Справа № 2-а-848-1 /10
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2010 року Суддя Солом’янського районного суду м. Києва Демидовська А.І. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до до Управління праці та соціального захисту населення в Солом’янському районі м.Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення в Солом’янському районі м.Києва про зобов’язання виплатити недоотримані кошти на оздоровлення-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення (далі УПСЗН) про зобов’язання виплатити недоотримані кошти на оздоровлення з моменту виникнення у нього цього права.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи і відповідно до ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" йому передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4(чотирьох) мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати допомоги. Однак, відповідачі в порушення названого Закону виплачували допомогу на оздоровлення у менших розмірах від встановлених ст.48 Закону, зокрема., за 2006-2009 роки - по 90гривен
17 травня 2010 року позивач звернувся з заявою до управління праці та соціального захисту населення в Солом’янському районі м.Києва про виплату допомоги на оздоровлення в повному обсязі,однак отримав відмову 19.05.2010р. №К-306. Оскільки відповідач в добровільному порядку відмовляється виплатити всю належну суму на оздоровлення та при виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. та № 562 від 12.07.2005 р., що значно звужує його право на отримання матеріальної допомоги,.просив в судовому порядку зобов’язати виплатити недоотримані кошти на оздоровлення з моменту виникнення у нього цього права.
.Представник відповідача у поданому до суду запереченні позов не визнав, вказавши, що передбачена Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" допомога на оздоровлення з 2004 року виплачувалась в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема розмір належної до виплати допомоги на оздоровлення на відповідні роки встановлювався постановами КМУ.
Суд дослідивши матеріали справи всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Суд вважає, що оскільки предметом спору є виплата допомоги на оздоровлення інваліду внаслідок аварії на ЧАЕС, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Пунктом 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. У зв’язку з тим, що позивачу завдана шкода ушкодженням здоров’я, внаслідок чого він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, а спірні грошові кошти йому виплачуються на оздоровлення у зв’язку з ушкодженням здоров’я, тому позовна давність на ці правовідносини не поширюється.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС 1 категорії інвалідом 3 групи, що підтверджується відповідним посвідченням серії А №НОМЕР_1 від 14.10.1998р. Перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення в Солом’янському районі м.Києва у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Це свідчить про те, що ушкодження здоров’ю, яке привело до втрати працездатності, позивач отримав під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, яка є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. k п. 1 ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (надалі Конвенція), до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).
В відповідності до ст. 5 та 9 КАС України, як правовий акт, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду.
Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Стаття V Конвенції зобов’язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.
Стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров’ю в тридцять років. П. ч. 1 ст. VI Конвенції надає право країнам, які підписали Конвенцію, збільшувати строк позовної давності в цьому випадку. Всі питання пов’язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 3 грудня 1997 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 8.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку)..
В відношенні Чорнобильської катастрофи, абсолютну відповідальність за ядерну шкоду завдану здоров’ю цим ядерним інцидентом, стаття 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» кореспондує до відповідного законодавства України.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров’ю, втрату працездатності, завдану особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі (стаття 13 закону). .
Статтею 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена щорічна допомога на оздоровлення для ліквідаторів аварії на ЧАЕС 1 категорії в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, як інваліду ІІІ групи, Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. У відповідності до зазначеного вище закону позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення.
Судом встановлено, що позивачеві вказана допомога на оздоровлення була виплачена у таких розмірах: в листопаді 2007 року –90 грн., в квітні 2008р. – 90 грн., і в березні 2009 рік – 90 грн.. Вказані суми на оздоровлення були виплачені відповідачем у відповідності з постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та №562 від 12 липня 2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як свідчить відповідь управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у м. Києва державної адміністрації, позивачу за 2006-2009 роки були здійснені виплати у значно менших розмірах, ніж встановлено у Законі, а саме в сумі 90 грн., виходячи з того, що постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року та № 562 від 01.07.2005 року були передбачені інші розміри допомоги для категорії громадян, до яких належить позивач.
Крім того, Законом України №107 від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни в ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідно до якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року всупереч Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якій встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки правова норма про розмір одноразової компенсації за встановлення 2, 3 групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік”, Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно статті 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Так, відповідно до принципу верховенства права та законності – суд, при вирішені справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз’яснено постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя” – судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.
Дійсно, п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закон 796-ХИ в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
01 січня 2008 року діяв Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни, зокрема, абзаців 3-4 частини 1, частини 3 статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині виплати компенсації у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/208 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у тому числі і положення, яким зупинено на 2008 рік дію абзаців 3-4 частини 1, частини 3 статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» було зупинено дію ст. .48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року були визначені такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», зокрема ті, що стосуються ст. 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до п.4 цього Рішення Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийнятті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів.
Зміни, внесені п.11 п.28 р.2 Закону України від 28.12.2007 року №107, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10рп/2008.
Виходячи з цього, позивач вважає дії праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації при нарахування позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 90 грн. неправомірними.
Крім того, відповідно до п.п. 3.3. п.3 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат головним завданням Центру є здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
. Відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не розповсюджується на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. В зв’язку з цим, суд вважає, що до заявлених позивачем вимог строк давності (строк звернення до суду) не застосовується.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28 лютого 1991 року викладені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Дані рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Конституційний Суд України відзначив, що Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Таким чином, суд вважає, що виплати щорічної допомоги позивачеві на оздоровлення за 2007-2009 рік, які здійснювались після визнання неконституційними відповідних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими була змінена ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", мають здійснюватись відповідно до ч.4 ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у встановленому нею розмірі, зокрема у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, чинних на момент виплати допомоги.
. Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу допомога на оздоровлення, що звужує його права як громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, що є підставою для задоволення Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України.
Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.
Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.
Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.
У відповідності до ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку право» на. подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
За конституційними нормами, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає, що застосуванню підлягають норми, визначені ч.4 ст.48 Закону Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не підзаконний акт, яким є постанова КМУ №562 від 12.07.2005 року, яка істотно звужує обсяг встановлених прав позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це виплата відповідного розміру пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення провести позивачу перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009рр. відповідно до ст. 48 Закону України «Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, судом встановлено, що виплати позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2007-2009 р.р. здійснювались всупереч ч.4 ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому вимоги за ці періоди підлягають задоволенню.
На підставі викладеного,керуючись ст.3, 19, 22,92 Конституції України, України, ч.4ст.48 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтями 9, 11, 69-71, 86, 94, 97, 100, 102, 128, 158-163, 167, 183-2 КАС України,суд –
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення в Солом’янському районі м.Києва про зобов’язання виплатити недоотримані кошти на оздоровлення задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації та міського центру по нарахуванню та здійсненні соціальних виплат в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, на день здійснення виплати з урахуванням виплаченого та відповідною індексацією, передбаченою Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 недоотримані кошти на оздоровлення в розмірі, визначеному ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, на день здійснення виплати з урахуванням виплаченого та відповідною індексацією, передбаченою Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» за 2007-2009 рік.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови
Суддя