Справа – №22ц-14587/10 Головуючий – Петрюк Т.М.,
Категорія –37 Доповідач – Сіромашенко Н.В.,
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – Калиновського А.Б.,
судді – Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі – Коляді О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, уточненим 3 листопада 2008 року, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, просила встановити факт прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1; встановити факт непрацездатності ОСОБА_5 та знаходження його у безпорадному стані в період з 2005 року по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 року; встановити факт ухилення відповідачів від надання необхідної допомоги ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року, який був непрацездатним та перебував у безпорадному стані у зв'язку із тяжкою хворобою; усунути відповідачів від права на спадкування на майно у вигляді жилого будинку з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5 та визнати за нею право власності право на спадкування на майно у вигляді вказаного жилого будинку.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді жилого будинку АДРЕСА_1. Після її смерті спадкоємцями за законом були троє її дітей: вона (позивачка), її сестра - ОСОБА_4, та її брат – ОСОБА_5 Вони – сестри – відмовилися від належних їм за законом часток у спадщині на користь брата – ОСОБА_5, оскільки він тяжко хворів, потребував стороннього догляду і іншого житла, крім спадкового будинку, у нього не було.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді вищевказаного житлового будинку та заощаджень.
ОСОБА_5 заповіту на випадок своєї смерті не залишав. Спадкоємцями за законом після його смерті є його діти – відповідачі в даній справі, які звернулися з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Останні шість років її брат – ОСОБА_5, тяжко хворів, не міг самостійно пересуватися, готувати собі їжу, прати одяг та білизну, отримував державну допомогу по безробіттю, якої було недостатньо для життя, потребував постійного лікування, відповідного харчування, однак, відповідачі, яким було відомо про тяжкий стан здоров'я батька та необхідність, у зв'язку з цим, догляду за ним, ухилялися від надання йому допомоги.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково; встановлено факт ухилення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від надання необхідної допомоги ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року; усунуто їх від права на спадкування майна, що залишилося після смерті батька; визнано за позивачкою право на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5; в іншій частині позову відмовлено.
Прийшовши до висновку про задоволення позовних вимог в вищезазначеній частині, суд 1-ї інстанції виходив з того, що ОСОБА_5, починаючи з 2004 року, тяжко хворів на певний ряд захворювань, внаслідок чого не міг самостійно пересуватися, обслуговувати себе, забезпечувати себе всім необхідним для життя, перебував в безпорадному стані (особливо з осені 2007 року), у зв'язку з чим потребував стороннього догляду, матеріальної допомоги та піклування, які не надавалися йому його дітьми, яким було відомо про дані обставини. Виходячи з того, що відповідачів, які, як діти, за законом повинні були надавати допомогу батьку, який її потребував, ухилялися від надання такої допомоги, суд вважав за необхідне усунути їх від права на спадкування.
Проте апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду 1-ї інстанції.
Так, із суті заявлених уточнених позовних вимог ОСОБА_3 слідує, що вона просила усунути відповідачів від права на спадкування після смерті їхнього батька – ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, саме як таких, які ухилялися від надання необхідної допомоги останньому, який був непрацездатним та перебував у безпорадному стані у зв'язку із тяжкою хворобою. Таким чином, виниклі спірні правовідносини між сторонами регулюються ч.5 ст. 1224 ЦК України, якою передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Отже, правовий аналіз означеної норми вказує на необхідність встановлення судом при вирішенні даного спору як факту ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факту перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
При цьому під безпораднім станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Однак, ОСОБА_3 не було надано суду належних доказів, якою зокрема може бути і відповідна експертиза, щодо перебування ОСОБА_5 у безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби або каліцтва. В той же час з епікризів з історії хвороби хворого ОСОБА_5 за період з 7 червня 2004 року по 25 червня 2004 року, з 6 листопада 2004 року по 26 листопада 2004 року, 29 листопада 2004 року по 14 грудня 2004 року (а.с.10-14, 102), виданих лікарняними установами, вбачається, що стан здоров'я останнього у зазначений період часу оцінювався лікарями як задовільний та середньої тяжкості. Крім того, відповідно до записів в трудовій книжці на ім'я ОСОБА_5 (а.с.28) 19 червня 2007 року він був прийнятий наглядачем звалища в Верхньодніпровське КП «Житловик», 18 липня 2007 року – переведений на посаду вантажника на даному підприємстві і 2 серпня 2007 року був звільнений за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується також наказом №51-К від 2 серпня 2007 року про звільнення його з роботи (а.с.38). Факт виконання ОСОБА_5 у вказаний період роботи вантажника також спростовує доводи позивачки щодо знаходження його в безпорадному стані і слугує як доказ на підтвердження зворотного, а саме того, що він мав відповідний стан здоров'я і фізичну можливість для виконання тяжкої фізичної роботи. Направлення на МСЕК (а.с.15, 99), видане на ім'я ОСОБА_5, в будь-якому разі, не може свідчити про факт його непрацездатності внаслідок інвалідності (каліцтва), оскільки дане направлення не оформлено належним чином: відсутні дата його видачі, підписи посадових осіб, печатки медичного закладу. Інші докази у порядку ст.ст.57-59 ЦПК України щодо встановлення у відповідності до чинного законодавства інвалідності ОСОБА_5 відсутні.
На день смерті, ОСОБА_5 виповнилося 59 років, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом РАЦС Верхньодніпровського районного управління юстиції Дніпропетровської області 5 березня 2008 року (а.с.8). Таким чином, ОСОБА_5 не досяг пенсійного віку, визначеного ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», а тому за таких обставин не може вважатися непрацездатним в силу віку.
Отже, ОСОБА_3 всупереч вимогам ч. 1 ст. 60 ЦПК України не були доведені ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду 1-ї інстанції, яке є об'єктом оскарження, не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 скасувати.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з цього часу.
Головуючий:
Судді :