У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-
Франківської області в складі :
Головуючої: Вакарук В.М.,
Суддів: Пнівчук О.В., Беркій О.Ю.
Секретаря: Сідорука А.О.
Апелянтки: ОСОБА_1
Позивача: ОСОБА_2
Представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Красницької сільської ради про визнання права власності в порядку спадкування на будинковолодіння, усунення перешкод в користування ним, виселення та усунення від спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Красницької сільської ради про визнання права власності на будинковолодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 01 листопада 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Верховинського районного суду від 01.11.2010 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Красницької сільської ради, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 загальною вартістю 25717 грн.
Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні спірним будинковолодінням та виселити ОСОБА_1 з нього.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення її від права на спадкування – відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
визнання права власності на спірне будинковолодіння – відмовлено.
_____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-6286/10р. Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.
Категорія 37 Доповідач Вакарук В.М.
В рахунок права на спадкування за законом за ОСОБА_1 залишити майно, яке нею забрано із господарства ОСОБА_4, а саме: 4 дійних корови – загальною вартістю 16920 грн, 1 тільну корову – 4230 грн, 1 теля – 700 грн., 6 овець - 3000 грн., 1 велика свиня – 1800 грн. 10 курей – 154 грн., всього на загальну суму 26804 грн. та інше рухоме майно, яке знаходилось в господарстві спадкодавця.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що місцевий суд допустив неповноту при розгляді справи, неправильно встановив обставини справи та дав їм невірну оцінку. Так, судом позбавлено її права на спірне будинковолодіння та виселено з нього. Крім того, судом не взято до уваги, що вона, будучи непрацездатною, згідно закону має право, незалежно від змісту заповіту на обов’язкову частку - половину частки, яка б належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Тому просила рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
В засіданні Апеляційного суду апелянтка апеляційну скаргу з наведених підстав підтримала. Позивач та його представник вимоги скарги заперечили.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 була непрацездатною пенсіонеркою що досягла 53-річного віку, а тому вона має право на обов’язкову частину у спадщині незалежно від змісту заповіту. Однак, враховуючи той факт, що вона протягом тридцяти років не розмовляла з своєю матір’ю та ухилялася від обов’язку щодо утримання спадкодавця, а після її смерті самовільно захопила житловий будинок та поселилася в ньому, суд присудив їй обов’язкову частку у вигляді рухомого майна на таку ж суму, яким вона заволоділа, що і вартість будинковолодіння та зобов’язав її не чинити ОСОБА_2 перешкоди в його користуванні та виселив з нього.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складалася із будинковолодіння АДРЕСА_1 1949 року побудови, який складається: з однокімнатного будинку, чотирьох сараїв, вбиральні вартістю 25717 грн., та рухомого майна: корови, вівці, свині, кури –вартістю 26804 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що 04.06.1999 року ОСОБА_4 склала заповіт на все своє майно на ОСОБА_2, який у встановлений законом строк звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, однак ОСОБА_1, дочка померлої, не оспорюючи даного заповіту, як спадкоємець по закону, претендує не тільки на обов’язкову частку, як непрацездатна особа, що досягла пенсійного віку, але й на все майно.
Вирішаючи питання щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що остання, будучи непрацездатною у зв’язку з досягненням 50-ти річного віку та одержанням пенсії на пільгових умовах, на час смерті матері мала право на обов’язкову частку у спадковому майні відповідно до вимог ст.1224 ЦК України.
Однак, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом 30-ти років зі своєю матір’ю, померлою ОСОБА_4, не розмовляла, спільно не проживала та ухилялася від обов’язку щодо її утримання, про що сама не заперечувала в судовому засіданні. Даний факт також повністю підтверджується іншими зібраними по справі доказами: поясненнями голови сільської ради – ОСОБА_5 та інших свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України в’’Про судову практику у справах про спадкування’’, що суд може зменшити розмір обов’язкової частки у спадщині із врахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем. Враховуючи встановлені по справі обставини та неприязненні стосунки, які були між спадкодавцем та ОСОБА_1, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на все рухоме майно, яке вона вже забрала собі із спірного господарства і про що не заперечував позивач : 4 дійних корови, 1 тільну корову, 1 теля, 6 овець, 1 велику свиню, 10 курей – всього на загальну суму 26804 грн., а за ОСОБА_2 визнав право власності на будинковолодіння – вартістю 25 717 грн., яке складається: з жилого будинку, 1949 року побудови, в якому тільки одна жила кімната, коридор, кухня, чотири сараї та вбиральня, а також задовольнив вимоги останнього про виселення ОСОБА_1, яка самовільно після смерті матері вселилася у спірний будинок та зобов’язав її не чинити перешкоди в його користуванні.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Верховинського районного суду від 01 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча: В.М.Вакарук
Судді: О.Ю.Беркій
О.В.Пнівчук