Справа №2-7101/2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2010 року
Сніжнянський міський суд Донецької області в складі:
головуючого судді Кучми В.В.
при секретарі Щербакової І.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача за договором про правову допомогу ОСОБА_2,
представника відповідача за довіреністю начальника юридичного відділу Державного підприємства «Сніжнеантрацит» Бикадорова Ю.В.,
представника відповідача за довіреністю провідного юрисконсульта Державного підприємства «Сніжнеантрацит» Дурнєвої І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сніжне справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час змушеного прогулу, моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про поновлення її на роботі у якості медичної сестри Технічної одиниці «Автобаза» Державного підприємства «Сніжнеантрацит», стягнення заробітної плати за час змушеного прогулу починаючи з дня звільнення з 02 серпня 2010 року по день винесення судового рішення. До початку судового засідання збільшила позовні вимоги, також просила стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 1000 грн. На обгрунтування вимог посилалалась на те, що з 03.08.01 року працювала у відповідча на вкзаній посаді. За наказом №486-к від 02 серпня 2010 року була звільнена на підставі ст. 40 п. 2 КЗпП України у зв»язку з невідповідністю займаній посаді. Але вважає,що наказ про її звільнення виданий з порушення законодавства, оскільки виданий під час перебування її на лікарняному. За наказом №463-к від 22 липня 2010 року вона була усуненна від виконанння обов»язків за займаною посадою до проходження періодичного навчання та отримання номерного штампу, що передбачено Положенням про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затверджених 18.07.2000 р №124/345, але вна працює на підприємстві на цій посаді майже дев»ять років і не отримувала нарікань, про те, що вона має проходити кожні три роки навчання її не повідомляли і з цим Положеннями також не знайомили. Крім того, при вирішенні питання про її звільнення їй не пропонували зайняти іншу вільну посаду на підприємстві за її згодою. Моральну шкоду обгрунтовує тим, що у зв»язку з неправомірним звільненням вона відчувала приниження, сором перед близькими і тому переживала моральні страждання.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов, на обгрунтування позоу виклали пояснення аналогіфчні викладеним в позовній заяві та її доповненні.
Представники відповідача Бикадорова Ю.В. та Дурнєвої І.М. позов не визнали, оскільки виду нових вимог до медичних працівників, які проводять позмінні перед рейсові та після рейсові медичні огляди водіїв, позивачка мала була пройти навчання в Донецькому регіональному медичному центрі безпеки дорожнього руху, але позивачці ОСОБА_1 за її зверненням було відмовлено в проходженні навчання, оскільки вона не має відповідну освіту. Після неодноразових звернень самої позивачки підприємство також направило запит до центру. Підприємство не перешкоджало позивачці від проходження навчання і не ухилялось від створення умов для проходження навчання, оскільки позивачці з 23.07.10 року по 01.08.10 року за її заявою була надана відпустка без збереження заробітної плати для здійснення цієї можливості. Також вважають, що підприємство не порушувало законодавство про неможливість звільнення працівника під час перебування його на лікарняному, оскільки позивачка вчасно не повідомила і не надала лікарняний лист, в день звільнення перебувала на робочому місці повний робочий день, на прикінці робочого дня отримала трудову книжку і при цьому про находження її на лікарняному не повідомляла.
Як свідок ОСОБА_5 пояснив, що він є начальником автоколони ДП «Сніжнеантрацит», згодом виявилось, що огляд водіїв перед виходом їх в рейс позивачкою проводився з порушенням, оскільки вона не мала свого штампу та відповідного сертифікату на проведення такого огляду, у зв»язку з чим ним було запропоновано позивачці пройти навчання в м. Донецьку, на що вона не погодилась, не виявила бажання, після відсторонення її від виконання покладених обов»язків за посадою медичної сестри вона одразу написала заяву та пішла в відпустку, коли їй телефонували під час відпустки, то вона також вказала, що нікуди не їздила.
У якості свідка ОСОБА_6 вказала, що коли позивач пішла у відпустку, то вона залишилась одна з медсестер, що працюють в автоколоні, в неї теж не було іменного штампу, але вона його отримала після проходження курсів навчання, коли позивачка була у відпустці, то начальник просив її довідатись у позивачки чи поїде вона разом з нею на навчання, коли вона зателефонувала, то остання відповіла що ні.
Опитана у якості свідка інспектор відділу кадрів ДП «Сніжнеантрацит» ОСОБА_7 вказала, що за наказом по підприємству від 22 липня 2010 року позивачка була відсторонена від виконання своїх обов»язків до проходження навчання, того ж дня наприкінці вона написала зачву на вдпустку, в якій перебувала до 01 серпня 2010 року включно. 02 серпня 2010 року позивачка вийшла на роботу. Про те,що позивачка вийшла на роботу, їй зателефонували колеги, які їїзустріли раніш на робочому місці. Приблизно біля дев»ятої години позивачка сама зателефонувала їй і вказала що бажає з нею поспілкуватись і невдовзі після цього підійшла до неї. Коли вона запитала, чи отримала вона штамп, то вона вказала що ні. Тоді біля 14 години були скликані проспілкові збори, на них була присутня позивачка, на яких було прийнято рішення надати згоду на її звільнення. В той день вона оформляла трудову книжку позивачки, належним чином оформлену трудову книжку вона видала позивачці особисто в руки, про те вона розписалась в обліковомужурналі, приблизно це відбувалось на прикінці робочого дня о 16 годині.
Як свідок ОСОБА_8 поясив, що він працює контролером технічного стану автомобілів на підприємстві і йому особисто відомо те, що він в день звільнення позивачки 22 липня 2010 року приблизно о дев»ятій годині він бачив, як вона проходила по територрії автобази, а на пркніці робочого дня виходила з неї.
Заслухав пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідив матеріали справи і надані в ній докази на обгрунтування і спростування вимог, суд вважає позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу по Державному підприємству «Сніжнеантрацит» №486-к від 02 серпня 2010 року позивачка ОСОБА_1, яка перебувала з відповідачем у трудових відносинах, є звільненою від 02 серпня 2010 року за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв»язку з виявленою невідповідністю займаній посаді, оскільки як медсестра ТО «Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит», в обов»язки якої входить провдення передрейсових та після рейсових медичних оглядів водіїв, до того часу є така, яка не пройшла періодичного навчання та не отримала номерного штампу. На підставі цього наказу зроблений відповідний запис у трудовій книжці позивачки (а.с. 6, 48).
Відповідно до положень ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у тому числі у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Відповідно до посадової інструкції до обов»язків медичної сестри ТО «Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит» входить провдення передрейсових медичних оглядів водіїв (а.с. 43). Згідно вимог п. 5.3 Положення про медичний огляд кандидатів в водії транспортних засобів, затверджених наказом МОЗ України та МВС України від 05.06.2000 р №124/345 результат проведеного позмінного перерейдового та після рейсового медичних оглядів фіксується в жарналі позміного передрейсового та після рейсового медичних оглядів водіїв, після чого в путьовому листі повинен ставитись штамп з висновком про придатність до водіння транспортом . Штамп видається медичному робітнику в ДП «Український медичний центр безпеки дорожнього руху та інформаційних технологій» МОЗ України та в його філіях після проходження навчання методам проведення позмінного передрейсового та після рейсового медичного оглядів водіїв транспортних засобів. Згідно п. 2.4 Інструкції про порядок та використання штампів медичних робітників, які проводять позмінний передрейсовий та після рейсовий медичний огляд водів транспортних засобів, затвердженої наказом ДП Українським медичним центром безпеки дорожнього руху та інформаційних тегологій МОЗ України від 03.03.08 року №80/1-П, номерний штамп з висновком про придатність до керування транспортним засобом видається медичному робітнику, який отримав право на проведення позмінного передрейсового та після рейсового медичних оглядів водіїв транспортних засобів Українським медичним центром безпеки доржнього руху та інформаційних технологій та ідентифікує його серед інших медичних працівників.
Таким чином, невідповідність займаній посаді в цих спірних праовідносинах між сторонами полягає не у відпоідності рівня освіти за фахом до спеціальності за займаною посадою позивачки, а у непроходженні додаткового періодичного навчання на отримання можливості виконання певних робіт за спеціальністю на займаній посаді. Відповідно до п. 1.9 вищевказаного Положення навчання медичних працівників методам проведення щозмінних передрейсових оглядів водіїв проводиться з періодичністю один раз в три роки.
Але при цьому відповідачем Державним підприємством «Сніжнеантрацит» в особі Технічної одинці «Автобаза» не було вжито організаційних заходів щодо направлення позивачки для проходження періодичного навчання раз в три роки згідно графіку навчань без відриву від виробництва, їй не було видано направлення, не було оформлено службове відрядження. Видання наказу про вихід позивачки в відпустку без збереження заробітної плати на період з 23.07.10 р по 01.08.10 р (а.с.45), тобто одразу після прийняття наказу №463-к від 22.07.10 р про її відсторонення від виконання обов»язків медичної сестри до проходження періодичного навчання в Українському медичному центрі безпеки дорожнього руху чи його філіалі (а.с. 7) лише вказує і підтверджує на узгодженість з позивачкою та погодження на те, щоб позивачка перебувала в відпустці. При цьому Державним підприємством «Сніжнеантрацит» не було скориговано і визначено про подальше відсторонення від обов»язків за посадою після виходу з відпустки та одночасно не вжито організаційних заходів про направлення позивачки у відрядження на навчання після виходу з відпустки чи на момент прийняття рішення про її вихід у відпустку. Перебування у відпустці є конституційне право на відпочинок кожного працівника і в даному випаду не збов»язує позивачку використовувати час перебування у відпустці на її проходження на періодичному навчанні, яке організується не за власним бажанням, а за цільовим направленням підприємства без відриву від виробництва.
Суд не може погодитись і прийняти як спроможні доводи позивачки на те, що вона була звільнена з порушенням законодавства під час її перебування на лікарняному. Оскільки про її перебування на лікарняному в день видання наказу про її звільнення відповідачу відомо не було. В день звільнення 02 серпня 2010 року позивака мала виход на роботу з почтаку робочого дня і перебувала до кінця робочого дня. Що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_8, який спостерігав присутність позивачки о дев»ятій годині ранку на території автобази, та ОСОБА_7, яка разом з позивачкою була пристуня на профспілкових зборах о 14 годині, на яких розглядалось питання про можливість її звільнення, та яка видавала останній під розпис трудову книжку на прикінці робочого дня приблизно о 16 годині. Вихід позивачки 02 серпня 2010 року був зарахований, про що сідчить табель виходжаемості (а.с ). Представник відповідача вказала, що позивачці за цей день була нарахована заробітна плата і позивачка не заперечувала і підтвердила, що отримувала у тому числі розрахункові з оплати за цей день. При цьому позивачка ОСОБА_1 перебуваючи в день видання наказу про її звільнення на робочому місці на протязі дня, на профспілкових зборах, при ознайомленні з наказом про звільнення (а.с 48 на зв.), отриманні трудової книжки (а.с 52) не попереджала про знаходження її на лікарняному, лікарняний лист не подавала. Лише після її звільнення заднім числом від 5 серпня 2010 року робила спробу подати лікарняий лист до підприємства, про свідчить акт про відмову в принятті лікарняного (а.с 10 на зв.). За таких обставин слід вважати, що з боку відповідача були ідсутні порушення трудового законодавства про звільнення робітика під час знаходження на лікарняному.
Втім, суд приходить до висновку, що при звільненні позиачки були не дотримані вимоги ч. 2 ст. 40 КЗпП України про те, що звілнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у тому числі з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, тобто у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як убачається з протоколу зборів профспілкового комітету ТО «Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит» від 02 серпня 2010 року, на якому на порядок денний було винесено розгляд питання про звільнення позивача ОСОБА_1, то можливість заміщення нею іншої посади за іншою спеціальністю, яка була вільна на підприємстві, при цьому не ставилось і не розглядалось взагалі (а.с 8). При виданні наказу про звільнення позивачки №486-к від 02 серпня 2010 року також не оговорювалось питання і про це не відображено в самому наказі як одними з умов її звільнення про неможливість переведення її на іншу посаду за браком вільних вакансій чи у зв»язку з відмовою позивачки. У судовому засіданні представниками відовідача не надано відносних і допустимих доказів про штатний розклад працівників на ТО «Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит», про наявність чи відсутність вільних вакансій на момент звільнення позивачки, чи пропонувалось за наявності вільних вакансій позивачці її переведення за її згодою та чи відмовилась під розпись від цієї пропозиції.
За цих обставин право позивачки на працю, що гарантоване ст. 43 Конституції України, при її звільненні слід вважати порушеним і таким, що підлягає відновленню шляхом покладання обов»язку на відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді медичної сестри Технічної одиниці «Автобаза» Державного підприємства «Сніжнеантрацит» з 02 серпня 2010 року.
Згідно положень ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Позивачка перебувала у вимушеному прогулі на протязі періоду з 03.08.10 року по день винесення судового рішення по 06.12.10 року, робочий день 02.08.10 року є оплачений відповідачем, ці обставини визнає і підтверджує позивачка.
Втім, позивачкою на протязі розгляду справи не надано жодних відносних і допустимих доказів на підтвердження розрахунку ціни позову в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з порядку розрахунку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95 р „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, тобто за останні два місяці роботи, що передували дню звільнення, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 60 ч. 2 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони зобов'язані подати свої докази до або під час попереднього судового засідання у справі або до початку розгляду справи по суті. Суд сприяє у витребуванні доказів лише якщо сторонами долучені відомості про неможливість їх отримати. Під час розгляду оголошувалась перерва у справі для можливості отримання і подання позивачкою відповідних письмових доказів щодо розміру заробітку за останні фактично відпрацьовані два місяці, що передували дню її звільнення. Але як під час подачі позову так і під час судового розгляду позивачка, яка при цьому була забезпечена правовою допомогою, належними доказами ці обставини не підтвердила, перешкод у цьому не мала. У зв»язку з чим вимоги у цій частині не можуть бути задоволені як не доведені.
Вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачем заявлені у межах позовної давності.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до роз”яснень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р №4, зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р №5 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. У зв”язку з чим моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв”язку з ушкодженням здоров”я, у порушенні нормальних життєвих зв”язків через неможливість продовження нормального активного громадського життя, при настанні інших негативних явищ. У судовому засіданні доведено порушене право позивача в частині неправомірного звільнення, перебування у змушеному прогулі з вини відповідача до теперішнього часу понад чотири місяці. Втім, позивачкою лишились не доведені суттєві зміни в організації її життя у зв»язку зі звільненням і перебування у змушеному прогулі, що змушувало докладати надмірні зусилля, що викликало більш тривалі страждання. Тому вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з вимог ст. 23 ЦК України, враховуючи конкретні обставини справи, тривалість негативних наслідків, ступінь вини відповідача та глибини душевних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості, суд вважає справедливою сатисфакцію відшкодування моральної шкоди частково в сумі 500 гривен.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України звільнені від сплати судового збору позивачі – робітники та службовці – з позовів про стягнення заробітної плати. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача, таким чином з відповідача на користь держави відповідно до ціни позову слід стягнути судовий збір у сумі 51 грн.
Згідно ч. 3 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті при звернені до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, у зв»язку з чим з відповідача слід також стягнути витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн
Керуючись ст.ст. 5-1, 40, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212–215, 367, 294 ЦПК України, суд –
В И Р І В Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час змушеного прогулу, моральної шкоди задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді медичної сестри Технічної одиниці «Автобаза» Державного підприємства «Сніжнеантрацит» з 02 серпня 2010 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню з моменту винесення рішення.
Стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 гривен.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» на користь держави судовий збір у сумі 51 гривня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривен.
Рішення може бути оскаржено сторонами на протязі десяти днів з дня його проголошення, до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд.
Головуючий: