповідачем 10.12.2010року подано до суду заперечення на позов, в якому зазначено, що позивачеві виплачено усі належні йому виплати, відповідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" у розмірах ними визначених, що він і визнає.

Посилання на рішення Конституційного Суду України щодо підтвердження своїх вимог, є незаконним та необґрунтованим. Конституційний Суд України це не орган правосуддя, а орган конституційної юрисдикції. У зв'язку зі згаданим рішенням у своїй позовній заяві, законом в частині, що обмежував права позивача, визнаний неконституційним. Проте, Закон України, який відновлює його права, тобто зміни до Державного бюджету, із врахуванням більших розмірів виплат, не прийнято. Однак це відбулося не звини відповідача, а з вини Кабінету Міністрів України, який за Законом про Державний бюджет і визначає розмір виплат та Верховної Ради України, яка не передбачила у державному бюджеті фінансування більших розмірів виплат.

Крім того, відповідно до ст. 23 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, які теж визначаються Держбюджетом. У зв'язку з цим управління праці та соціального захисту населення не має можливості виплатити позивачу суми згідно Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", так як розмір таких коштів не був передбачений у Державному та місцевих (ні в обласному, ні в районному) бюджетах.

Таким чином відповідач не може у законний спосіб та на підставі Законів України чи будь-яких інших нормативно правових актів України, задовольнити вимоги позивача, інакше - це буде порушення конституції України, ст. Бюджетного Кодексу України, інших Законів України.

З врахуванням того, що у справі наявні та достатні докази, суд приходить до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання, а відтак, у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України, справа підлягає розгляду в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по  суті,  суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС його визнано інвалідом першої групи з 15.05.2009 р. У підтвердженні цього слугує посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (серія НОМЕР_1, виданого 02.03.2000 р.), довідка МСЕК (сер. МСЕ№ 0288820, від 03.03.2009 р.), посвідчення від 15.05.2009року та вкладка (серія НОМЕР_1).

У відповідності до Закону України від 06.06.1996 р. № 230/96-ВР  «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» частину четверту викладено в такій редакції: "Щорічна допомога   на   оздоровлення  виплачується  в  таких розмірах:  інвалідам І групи – п’ять мінімальних заробітних плат. Також ст. 48 цього закону доповнено частинами шостою та сьомою такого змісту: "Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної  плати  визначається на момент виплати".

Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію абзацу третього частини першої та дію абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.5 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік  дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.  

Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI текст статті 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був викладений в новій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на  Чорнобильській   АЕС,   які   стали   інвалідами    внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській  АЕС  та  смерть  яких  пов'язана  з Чорнобильською катастрофою,  щорічна  допомога  на  оздоровлення  виплачується  в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Однак Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року по справі №1-28/2008 року, керуючись статтями 147,150,152 Конституції України та статтями 45,51,61,63,65 Закону України «Про Конституційний Суд України», зміну визнав неконституційною. Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним, і не може бути оскаржене.

Згідно письмової відповіді на заяву позивача, він як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії отримав допомогу на оздоровлення у 2008-2010 роках, які проведені згідно Постанови Кабінету Міністрів №936 від 20.09.2005 р., в розмірах затверджених Постанов Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.1995 р. та № 836 від 26.07.1996 р.

 За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру одноразової компенсації та щорічних грошових допомог застосуванню підлягає ст. 48  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова КМУ від 26.07.1996 р. № 836 та від 12.07.2005 р. № 562, яка істотно звужують обсяг встановлених законом прав. Тобто КМУ повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної зарплати.

 Зі статі 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру одноразової компенсації та щорічної грошової допомоги, за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата.

За чинним законодавством розмір мінімальної заробітної плати визначається лише на підставі Закону України, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.  Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як  в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи "Кечко проти України"  Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.  Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату  надбавок, вносячи відповідно зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання свої зобов'язань. Оскільки правові положення, які передбачають виплату   компенсації за шкоду,  заподіяну здоров’ю, щорічну допомогу на оздоровлення  не скасовані, не змінені і позивач має право на їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.  

Згідно ч. 1 ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР, в якій передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Також згідно п.3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Однак, вимога позивача щодо зобов’язання Управління праці і соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації  надалі виплачувати йому вищезазначені виплати згідно ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не підлягають задоволенню, оскільки положення ст. 48 даного Закону, за якими позивач має право на отримання таких виплат є, з огляду на положення  вищенаведених рішень Конституційного Суду України,  не скасовані і є чинними  та  обов'язковими до виконання відповідними державними органами.  

Крім того, вимога позивача про зобов’язання відповідача надалі виплачувати виплати згідно ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, передбаченому законом, суддя констатує, що вказана вимога стосується майбутніх виплат, а відтак майбутніх прав позивача, які ще не порушені. У відповідності до ст.6 КАСУ, адміністративний суд розглядає звернення осіб, які вважають, що порушені її права, свободи або інтереси. Тобто, звернення за захистом ще не порушених прав у сфері публічно-правових відносин не підлягає судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Тому, що стосується вимоги позову про зобов’язання відповідача здійснювати надалі вищезазначені виплати згідно ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити їх виплату в майбутньому, - суддя не може передбачити наявність підстав для задоволення цієї вимоги на майбутній час, - тому приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині не обґрунтовані й не підлягають задоволенню.

    За таких встановлених обставин, суддя, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем  вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги  підлягають  до часткового задоволення.

Керуючись вищенаведеним та ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 8, 22, 55, 95 Конституції України, ст.ст. 2,6,7,8,9,10,11,71,94,99,100,122,160-163,183-2  Кодексу адміністративного судочинства України,  суддя –

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської РДА щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неправомірними.

Зобов'язати Управління праці і соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації  здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1, з врахуванням виплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії за 2010 рік в сукупному розмірі 5 мінімальних заробітних плат, в порядку визначеному ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з врахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

В решті позовних вимог – відмовити.

Копію Постанови не пізніше наступного дня надіслати сторонам рекомендованим листом із повідомленням.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у скороченому  провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

Суддя                                                                                                     Леньо В.В.