ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 750/14262/21 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення коштів на відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області, яким просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області на його користь 531 413,52 грн. на відшкодування шкоди, яку зазнав позивач внаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом безспірного списання 531 413,57 грн. шкоди, яку він зазнав внаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області задоволено частково, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування шкоди закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року справу № 750/14262/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування шкоди, передано для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено повністю, зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області здійснити на користь ОСОБА_1 безспірне списання з державного бюджету 531 413,52 грн. матеріальної шкоди, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт наголосив, що не є органом, що здійснює безспірне списання коштів з державного бюджету за судовим рішенням про стягнення матеріальної та моральної шкоди, жодних прав та інтересів позивача не порушувало, шкоди не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало.

Додатково зазначив про те, що Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 не набуває ретроспективної дії в часі а тому підстави для відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії за 2015-2021 роки відсутні.

Також не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та досліджено докази.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначив про те, що поза увагою суду першої інстанції залишилася ч. 1 ст. 58 Конституції України відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а тому Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, а саме до 07 квітня 2021 року включно.

Додатково наголосив, що позивачеві жодної шкоди не завдано, оскільки з урахуванням правової позиції Конституційного суду, Верховною Радою України чинне правове регулювання було приведене у відповідність, при чому зміст норми права, що регулювала розміри спірних виплат фактично не змінився.

Також наголосив, що оскільки позивачу пенсія призначена згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" норма ч. 3 ст. 54 вказано закону не застосовувалась, а тому підстави для стягнення шкоди відсутні.

Позивач подав відзив на апеляційні скарги, відповідно до якого просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки діями та рішеннями держави Україна було порушено його право на отримання державної пенсії у повному розмірі гарантованому ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які у подальшому були визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою від 22 липня 2021 року №59, якою просив з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 здійснити перерахунок державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком згідно з вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 01 січня 2015 року та сплатити заборгованість.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 19 серпня 2021 року повідомило позивача про те, що на виконанні Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України внесено зміни до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 08.02.1991 №796-ХІІ (зміни внесені Законом України "про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29 червня 2021 року №1584-ХІІ), згідно з документами пенсійної справи пенсію призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства.

Позивач вважаючи, що у зв`язку з прийняттям неконституційного правового акту йому заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 531 413,52 грн звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок неконституційного закону позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого ним доходу державної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений Законом.

Основні положення щодо соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - №796-ХІІ).

Відповідно до ст.49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 50 Закону № 796-XII (в редакції до 01 січня 2008 року) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст. 54 Закону №796-ХІІ (у цій самій редакції) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов`язаного з аварією на Чорнобильській АЕС, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

28 грудня 2007 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107-VI (далі - Закон № 107-VI) (набрав чинності з 01 січня 2008 року).

Пунктом 28 розділу ІІ вказаного Закону внесені зміни, зокрема, до ст.ст. 50 та 54 Закону № 796-XII.

Статтею 50 Закону № 796-XII (в редакції з 01 січня 2008 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Законом № 107-VI ч.ч. 3 і 4 ст. 54 Закону № 796-XII замінені частинами такого змісту:

"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:

по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:

по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.

До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-15.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення 24-34 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Таким чином, після прийняття Конституційний Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 ст.ст. 50 та 54 Закону №796-ХІІ відновили редакцію, яка існувала до 01 січня 2008 року.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) та яким текст ст. 50 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Крім того, Законом №76-VIII текст статті 54 Закону №796-ХІІ викладено у такій редакції: "Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань".

Отже, з урахуванням змін, внесених Законом № 76-VIII, нормами ст.ст. 50 та 54 Закону № 796-XII передбачалося, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VІІІ, п. 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, ст.ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зміни, внесені Законом від 28 грудня 2014 року № 76-VIII до ст.ст. 50 та 54 Закону № 796-XII, Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжували діяти у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28 грудня 2014 року.

Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 1).

Відповідно до п. 2 зазначеного рішення Конституційного Суду України частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 вказаного рішення Конституційного Суду України доручено Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР:

"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

Отже, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.п. 24-34 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тобто цим рішенням статті 50 та 54 Закону №796-ХІІ відновили редакцію, яка існувала до 01 січня 2008 року.

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II)/2021 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року.

Тобто, ті зміни які вносились законодавцем у норми закону (ст.ст. 50 та 54 Закону №796-ХІІ) вказаними Рішеннями Конституційного Суду України були визнані неконституційними, тобто факт прийняття Верховною Радою України неконституційних законів підтверджено вищезазначеними Рішеннями Конституційного Суду України.

Отже, обставини встановлені судовим рішенням не підлягають доказуванню при розгляду інших спорів (ст.78 КАС України).

Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19 серпня 2021 року ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року здійснено перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 12 серпня 2021 року №1025 ОСОБА_1 в період з 2015 року по 2021 рік здійснювалась виплата пенсії в меншому розмірі (т. 1 а.с. 73-74).

Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийнято до уваги лише розрахунок пенсії позивача, водночас обчислення пенсії є виключно дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем надано розрахунок шкоди заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.

Крім того апелянтом не зазначено, в якій частині зазначений розрахунок є помилковим, як і не надано розрахунку шкоди здійснено органом Пенсійного фонду України з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II)/2021.

Також колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що положення ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не поширюються на позивача, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 77 КАС України свідчить про необґрунтованість доводів апелянта.

Щодо доводів апелянта про те, що Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 не набуває ретроспективної дії в часі, а тому підстави для відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії за 2015-2021 роки відсутні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 20 грудня 2023 року по справі №420/17886/21 з 01 січня 2015 року було обмежено розмір пенсії осіб, які отримували пенсію відповідно до Закону № 796-XII, у зв`язку із дією ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII, яка згодом визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021, а тому визнанням такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 3 ст. 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII, Конституційний Суд України по суті припинив обмеження майнових прав пенсіонерів з боку держави, яке діяло протягом майже семи років та апріорі завдало їм збитків.

Вказані збитки відносяться до шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, вони мають відшкодовуватись державою і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частина 3 ст. 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Крім того, положення ч. 3 ст. 152 Конституції України прямо посилаються на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

Згідно з ст. 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Проаналізувавши положення законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у ст.56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у частині третій ст. 152 Конституції України), суд вважає, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене ст. 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у ст.56 Конституції України.

Крім того, право гарантоване ст. 56 Конституції України знайшло своє відображення у статті 1173 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), ст. 1174 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), ст. 1175 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), ст. 1176 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

Враховуючи, що спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч. 3 ст. 152 Конституції України, на законодавчому рівні у державі не прийнято, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що шкода, завдана фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати держава Україна, в особі державного органу.

В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області зазначило про те, що не є належним відповідачем у справі оскільки не порушувало прав позивача, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Статтею. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з п. 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже Казначейство виступає відповідачем у справах, пов`язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №757/38064/16-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 зазначили про те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок № 845).

Зазначений порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

- безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

- боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

- виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження";

- стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Пунктом 3 Порядку № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з пп. 3 п. 35 Порядку № 845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди є Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, оскільки у спірних правовідносинах приймає участь як представник держави, яке є боржником у зобов`язанні зі сплати коштів Державного бюджету України на відшкодування шкоди, заподіяної неконституційним законом.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку