К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 вересня 2024 року місто Київ

справа № 760/32934/19-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/1375/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Новака Р.В. від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: інспектор патрульної поліції Паламарчук Руслан Віталійович, Департамент патрульної поліції, про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: інспектор патрульної поліції Паламарчук Руслан Віталійович, Департамент патрульної поліції, про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 5 червня 2019 року інспектором 1 роти 2 батальйону полку № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві лейтенантом поліції Паламарчук Р.В. відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 375361 за частиною 1 статті 130 КУпАП.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року у справі № 752/11853/19 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день винесення постанови становило 10 200 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності, необхідності вчинення дії по захисту своїх прав. Об`єктивним розміром відшкодування моральної шкоди є сума, кратна до міри покарання за адміністративне правопорушення - 10 200 грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 200 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768 грн. 40 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій представника поліції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, останньому було завдано моральну шкоду, оскільки позивач повинен був вживати заходи щодо відновлення своїх порушених прав. Однак при визначені розміру моральної шкоди суд виходив з принципів розумності та справедливості, визначив розмір відшкодування такої шкоди в сумі 1 000 грн, відшкодування яких підлягає за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарг та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Скаржник не погоджується із розміром стягнутої судом моральної шкоди, оскільки суд, не з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди лише у розмірі 1 000 грн.

Крім того, рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 5 частини 3 статті 376 ЦПК України, оскільки 23 серпня 2023 року під час

ознайомлення з матеріалами справи встановлено, що рішення не підписано суддею і це підтверджується фотокопією.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Державна казначейська служба України у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що належним відповідачем у справі є орган, діями якого задано шкоду. Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем, обраний позивачем спосіб захисту також є неправильним, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Інспектор управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Паламарчук Р.В. у відзиві на апеляційну скаргу вказує на безпідставність її доводів, оскільки ані розмір моральної шкоди, ані витрат на правничу допомогу не є співмірним з обставинами завдання позивачу шкоди.

Департамент патрульної поліції відзив на апеляційну скаргу не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 5 червня 2019 року інспектором 1 роти 2 батальйону полку № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Паламарчук Р.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 375361 відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП.

Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року у справі № 752/11853/19 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день винесення постанови становило 10 200 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 16 серпня 2019 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), у якій також зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у зроблених витратах, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних доходів, які б вона одержала за звичайних умов та якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Верховний Суду у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 6 грудня 2023 року у справі № 370/463/21 зробив висновок, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 зазначив: «Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16 вказала: «Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи

державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган»

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі встановлено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції констатував, що закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив з конкретних обставин справи, характеру спричинених позивачу моральних страждань, які полягали саме у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку із неправомірним притягненням його до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, позивач був вимушений витрачати додатковий час та зусилля для захисту своїх прав, та оцінив розмір відшкодування такої шкоди в сумі 1 000 грн, що підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Колегія суддів вважає, що присуджена судом першої інстанції сума на відшкодування моральної шкоди не є очевидно не співмірною, відповідає принципам розумності та справедливості, а тому відсутні підстави для перегляду розміру відшкодування моральної школи.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2020 року не підписано суддею є необґрунтованими, оскільки наявне в матеріалах справи рішення суду підписане головуючим суддею.

підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 5 частини 3 статті 376 ЦПК України, оскільки 23 серпня 2023 року під час ознайомлення з матеріалами справи встановлено, що рішення не підписано суддею і це підтверджується фотокопією.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відшкодування завданої позивачеві шкоди здійснюється з Державного бюджету України згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, тому суд не має визначати такий порядок, зокрема, шляхом зазначення в резолютивній частині рішення про списання коштів з єдиного казначейського рахунка.

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають

перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів шляхом списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України. Тому резолютивну частині рішення суду першої інстанції слід змінити.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в резолютивній частині.

Судові витрати

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Резолютивну частину заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року змінити, виклавши абзац другий, третій в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін та поновити його дію.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: