№ 2- 11859
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі – Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними та стягнення витрат, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 27 квітня 2010 року звернулися до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ ПриватБанк про визнання договорів застави та поруки недійсними та стягнення витрат. Позивачі в своїх позовних вимогах посилалися на те, що 25 липня 2007 року ОСОБА_2 уклав з відповідачем кредитний договір, а на його забезпечення ОСОБА_1 начебто уклала договір застави та договір поруки; банк кошти видав і договори почали діяти. Але про існування договорів застави та поруки позивачка не знала, ці договори не засвідчені нотаріально, вона їх не підписувала і про них дізналася лише в квітні 2010 року. Вважає ці договори не дійсними, її обманули, зверталася до банку з питанням розірвання договорів, але позитивної відповіді не отримала. Вважає вказане неправомірним, оскільки домовленості були при укладанні кредитного договору інші, порушено закон. Просили визнати договори застави та поруки недійсними і стягнути з відповідача судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ КБ ПриватБанк позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно 25 липня 2007 року на прохання позивача вони уклали з ним кредитний договір, надано кошти, укладено договори поруки та застави, позивач коштами користується. Позивачем з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми, але утворилася заборгованість. Договір сторонами не розривався та діє і зараз, позивач коштами користується. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача і його представника, представника відповідача і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ ПриватБанк з заявою на отримання кредиту. В зазначеній заяві позивачем особисто надано інформацію необхідну для надання кредиту з зазначенням суми кредиту і мети використання кредитних коштів. Тобто з самого початку, позивач знав про суму кредиту, гарантував наявність достовірної інформації в зазначеній заяві та усвідомлення самого факту кредиту, що підтвердив своїм підписом. 21 серпня 2007 року і 30 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ ПриватБанк було укладено кредитні договори № E/V 2812/2 і № 103901-CRED, позивач отримав кредит. Відповідно до умов укладеного кредитного договору, договір складається з заяви позичальника та умов надання банківських послуг та правил користування. На забезпечення вказаного кредитного договору було укладено договори застави та поруки з позивачкою ОСОБА_1, яка погодилася з їх умовами. При укладенні вказаних договорів, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгодженні сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.
Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності вказаного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З тексту позовної заяви порушення вказаної норми сторонами не доведено, доказів в їх підтвердження не надано.
Так, відповідно до укладеного договору № E/V 2812/2 від 21 серпня 2007 року ОСОБА_2 21 серпня 2007 року отримав кредит у розмірі 10000.00 [Доллар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 липня 2009 року. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором були укладені договори застави: - ПриватБанк і позивач 26 липня 2007 року уклали договір застави № б/н. Згідно з договором застави позивач надав в заставу належне йому майно, а саме: автомобіль Renault (модель: 385 premium, рік випуску: 1998, тип ТЗ: сідловий тягач-Е, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1). Також на укладення позичальником угоди № E/V 2812 від 25 липня 2007 року надала письмову згоду його дружина – ОСОБА_1, де зазначається - «Я, ОСОБА_1 даю згоду на укладення позичальником угоди № E/V 2812 від 25 «липня» 2007 року, одержання позичальником кредитних коштів і їх використання відповідно до умов зазначеної угоди, а також надання ним заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна на праві спільної власності з позичальником, з метою забезпечення виконання зобов’язань по даній угоді. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитною угодою (повністю або частково), зобов’язуюся передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цією угодою». Ця заява має підпис особисто ОСОБА_1.
Відповідно до укладеного договору № 103901-CRED від 30 листопада 2007 року ОСОБА_2 30 листопада 2007 року отримав строковий кредит у розмірі 5000.00 [Доллар США] шляхом перерахування кредитних коштів на картрахунок № 4405885220852542 відкритий ПриватБанком згідно договору № 103901-CARD від 30 листопада 2007 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 травня 2009 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів (Додаток № 1 до кредитного договору №103901-CRED).
Також на укладення позичальником угоди № 103901-CRED від 30 листопада 2007 року була надана згода дружини – ОСОБА_1, де зазначається - «Я, ОСОБА_1 даю згоду на укладення позичальником угоди № 103901-CRED від 30 листопада 2007 року, одержання позичальником кредитних коштів і їх використання відповідно до умов зазначеної угоди, а також надання ним заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна на праві спільної власності з позичальником, з метою забезпечення виконання зобов’язань по даній угоді. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитною угодою (повністю або частково), зобов’язуюся передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цією угодою».
Договір поруки від 26 липня 2007 року № 1, згідно з яким забезпечується виконання основного зобов’язання за кредитним договором № E/V 2812 від 25 липня 2007 року укладений з поручителем ОСОБА_1 має необхідні реквізити підписи сторін, посадових осіб та печатку банку.
Твердження позивачки про те, що згоди на укладення договорів вона не надавала є хибними та не відповідають дійсності. Позивачка особисто надала згоду на оформлення кредитів, про що свідчать її згоди на укладення кредитів з позичальником ОСОБА_2. Вищевказане підтверджується підписом позивачки ОСОБА_1. При укладенні договорів було дотримано всі передбачені законом істотні умови договорів, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаних договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочини були спрямовані на отримання кредитів та погашення їх згідно з умовами визначеними сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зміст такого правочину, як надання кредиту, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому посилання позивачки у своєму позові на ст. 215 ЦК України є необґрунтованим.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. ПриватБанк свої зобов'язання виконав у повному обсязі.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що в момент укладення договору сторонами було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. Також ОСОБА_1 надала згоду на укладення її чоловіком кредитів. На момент укладення вказаних договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочини були спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань боржника – ОСОБА_2 За викладених обставин, вказані спірні договори відповідають вимогам законодавства України та відповідно до ст. 58 Конституції України, ч. 2 ст. 5 ЦК України та інших нормативно-правових актів не мають зворотної дії в часі.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі та належним чином — надав позивачу кредит.
В порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позичальник свої зобов'язання виконав частково. Позичальник на протязі всього строку кредитування і надалі неодноразово порушував строки погашення кредиту, допускаючи прострочену заборгованість. Позивач погоджується з фактом порушення своїх зобов'язань за кредитним договором. Отже, протиправності та незаконності в діях працівників банку не вбачається, банк діє згідно чинного законодавства та згідно умов кредитного договору. Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволене потреби позивача, надавши йому в користування грошові кошти. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Як зазначено у вищезазначених договорах поруки та застави, поручителі відповідають перед кредитором за виконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадках невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Обов’язок поручителів відповідати по боргам боржника передбачено ст.553 ЦК України, де зазначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
ПАТ КБ ПриватБанк має право, а не обов’язок звертатися окремо до поручителів як з вимогами, так і з позовом.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Однак, установа – банк – понесла збитки, які виявились в тому, що вони не доотримали суму кредиту, яку брала позивачка на свій розсуд. З боку ПриватБанку, позивачку ніхто не вводив в оману, так як кредитний експерт зобов’язаний проаналізувати надані клієнтом документи, на предмет наявності всіх реквізитів, печаток та строку їх дії, а також провести візуальний огляд автотранспорту. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, хоча з боку позивачки відсутні будь-які докази введення її в оману. Крім того, безпідставними є твердження позивачки в позові про факт безпідставного отримання самого кредиту не нею особисто, а її чоловіком, позивачка особисто писала заяву на згоду з договором та укладала угоди поруки та застави. Тобто немає ніяких підстав для визнання вказаних договорів недійсними, тому що позивачка була при здоровому глузді, тверезою, дієздатною та не діяла під впливом погрози чи шантажу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочинну є недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою – третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Докази порушення вимог частини першої – третьої, п’ятої та шостої ст. 203 ЦК України при укладенні кредитного договору відсутні.
Позивачка по справі та її чоловік, є повнолітніми особами, на день підписання кредитного договору, договору поруки та договору застави діяли осмислено. Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк» , позивач погодився на умови надання кредиту як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивачів.
Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивачів та завдання цими діями шкоди правам позивачів, а тому на відповідача не може бути покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивачів крім вказаних в договорах сторін, а позивачі цього не довели, відповіді позивачам на їх звернення надавалися, позивачі самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали договори, твердження позивачів про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання договорів недійсними та стягнення витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 60, 23, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про національний банк України», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними та стягнення витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя –