ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 757/14512/23

провадження № 61-5931св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Антон Броніславович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2017 року його засуджено до довічного позбавлення волі.

15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі «Борисенко та інші проти України» (заява №19102/20 та 5 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення статті

3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.

ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 зазначив про те, що незаконна бездіяльність держави Україна щодо порушення статті 3 Конвенції, а саме нескорочуваності довічного позбавлення волі або перспективи звільнення, завдало йому моральної шкоди у вигляді переживань на протязі тривалих років відбування покарання.

У зв`язку із викладеним, позивач просив суд стягнути з держави Україна на його користь 4 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди державою Україна та не доведено наявність усіх необхідних умов для застосування статей 23, 1173 ЦК України. Суди зазначили, що ЄСПЛ у рішенні в справі «Борисенко та інші проти України» констатував порушення механізмів не індивідуального, а загального характеру, будь-яких порушень права заявника на справедливий суд (статті 6 Конвенції) з боку національних судів ЄСПЛ не встановлено. Крім того, на даний час законодавством України врегулювано питання пом`якшення довічного позбавлення волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

15 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто без участі позивача, який належним чином не був повідомлений про її слухання та не мав можливості прибути в судове засідання в силу свого статусу засудженого).

Посилається на те, що суди трактували положення статей 23, 1173 ЦК України на власний розсуд, не звернули уваги на те, що йому завдано моральної шкоди у зв`язку із нескоротністю довічного позбавлення волі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень. Разом із відзивом надійшло клопотання про поновлення строку на його подання. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Ураховуючи розумні строки для підготовки відзиву, незначний пропуск процесуального строку та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву підлягає продовженню до дати його подання - до 03 липня 2024 року.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 07 вересня 2017 року, який 10 січня 2018 року залишений без змін Апеляційним судом Хмельницької області, ОСОБА_1 було засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 115, частини першої статті 135 КК України із застосуванням статті 70 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановою Верховного Суду від 06 червня 2019 року вирок та ухвалу змінено.

На підставі частини п`ятої статті 72 КК України (в редакції закону №838-VII) зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з 23 грудня 2016 року до 10 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті судові рішення залишено без змін.

15 квітня 2021 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі «Борисенко та інші проти України» (заява №19102/20 та 5 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення статті 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.

Посилаючись на вказане судове рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 просив суд відшкодувати на його користь за рахунок держави Україна моральну шкоду в розмірі 4 000 000 грн, адже державою не було додержано право засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Наявність зазначених вище обставин згідно частини третьої статті 12 ЦПК Українипідлягає доказуванню позивачем.

Положеннями статті 1167 ЦК Українипередбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК Українивідповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц (провадження №61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316 св 21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, протиправних дій відповідачів та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідачів і шкодою, а тому дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

ЄСПЛ у рішенні від 15 квітня 2021 року у справі «Борисенко та інші проти України» (заява № 19102/20 та 5 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) указував, що в Україні для засуджених до довічного позбавлення волі немає реального механізму перегляду призначеного покарання за вироком суду, оскільки процедура помилування, котра передбачена статтею 87 КК України, є невизначеною, має винятковий характер та застосовується стосовно індивідуально визначеної особи

Міжнародна судова установа в цій справі констатувала, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, що свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру.

Суд зазначив, що характер встановленого статтею 3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави відповідача вимагається впровадження реформ системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі.

Тож, встановлені порушення Конвенції щодо ОСОБА_1 полягають у відсутності в Україні законодавчих норм, які забезпечують особам, засудженим до довічного позбавлення волі, перспективу реального звільнення або перегляду зазначеного покарання.

Однак будь-яких порушень права заявника на справедливий суд (стаття 6 Конвенції) з боку національних судів ЄСПЛ не встановлено.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи. Зокрема, у рішенні у справі Sawoniuk v. UnitedKingdom (№ 63716/00) (Савонюк проти Сполученого Королівства)

від 29 травня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що питання про відповідність строку позбавлення волі тяжкості злочину виходить поза межі сфери дії Конвенції

І лише непом`якшуване довічне позбавлення волі являє собою порушення статті 3 Конвенції. Так, поясненням цьому є те, що особа не може бути ізольована, якщо немає обґрунтованих пенологічних підстав для цієї ізоляції, включаючи кару, стримування, забезпечення громадської безпеки та виправлення, баланс між якими необов`язково є статичним і може змінитися в ході відбування покарання. Відповідно, лише шляхом проведення перегляду обґрунтованості продовження ізоляції у відповідний момент відбування покарання ці фактори або зміни можуть бути належним чином оцінені «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinterandothersv. UnitedKingdom), № 66069/09, 130/10 and 3896/10, 9 липня

2013 року п. 111).

Довічне ув`язнення не можна вважати таким, що не може бути скороченим тільки через те, що на практиці воно може відбуватися в повному обсязі. Для цілей статті 3 Конвенції достатньо того факту, що довічне ув`язнення може бути скороченим де-юре і де-факто (див. пункт 98 Рішення Кафкаріс проти Кіпру (Kafkaris v. Cyprus); див. також пункт 49 Рішення Ласло Маг`яр проти Угорщини (LaszloMagyar v Hungary) пункт 40).

У статтях 27, 28 Конституції України визначений обов`язок держави забезпечувати ефективну систему національного захисту конституційних прав людини, в тому числі, шляхом розроблення відповідного нормативно-правового регулювання.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 1-42/2004 (провадження № 13-звр19) прийняла постанову від 08 липня 2020 року у якій зазначила, що в національному законодавстві України, як зазначив ЄСПЛ, існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.

На даний час законодавство України в цій частині зазнало істотних змін. Так, Законом від 18 жовтня 2022 року № 2690-ІX «Про внесення змін до КУпАП, КК України та КПК України щодо виконання рішень ЄСПЛ» внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема КК (статті 81, 82) та КПК (стаття 539), а саме щодо вирішення питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та про умовно-дострокове звільнення від призначеного покарання, які набрали чинності 6 листопада 2022 року.

Зокрема, цими законодавчими змінами в Україні було створено механізм, завдяки якому став можливим перегляд покарання у вигляді довічного позбавлення волі із заміною цього покарання на строкове позбавлення волі від 15 до 20 років за умови: відбуття засудженим не менше 15 років покарання у виді довічного позбавлення волі, та доведенням того, що засуджений став на шлях виправлення.

Тобто, законодавчим механізмом врегульовано питання пом`якшення довічного позбавлення волі, запровадженим в Україні на виконання рішень ЄСПЛ.

Стосовно обставин справи позивача, то він звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди у квітні 2023 року, при цьому ЄСПЛ ухвалив своє рішення у квітні 2021 року, й станом на його звернення до суду в Україні вже існував механізм заміни довічного позбавлення волі на строкове позбавлення волі, проте його реалізація обумовлюється відбуттям засудженим не менше 15 років довічного позбавлення волі, які, судячи з обставин справи, позивач ще не відбув.

Зокрема, з Додатку до рішення ЄСПЛ у справі «Борисенко та інші проти України» (заява № 19102/20 та 5 інших) від 15.04.2021 вбачається, що позивач був остаточно засуджений Верховним Судом 06 червня 2019 року, в той час як інші заявники у його справі - в період з 1997 по 2003 роки. Тобто порівняно з іншими заявниками, засудженими на початку 2000-х років, позивач у справі 757/14512/23-ц значно менше перебував у стані невизначеності через відсутність в Україні механізму перегляду довічного позбавлення волі.

Тому, за виконання встановлених вимог, позивач матиме змогу скористатися відповідним механізмом перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі, створеним як захід загального характеру на виконання рішень ЄСПЛ у справі Петухова та інших заявників.

Виходячи з аналізу викладених вище норм закону та врахувавши встановлені у справі обставини, зокрема те, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Борисенко та інші проти України» констатував порушення механізмів не індивідуального, а загального характеру, будь-яких порушень права заявника на справедливий суд (стаття 6 Конвенції) з боку національних судів ЄСПЛ не встановлено, як і не встановлено під час розгляду цієї справи, а також те, що на даний час законодавством України врегулювано питання пом`якшення довічного позбавлення волі, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 вересня 2020 року

у справі № 607/8203/18 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зокрема, у зазначеній справі Верховний Суд погодився із доведеністю позивачем завдання йому моральної шкоди протиправними діями органів досудового розслідування, які неодноразово закривали кримінальне провадження, порушене за заявою позивача, а судовим рішенням такі дії органів досудового розслідування визнавались незаконними, однак у справі, яка переглядається, таких обставин судами не встановлено та позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди і протиправних дій відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи є помилковими, оскільки у судових засіданнях як в суді першої інстанції 08 листопада 2023 року, так і в суді апеляційної інстанції 12 березня 2024 року був присутній представник позивача Іванов А. Б . Про судове засідання, призначене, зокрема на 12 березня 2024 року представник позивача був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 249, т. 1). Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

Інші доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Антон Броніславович, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара