РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня  2010   року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

                                       Головуючого –Куцина М.М.,

                                      суддів:  Кожух О. А., Собослоя Г.Г.,

                                      при секретарі –  Медяник Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді   за апеляційною скаргою  ОСОБА_1     на    рішення     Берегівського районного суду від   2 квітня       2010 року    по справі за   позовом      ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, де треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спорку: Берегівська державна нотаріальна контора , Берегівська міська рада про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та частково недійсним договору купівлі- продажу,

                                                              Встановила:

    ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, де треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спорку: Берегівська державна нотаріальна контора , Берегівська міська рада, про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та частково недійсним договору купівлі- продажу.

    ОСОБА_2 у позові зазначав, що ними у 1973 році побудований житловий  будинок АДРЕСА_1, з цього часу по теперішній  сім'я є користувачами земельної ділянки розміром 0.38 га землі.

    Земельною  ділянкою  площею 0. 07 га землі він користується  на  підставі   рішення, яким   виділено земельну  для будівництва житлового будинку,   іншою частиною земельної ділянки він  користувався без правовстановлюючих документів.

    Брат дружини відповідач ОСОБА_1, який постійно проживає у місті Ужгороді, у 1990 році перебудував літню кухню у житловий будинок.

    20 грудня 1999 року  відповідачеві ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Берегівської міської ради видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку  площею 0.4567 га,  яка розташована на території  АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства.

    Земельна ділянка 0.4567 га,    яка передана у приватну власність відповідачеві, входила в єдину земельну ділянку розміром 0.70 га землі   і використовувалася їх батьками раніше, і на цій землі побудований будинок   позивачів.

    Відповідачеві    цей державний акт виданий з порушення земельного законодавства, зокрема,  погодження    межі цієї земельної ділянки з ними, як суміжними землекористувачами, не проводилося, а фактично  було погоджено межу   тільки  з сусідом ОСОБА_6, який проживає з  іншого боку.

     У  розміри земельної ділянки,  яка  передана у приватну власність ОСОБА_1, згідно з державним актом,  включена частина земельної ділянки розміром 0.08 га, якою постійно з 1973 року  користується його сім'я, а саме: в розмір  земельної ділянки, наданій ОСОБА_1, включено 0.01  га землі, яка розташована  напроти його будинку, чим зменшено його двір до 4 метрів. Цей факт призвів  до зменшення ширини  під’їзної дороги до будинку.

27 серпня 2007 року відповідачем проведено відчуження   земельної ділянки та будинку.

    Позивачі довідались, що частина землі, якою вони користуються, включена до державного акту у лютому 2009 року, коли почали оформляти приватизацію земельної ділянки.

    Позивачі  вважали, що передача відповідачеві  на праві приватної власності частини земельної ділянки та її  відчуження, порушує їх земельні права.

    Позивачі, посилаючись  на зазначені у позовній заяві обставини справи, та з підстав, передбачених ст ст. 118,198 ЗК України, просили визнати недійсним акт на право приватної власності на землю 1у-ЗК №02850, виданий Берегівською міською радою 20 грудня 1999 року відповідачеві, та визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі- продажу , укладений між   ОСОБА_1 та ОСОБА_5 21 серпня 2007 року.

Рішенням  Берегівського районного суду  від  2 квітня  2010 року  позов  задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії  ІУ-ЗК № 028750, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку  для обслуговування  житлового будинку та  ведення особистого підсобного господарства , що розташована в АДРЕСА_2 площею 0.4567 га. Визнано частково недійсним в частині продажу земельної ділянки  розміром 0.4567  га та договір купівлі- продажу, укладений 21 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори за №3-3208.

В обґрунтування апеляційної скарги,   апелянт     посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення  місцевого суду і   направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В суді апеляційної інстанції   відповідач ОСОБА_1 та  представники  вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

 Позивачі та їх представник  вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.

Судова колегія, на  підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу у відсутність    представників   третіх осіб, які належним чином були повідомлені про час  і місце розгляду справи і їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи  апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

 Відповідно до ст. 213 ЦПК  України,  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним  є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного  судочинства, вирішив справу згідно із  законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, згідно зі ст. 214 ЦПК України, рішення  суду повинно відповідати на питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися  вимоги і заперечення , та якими доказами вони  підтверджувалися: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до  цих правовідносин

Однак, зазначеним вимогам рішення районного   місцевого суду не  відповідає.

Задовольняючи   позов  та визнаючи недійсним державний акт  на землю від20 грудня 1999 року,   визнаючи  частково недійсним нотаріально посвідчений  договір купівлі продажу земельної  ділянки від 21  серпня 2007 року в частині продажу  земельної розміром 0.4567 га землі,  місцевий суд виходив з того,  що позивачі по справі  є належними землекористувачами 0.38 га землі  біля їх будинку  АДРЕСА_2,  і цією земельною ділянкою раніше користувалися  його батьки.   Відповідальними посадовими  особами  виконкому  Берегівської  міської ради при передачі  у приватну власність земельної   ділянки розміром 0.04567 га землі для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства на підставі рішення виконкому   цієї ради від 25 листопада 1999 року  та державного акту  від 20 грудня 1999 року,  при відведенні цієї ділянки на місцевості,   було допущено порушення вимог чинного земельного законодавства, а саме: з ними, як суміжними користувачами,   не було погоджено  межі земельної ділянки за державним актом, який був виданий ОСОБА_1.  У наслідок цього, у земельну ділянку відповідача була включена частина  земельної ділянки позивачів розміром 0.08 га, якою вони постійно з 1973 року користувалися, і   якою раніше користувалися батьки, а саме в розмір  земельної ділянки, наданій ОСОБА_1, включена 0.01  га землі, розташованої  напроти його будинку, чим зменшено його двір до 4 метрів, і це призвело  до зменшення ширини  під’їзної дороги до будинку.

    Проте, з такими висновками суду погодитися не можна. Оскільки суд дійшов його без повного та  всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав сторін  та порушенням норм процесуального та  матеріального права.

    Матеріалами справи встановлено, що 20 грудня 1999 року  відповідачеві ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Берегівської міської ради видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку  площею 0.4567 га,  яка розташована на території  АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства.

    21 серпня 2007 року відповідачем  по справі ОСОБА_1 даний будинок  №32 «б» з надвірними спорудами та земельною ділянкою  розміром 0.4567 га було  за    нотаріально посвідченим  договором купівлі- продажу    був  проданий ОСОБА_5.    

    Із договору дарування 16 грудня 2008 року  вбачається, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_1, розмір земельної ділянки,  на якій розташований відчужуваний житловий будинок,  не визначений   є  неприватизована.

     Із позовної заяви  вбачається, що позивачі, звернулися з зазначеним  позовом у червні 2009 року, на той час, коли ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_1,  розмір земельної ділянки, на  якій розташований відчужуваний житловий будинок,   не визначений та відсутні документи, які посвідчують право  користування або   власності на земельну ділянку.

    Місцевий суд визнав позивачів належними землекористувачами на підставі  записів, які значаться у погоподарський книзі Берегівської міської ради,  наданих цієї радою від   29 травня 2009 року ОСОБА_3 Із  записів вбачається,  що  за ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 в 1977-1979 роках за особовим рахунком НОМЕР_1 земельної  шнурової книжки НОМЕР_2  зафіксовано земельну ділянку площею 0.15 га, в 1986- 1988 роках за особовим рахунком НОМЕР_3 значиться 0.15 га, за особовим рахунком НОМЕР_4 в 1995 році- 0.30 га, в 1996 році- 030 га, в 1997 році 0.55 га , за особовим рахунком НОМЕР_1  в 2001- 2005 роках – 0.55 га.

    Також, із матеріалів справи вбачається, що земельний спір між   сторонами по справі виник   тоді, коли позивачі довідалися про відчуження будинку та земельної ділянки у  2009 року.

    Позивачами по справі визнається та ними не оспорюються обставини того, що  раніше до   1973 року   земельною ділянкою розміром 0.70 га землі користувалися їх батьки.   У 1973 році   їм було виділено земельну ділянку розміром 0.08 га землі для будівництва будинку.

      Позивачами по справі визнається та опорюється факт того, що  на час     передачі  спірної  земельної ділянки  відповідачеві   у приватну власність та її відчуження  відповідачем по справі,   вони не були користувачами спірної земельної ділянки, оскільки документи, що посвідчують право постійного або тимчасового користування,  у них відсутні.

    Із акту обстеження земельних ділянок  комісією Берегівської міської ради  від 25 березня 2009 року вбачається , що ОСОБА_1 набув право приватної власності на земельну ділянку розміром 0.4567 га  на підставі  державного акту  за адресою : АДРЕСА_2

    Цією комісію встановлений  факт того, що  позивачі   по справі  не  оформили право власності на земельну ділянку, якою вони користуються, та відмовилися погоджувати межу.

    Також,  у цьому акті  відсутнє твердження про те, що  у земельну ділянку, яка   виділена відповідачеві, включена  частина  земельної ділянки розміром 0.08 га, яка     виділена позивачеві ОСОБА_2 для будівництва  житлового будинку за   адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України ( в редакції 1963 року) право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землеупорядними організаціями земельної ділянки у натурі( на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право; та частини другої  цього  Кодексу: приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах  оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі( на місцевості) одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно  з частиною першою ст.23  цього Кодексу, право власності або постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином,   на час набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірну земельну  ділянку позивачі у порядку, визначеному  земельним кодексом, не набули право  тимчасового або постійного користування.

 Судова колегія приходить до висновку, що відповідач по справі  є належним землекористувачем, оскільки набув права користування у  встановленому  законом порядку, а  позивачами по справі,  як у суді першої ,  так і в суді апеляційної інстанції,  не подано  доказів, що   відведення у натурі  земельної ділянки проведено  з порушенням чинного на той час земельного законодавства,  або  перенесення на місцевості даної земельної ділянки  привело до зменшення розміру земельної ділянки, яку вони отримали для будівництва  житлового  будинку у 1973 році у розмірі  0.08 га землі .

Так, у відповідності до ст.3  ЦПК України, позивачі по справі звернулися за захистом  порушення земельного права, однак не довели факту наявності  права на земельну ділянку  та  факту  порушення цього права.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що  у суду першої інстанції не  було  юридичних  підстав  для   визнання  недійсним державного акту  та договору купівлі- продажу.

Позивачі не довели свого позову, що є їх обов’язком,  відповідно до засад змагальності процесу ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагальності процесу, роз’яснював позивачам  їх права та обов’язки.

    З  огляду наведеного, та  відповідно до правил  п.п.3 та 4 ст.309 ЦПК України,  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню  та ухваленню нового рішення про відмову  у задоволені позову    ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4   у зв’язку   із  недоведеністю  позовних вимог.

    Керуючись  ст. ст.307,309,313,317,319, ЦПК України, судова колегія

                                                                Вирішила:

      Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  - задовольнити.

    Рішення    Берегівського районного суду від  2 квітня 2010 року   скасувати та ухвалити  нове рішення.

     У задоволенні позову       ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4- відмовити.

Рішення  Апеляційного суду набирає законної сили з моменту   його  проголошення, проте може бути оскаржено  на протязі   двадцяти  днів, шляхом подання касаційної скарги  до суду касаційної інстанції.

              Судді: