Справа №2-8047/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Турецького О.С.
при секретарі – Курченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до Держави в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування майнової шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
До Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Держави в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування майнової шкоди.
Свій позов позивач обґрунтувала наступним: Центральним районним судом м. Одеси 29 січня 1996 року було винесено рішення о стягненні з довірчого товариства «Одеська нерухомість» - правонаступник концерн «Аліс» на користь ОСОБА_1 47 095, 52 крб.
Постановою від 25.06.2007 року виконавча служба Приморського району м. Одеси закрила виконавче провадження. Рішення суду залишилось не виконаним, у зв’язку з відсутністю коштів в концерні.
У зв’язку з чим позивач просить стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України грошові кошти у сумі 1 080 942 грн.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач – представник Головного Управління Юстиції в Одеській області позов не визнала, просила в позовних вимогах відмовити у повному обсязі.
Суд вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в позовних вимогах позивача слід відмовити по наступних підставах.
Позивачем пропущений строк позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Представник відповідача зазначив у судовому засіданні, що позивач оскаржує дії Кабінету Міністрів України у період 1996 року, тому строк позовної давності звернення до суду сплинув. Суд згоден з даним ствердженням.
Якщо б позивач оскаржував постанову про закінчення виконавчого провадження, застосовувались би правила розділу 7 ЦПК України.
Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Слід звернути увагу суду на те, що ОСОБА_1 звертається до суду з позовною заявою, заявляючи вимогу відшкодувати матеріальні збитки. При цьому позивачка не просить визнати неправомірні дії відповідача - Кабінету Міністрів України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків за своєю природою є видом цивільно-правової відповідальності, яка є негативним наслідком вчиненого правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності певних умов, а саме протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України, передбачено такий спосіб захисту, як відшкодування збитків. Для того, щоб стягнути понесені збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Позивачка відразу, звертається до суду з позовом про відшкодування шкоди, звинувачуючи при цьому і Державу України за створення юридичних осіб і Кабінет Міністрів України за прийняття нормативно-правових актів, які порушують право власності.
З законодавства випливає, що вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, перш за все необхідно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Однак, у позові жодних правових підстав відшкодування шкоди не вказано .
Постановою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421 зазначено, що належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця є відповідне рішення суду, що набрало чинності, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків.
Відповідно до пункту 2 статті 59 Цивільного процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства, повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та постанову судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421 підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності Кабінету Міністрів України має бути відповідне рішення суду.
Однак, слід зазначити, що відповідного рішення суду, яким би дії Кабінету Міністрів України визнавалися неправомірними не виносилося, відповідно, судом не було встановлено протиправну поведінку Кабінету Міністрів України, та у позивача не має підстав для звернення до суду з позовною заявою про стягнення збитків.
Стаття 170 ЦК України передбачає, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому в якості відповідача слід зазначати ті органи, які відповідно до чинного законодавства повинні відповідати за позовом. Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов поданий до суду у зв'язку з невиконанням рішення Центрального суду м. Одеси від 29.01.1996 щодо стягнення з концерну "АПІС" грошових коштів у сумі 47095,52 грн.
ОСОБА_2 в позовній заяві зазначає, що держава України в особі відповідних органів повинна була забезпечити контроль за діяльністю довірчих товариств. Крім того, позивачка вказує на те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи відповідні акти стимулює незаконну діяльність вказаних товариств. На думку позивачки вищезазначене призвело до матеріальних втрат, які вона понесла.
Однак, відповідно до статті 3 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.
Статтею 116 Конституції України, а також Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 16.05.2008 №279-VI встановлені повноваження Кабінету Міністрів України. Жодним пунктом зазначеної статті та Законом України "Про Кабінет Міністрів України" не передбачено контролюючої функції Кабінету Міністрів України за діяльністю довірчих товариств.
Тобто, Кабінет Міністрів України не є контролюючим органом за діяльністю довірчих товариств і не може відповідати за зобов'язаннями, зазначеними в позовній заяві.
Відповідно до вимог статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Позивачем в позові не зазначено:
• - які саме права та охоронювані законом інтереси порушено Кабінетом Міністрів України;
• - якими саме діями чи бездіяльністю Кабінету Міністрів України порушено права та інтереси позивача;
• - жодних доказів дій чи бездіяльності Кабінету Міністрів України.
Тобто, Кабінет Міністрів України безпідставно притягнутий до участі у справі за позовом ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків.
Суд, аналізуючи текст Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17.03.1993 року, не виявив покладання обов’язку на Кабінету Міністрів України контролювати діяльність довірчих товариств.
Таким чином, відсутній зв’язок між фактом, що є підставою для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків і заподіяними збитками.
Не встановлення судом факту причинного зв’язку веде до відмови в задоволенні вимог позивача про відшкодування збитків.
З огляду на викладене, відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 22, 16, 59, 96, 257, 261, 267, 1175, Декретом Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17.03.1993 року, ст. 10, 14, 57- 60, 88, 208- 209, 212- 215 ЦПК України суд, -
ВИРІШИВ:
В позовних вимогах ОСОБА_1 до Держави в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування майнової шкоди – відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя О.С.Турецький