№ 2- 11595

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  17 грудня 2010 року                                                               Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання  недійсним договору та стягнення витрат, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 14 червня 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ ПриватБанк про визнання недійсним договору та стягнення витрат. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що 06 лютого 2008 року уклав з відповідачем кредитний договір на купівлю автомобіля, банк надав йому кошти, він придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку погашення кредиту сплачуються необхідні по договору суми відповідачу. Але згодом він дізнався, що вказаний кредитний договір не відповідає закону та порушує його права, оскільки укладений в іноземній валюті, а не в гривнах України, курс долара міняється, він не стабільний, а отже і стягнення з нього постійно різні. Вважає вказане неправомірним, оскільки збільшується сума погашення по кредиту. Звернувся до відповідача з питання скасування такого договору, але той йому в цьому відмовив, відповідач наполягає на виконанні договору. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Просив визнати недійсним вказаний кредитний договір, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача ПАТ КБ ПриватБанк позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно 06 лютого 2008 року на прохання позивача вони уклали з ним кредитний договір на купівлю автомобілю, банк надав йому кошти, позивач придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    З’ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 06 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № CVАНАК37600314. Відповідно до цього укладеного договору позивач отримав кредитні кошти у розмірі 8630.96 доларів США на купівлю автомобіля зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10.56% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 лютого 2013 року. При укладенні договору, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгодженні сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволене потреби позивача, надавши йому в користування грошові кошти, при цьому передбачивши порядок та умови при яких можлива зміна відсоткової ставки за кредитом. Зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку, тобто позивач, до підписання кредитного договору, мав можливість ознайомитися з його умовами.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та правил.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. По закону, який діяв на момент укладення договору, дозволялося в односторонньому порядку змінювати умови договору, якщо це було передбачено умовами самого договору (ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Разом з тим Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI регулює питання не відповідальності осіб, а правовідносини, пов'язані з платою за користування кредитними коштами.

Доводи позову стосовно того, що позивач не міг передбачити зміну курсу валют та те, що останній вважає цю обставину істотною обставиною для визнання договору недійсним, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12 листопада 2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все позивач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення ризику за цим договором.

Щодо надання позичальнику необхідної інформації слід зазначити, що з вказаною інформацією позичальник був ознайомлений у повному обсязі та у відповідності до чинного законодавства України. У кредитному договорі та додатку до нього детально описана вартість кредиту, мета надання кредиту, форми його забезпечення; наявні форми кредиту з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі обов'язками позичальника; тип відсоткової ставки, орієнтирна сукупна вартість кредиту, кількість платежів, їх частота, об'єм, та інше. З вищевикладеного можна зробити висновок, що в порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо «замовчування відповідача про умови кредиту, позбавлення його можливості дізнатись про всі умови кредиту, укладення правочину під впливом обману та його невідповідності волевиявленню позичальника та невідповідності його внутрішній волі». Позичальник власноручно зазначив дату ознайомлення з вказаною інформацією – 6 лютого 2008 року, та засвідчив вищевказане своїм підписом на кожній сторінці договору. Вказана заява також засвідчена підписами кредитного експерта, начальника відділу та уповноваженого керівника ПриватБанку.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. 3, 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. За ст. 632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто вільною. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту у іноземній валюті. З свого боку банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти у іноземній валюті.

Згідно листа Національного Банку України № 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року «Про правомірність укладання кредитних в іноземній валюті» передбачено наступне.  Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.  Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки  банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній  валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 Закону України «Про банки  банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що діє на даний момент, видано ПАТ КБ «ПриватБанк» за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.01 р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.03 р.), де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. Крім того, нормативно-правовими актами НБУ встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, передбачена вимога  покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 06 липня 2000 року № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.  При цьому з урахуванням особливостей  діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, НБУ постановою Правління НБУ від 01 грудня 2008 року № 406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та підпункта «г» часини 4 ст. 5 Декрету,  який передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як засобу застави зазначається, що на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції, пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. На підставі вказаного листа НБУ належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Крім того, вказаний Декрет КМУ  не передбачає заборони надання кредитів у іноземній валюті.  Отже, здійснювані банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпунктів «в» частини 4 ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Отримуючи кредит в повному об'ємі, позивач не пред’являв до відповідача вимог щодо зміни визначення валюти кредитування, порядку та строків сплати кредиту. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України. До подання позовної заяви позивач погоджувався із всіма умовами укладеного із ПриватБанком валютного кредитного договору, про що свідчать факти повернення ним кредитних коштів разом із нарахованими відсотками в повному обсязі, встановлені договором та графіком погашення кредиту, відсотків та винагороди, хоча і систематично допускаючи прострочення платежів на протязі всього часу кредитування. Коли вартість долара США внаслідок кризових обставин в країні збільшилась, позивач різними способами намагається уникнути його виконання, хоча позивачеві було відомо, що він особисто несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором.

Погашення Клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операцій індивідуальної ліцензії НБУ з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки, в даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування НБУ операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. ПриватБанк свої зобов'язання виконав у повному обсязі. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом. На зміну спірного договору банком не надано згоди та й взагалі внесення змін до договору є право сторони, а не обов'язок. В даному разі при внесенні змін до договору банк покладається на власний розсуд виходячи з засад доцільності та економічної вигоди. Статтею 652 ЦК України передбачено можливість зміни договору за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору. З аналізу  тексту позовної заяви, ч. 2 ст. 652 ЦК України та кваліфікації зміни курсу долара США не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, то зазначаємо, що зміна курсу долара США не є підставою для зміни договору. Вимагаючи зміни договору на цій підставі, позивач з урахуванням ст. 60 ЦПК України, щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Отже, вказаний кредитний договір відповідає вимогам законодавства України та відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України  закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк» , позивач погодився на умови надання кредиту як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.

            Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача крім вказаних в договорі сторін, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав договір, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору та стягнення витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 5, 60, 212, 215, 217, 632, 651 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору та стягнення витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -