№ 2- 8625
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі – Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом комунального підприємства «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат, –
ВСТАНОВИВ:
КП «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпропетровської міської ради 18 січня 2010 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилався на те, що позивачу надано повноваження контролювати наявність договорів на вивезення твердих побутових відходів, відповідач мешкає в будинку АДРЕСА_1 і не укладає такий договір, створює сміттєзвалище на вказаному проспекті, допустив засмічення території. На пропозицію в добровільному порядку вирішити питання про вивезення відходів та укладення договору не реагує. На їх неодноразові звернення до відповідача з вказаним питанням останній уклав договір на 2010 рік, але сміттєзвалище є, порушено благоустрій міста. Вважають такі дії відповідача протиправними і просив стягнути з нього шкоду в передбаченому законом розмірі – в сумі 340 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України
З’ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням № 25/26 Дніпропетровської міської ради від 25 травня 2005 року було створене комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпропетровської міської ради. Рішенням № 26/15 Дніпропетровської міської ради відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» були затверджені тимчасові правила благоустрою території м. Дніпропетровська. Рішенням № 55/49 Дніпропетровської міської ради від 16 вересня 2009 року був прийнятий порядок справлення грошової компенсації за тимчасове погіршення існуючого благоустрою міста та відшкодування шкоди.
11 листопада 2009 року комісією спеціалістів КП «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпропетровської міської ради було проведено обстеження міської території і було складено акт про те, що відповідач ОСОБА_1, мешканець будинку АДРЕСА_1, допустив засмічення території біля будинків АДРЕСА_2 і при відсутності договору на вивіз твердих побутових відходів (ТПВ) повинен відшкодувати шкоду в сумі 340 грн. В добровільному порядку це питання не вирішене і позивач вимушений звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.
В своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача шкоду у сумі 340 грн. за період тимчасового погіршення благоустрою міста у зв'язку з засміченням території міста та утворення постійно існуючого сміттєзвалища по АДРЕСА_2, а також відсутність договору на вивіз ТВП. В судовому засіданні встановлено, що вказане не відповідає дійсності адже відповідач не створював засмічення території за вказаною адресою що підтверджується, зокрема наступним.
Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.
Згідно п. 2 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Відтак особа, яка вимагає стягнення шкоди повинна довести наявність: протиправність дій особи, що завдала шкоди наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями і шкодою вину особи, що завдала шкоди.
В позовній заяві та в доданих до неї документах відсутні докази, які б свідчили про те, що саме відповідач допустив засміченням території міста та утворення постійно існуючого сміттєзвалища по АДРЕСА_2, адже в позовній заяві та у акті йде мова лише про сам факт засмічення території проте не вказано хто і коли скоїв це правопорушення. Натомість позовна заява містить перелік осіб, які начебто причетні до утворення постійно існуючого сміттєзвалища по АДРЕСА_2. У той же час у якості доказів вини відповідача у скоєнні правопорушення позивач посилається на отримання інформації від працівників квартального комітету № 3, які зазначені у акті. Але ці особи можуть бути фактично зацікавленими особами, які не спроможні об’єктивно вирішити ці питання по встановленню факту засмічення та винних осіб в цьому. Наведене випливає з того, що ці особи без будь-якого погодження з органами місцевого самоврядування, з відповідачем та іншими мешканцями прилеглих будинків, вирішили питання про розміщення сміттєзбиральних контейнерів поруч з будинком відповідача, що призводить до значного погіршення життєвих умов відповідача та членів його родини і мешканців прилеглих до нього будинків, особливо у спекотні літні місяці, коли сморід від сміттеєзбиральних контейнерів та наявність вредоносних комах від сміття є нестерпними. Наведена обставина призвела до суперечки з квартальним комітетом при укладанні відповідачем відповідних договорів з організаціями на вивіз сміття.
Крім того, створити засмічення території у вказаному в позовній заяві місці могла здійснити будь-яка інша особа, адже вказане місце знаходиться на відкритій території по пр. Гагаріна, що в свою чергу виключає наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача і настанням шкоди.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем в судовому засіданні не доведено, що саме ОСОБА_1 допустив засмічення території міста та утворення постійно існуючого сміттєзвалища по АДРЕСА_2, відсутній безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та шкодою, не доведена наявність вини відповідача. Тобто вищезгадані вимоги позивача є лише припущенням.
Стосовно посилання позивача на рішення Дніпропетровської міської ради від 23 травня 2007 року № 26/15 та № 55/49 від 16 вересня 2009 року.
Позивач вказує на порушення відповідачем Тимчасових правил благоустрою території міста Дніпропетровська затверджені рішенням Дніпропетровської міської ради від 23 травня 2007 року № 26/15, а саме відсутність договору на вивезення твердих побутових відходів. Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Частиною 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Статтею 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно ст. 1 вказаного Закону офіційні друковані видання органів державної влади та органів місцевого самоврядування - видання, які спеціально видаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність.
В свою чергу рішення Дніпропетровської міської ради від 23 травня 2007 року № 26/15 та № 55/49 від 16 вересня 2009 року не були опубліковані в офіційних виданнях, що є порушенням вимог Закону. Крім того, ці рішення не були доведені до відома у передбаченому Законом порядку, відтак ці рішення не набрали чинності.
Статтею 57 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.
Враховуючи те, що рішення Дніпропетровської міської ради від 23 травня 2007 року № 26/15 та № 55/49 від 16 вересня 2009 року не були опубліковані в офіційних виданнях та доведені до відома у порядку визначеному чинним законодавством ці рішення є такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів, що в них містяться.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по своїм незаконним (з точки зору позивача) діям відносно предмета спору, не укладання договору – договір укладено, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію представника позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 1, 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», ст. ст. 3, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Комунальному підприємству «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпропетровської міської ради в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та судових витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -