УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

Справа  №22ц-11766/2010                                                                                                               Голов.1-ї інст.Башмаков Є.А.

Категорія   19                                                                                                                                    Доповідач – Костюченко Н.Є.

У Х В А Л А

Іменем  України

8 грудня    2010  року   Апеляційний  суд   Дніпропетровської  області   в складі :

головуючого  –  Костюченко Н.Є.

суддів – Григорченка Е.І.,  Кочкової Н.О.

при секретарі  - Сичевській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську  цивільну   справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, – про визнання договорів дійсними, визнання права власності на квартиру, скасування реєстрації;  за позовом 3-ї особи ОСОБА_4- про визнання дійсним договору, визнання права власності;

В С Т А Н О В И В:

    В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2010р. в частині відмови їй у її позові, посилаючись на невірно застосування судом норм матеріального та процесуального закону; невідповідність  висновків суду матеріалам справи.

    Під час вирішення спору судом 1-ї інстанції встановлено, що  простим письмовим договором від 17.12.1999. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 –остання продала ОСОБА_2 належну їй на праві власності 1/3частину  квартири-1 в АДРЕСА_1. за 4000долл.США.  

 25.03.2008. за таким же простим письмовим договором  ОСОБА_2 продала  ОСОБА_1 2/3ч. цієї ж квартири  (в тому числі 1/3ч., яку придбала у ОСОБА_3)

2.09.2009. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4  також укладено простий письмовий договір дарування 1/3ч. спірної квартири.

    Виходячи із вимог ст..220ч.2 ЦКУ, та того, що сторонами по першому договору не обговорювались питання подальшого посвідчення договору у нотконторі, ніяких документів по квартирі  від ОСОБА_3  ОСОБА_2 не передавалось, остання не пред*являла до ОСОБА_3 ніяких претензій по оформленню договору, не довела ухилення ОСОБА_3 від нотаріального оформлення договору, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання дійсним договору, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2   А оскільки ОСОБА_2 не набула права власності на 1/3ч. квартири,  вона не мала права продавати її ОСОБА_1, а тому відмовив у позові останній.  Відмовляючи у вимогах ОСОБА_4, суд виходив з вимог ч.2ст.719 ЦК та  того, що ОСОБА_4 теж не довела, що ОСОБА_3 ухилилась від нотаріального посвідчення правочину між ними, а відсутність у ОСОБА_3 коштів на таке посвідчення не визнав поважною причиною.

Апеляційний суд вважає, що рішення є  законним,  таким, що повинне бути залишеним без змін, оскільки відповідає вимогам ст.203ч.4,.ст.209, ст..220, ст..719ч.2 ЦКУ, вірно встановленим судом обставинам справи  та наданим доказам.

    Матеріалами справи та судом 1-ї інстанції вірно встановлено  укладення  трьох простих  письмових договорів купівлі-продажу та дарування 1/3ч. та 2/3ч. спірної квартири без їх нотаріального оформлення всупереч вимог ст..ст.203 209, 719 ЦК.

    У відповідності до ч.1 ст.220ЦК- у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ч.2 цієї норми закону -  суд може визнати такий договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усих істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Належних доказів на підтвердження ухилення  кого-небудь із сторін  від нотаріального посвідчення договору  та щодо усих істотних умов договору, його повного або часткового виконання,-суду надано не було.

    Твердження ОСОБА_3, яка виїхала та з 2000р. постійно  проживає в Німеччині (від імені якої діють декілька представників),  про відсутність коштів для нотаріального посвідчення договору,- суд обґрунтовано визнав неповажною причиною та відмовив у її позові.

    Крім того,  суд вірно встановив, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не набула право власності на 1/3ч. квартири, однак незаконно уклала договір на її продаж ОСОБА_1.

     Є таким, що суперечить вимогам закону,  позов ОСОБА_1     про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2,  оскільки вона не є стороною у цьому  договорі.

    Слід зазначити, що на данний час сторони не втратили можливості укласти відповідний договір у встановленому законом порядку.

    На підставі викладеного не можна визнати обґрунтованими та такими, що дають підстави для скасування рішення доводи апеляційної скарги. При наявності двох договорів, укладених від імені ОСОБА_3 про продаж та дарування  нею 1/3ч. квартири різним особам,  немає законних підстав віддавати перевагу  одному  із них.

     Керуючись ст.ст. 307, 308  ЦПК України, апеляційний суд –

У Х В А Л И В :

    Апеляційну скаргу -  відхилити.

    Рішення  Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від  17 червня 2010 р. –  залишити    без   змін.

    Ухвала чинна з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку у 20-денний строк.        

С У Д Д І

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ     СУД        ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ     ОБЛАСТІ

Справа  №22ц- 11766/2010                                                                                                             Голов.1-ї інст. Башмаков Є.А.

Категорія  19                                                                                                                                    Доповідач – Костюченко Н.Є.

  У Х В А Л А

Іменем     України

8 грудня    2010  року   Апеляційний  суд   Дніпропетровської  області   в складі :

головуючого  –  Костюченко Н.Є.

суддів – Григорченка Е.І.,  Кочкової Н.О.,

при секретарі  - Сичевській А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську  цивільну   справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, - про визнання договорів дійсними, визнання права власності на квартиру, скасування реєстрації; за позовом 3-ї особи ОСОБА_4 – про визнання дійсним договору, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1.   просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2010р. в частині відмови їй у її позові, посилаючись на невірно застосування судом норм матеріального та процесуального закону; невідповідність  висновків суду матеріалам справи.

    Під час вирішення спору судом 1-ї інстанції встановлено, що  простим письмовим договором від 17.12.1999. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 –остання продала ОСОБА_2 належну їй на праві власності 1/3частину  квартири-1 в АДРЕСА_1. за 4000долл.США.  

 25.03.2008. за таким же простим письмовим договором  ОСОБА_2 продала  ОСОБА_1 2/3ч. цієї ж квартири  (в тому числі 1/3ч., яку придбала у ОСОБА_3)

2.09.2009. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4  також укладено простий письмовий договір дарування 1/3ч. спірної квартири.

    Виходячи із вимог ст..220ч.2 ЦКУ, та того, що сторонами по першому договору не обговорювались питання подальшого посвідчення договору у нотконторі, ніяких документів по квартирі  від ОСОБА_3  ОСОБА_2 не передавалось, остання не пред*являла до ОСОБА_3 ніяких претензій по оформленню договору, не довела ухилення ОСОБА_3 від нотаріального оформлення договору, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання дійсним договору, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2   А оскільки ОСОБА_2 не набула права власності на 1/3ч. квартири,  вона не мала права продавати її ОСОБА_1, а тому відмовив у позові останній.  Відмовляючи у вимогах ОСОБА_4, суд виходив з вимог ч.2ст.719 ЦК та  того, що ОСОБА_4 теж не довела, що ОСОБА_3 ухилилась від нотаріального посвідчення правочину між ними, а відсутність у ОСОБА_3 коштів на таке посвідчення не визнав поважною причиною.

Апеляційний суд вважає, що рішення є  законним,  таким, що повинне бути залишеним без змін, оскільки відповідає вимогам ст.203ч.4,.ст.209, ст..220, ст..719ч.2 ЦКУ, вірно встановленим судом обставинам справи  та наданим доказам.

    Матеріалами справи та судом 1-ї інстанції вірно встановлено  укладення  трьох простих  письмових договорів купівлі-продажу та дарування 1/3ч. та 2/3ч. спірної квартири без їх нотаріального оформлення всупереч вимог ст..ст.203 209, 719 ЦК.

    У відповідності до ч.1 ст.220ЦК- у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ч.2 цієї норми закону -  суд може визнати такий договір дійсним, якщо сторони домовилися щодо усих істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Належних доказів на підтвердження ухилення  кого-небудь із сторін  від нотаріального посвідчення договору  та щодо усих істотних умов договору, його повного або часткового виконання,-суду надано не було.

    Твердження ОСОБА_3, яка виїхала та з 2000р. постійно  проживає в Німеччині (від імені якої діють декілька представників),  про відсутність коштів для нотаріального посвідчення договору,- суд обґрунтовано визнав неповажною причиною та відмовив у її позові.

    Крім того,  суд вірно встановив, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не набула право власності на 1/3ч. квартири, однак незаконно уклала договір на її продаж ОСОБА_1.

     Є таким, що суперечить вимогам закону,  позов ОСОБА_1     про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_2,  оскільки вона не є стороною у цьому  договорі.

    Слід зазначити, що на данний час сторони не втратили можливості укласти відповідний договір у встановленому законом порядку.

    На підставі викладеного не можна визнати обґрунтованими та такими, що дають підстави для скасування рішення доводи апеляційної скарги. При наявності двох договорів, укладених від імені ОСОБА_3 про продаж та дарування  нею 1/3ч. квартири різним особам,  немає законних підстав віддавати перевагу  одному  із них.

     Керуючись ст.ст. 307, 308  ЦПК України, апеляційний суд –

У Х В А Л И В:

    Апеляційну   скаргу ОСОБА_1   –  відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2010 р. -   залишити   без    змін.

Ухвала   чинна з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку  у  20-денний строк.

          С У Д Д І