КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/11346/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 367/6134/19

29 серпня 2024 року Київський апеляційний судв складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича та представника ОСОБА_2 - адвоката Проскурні Тетяни Володимирівни на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Мерзлого Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук Інна Василівна, про визнання недійсним договору в частині покупця та витребування майна,-

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер 707.

Також 17 липня 2017 року між цими ж особами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 05 га, 15, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210800000:01:029:0204. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер: 708.

Відповідач ОСОБА_1 є сином позивача. Протягом 2017 року позивач перебувала у пошуках будинку для проживання у Київській області. У липні 2017 року позивач за допомогою ріелтора знайшла будинки у котеджному містечку у м. Буча Київської області. 16 липня 2017 разом з ріелтором та цивільним чоловіком ОСОБА_6 позивач зустрілася з продавцем, оглянула будинок та домовилась про усі істотні умови майбутнього правочину купівлі-продажу. У цей же день позивач дала продавцю завдаток та домовилась укласти угоду купівлі-продажу через декілька днів, оскільки у позивача з чоловіком була запланована поїздка та заброньовані білети до м. Рига, Латвія на 19 липня 2017 року. Так як будинок позивачу дуже сподобався, беручи до уваги, що це було виключно волевиявлення позивача на придбання такої нерухомості, остання погодилася на виставлені умови продавця та на строки укладання правочину, проте за умови перевірки усіх правовстановлюючих документів на будинок нотаріусом. У той же день, 16 липня 2017 року нотаріус Іщук І.В. оглянула усі документи та призначила укладання правочину на наступний день - 17 липня 2017 року о 12 год. Позивач одразу ж поїхала до м. Кривий Ріг за грошовими коштами та у призначений день та час була присутня у нотаріуса. 17 липня 2017 року під час підписання зазначених вище договорів купівлі-продажу нотаріус позивачу повідомила, що вона не має права підписати вказані правочини особисто за закордонним паспортом. Оскільки паспорта громадянина України у ОСОБА_3 з собою не було, остання попросила сина підписати договори з боку покупця, домовившись одразу про майбутнє оформлення нерухомості на ім`я позивача.

Наголошує на тому, що з продавцем розраховувалася особисто позивач у присутності цивільного чоловіка та ріелтора, які й були свідками як продавець рахувала кошти. Відповідач по справі під час передачі грошових коштів присутнім навіть не був. Продавець передала позивачу особисто комплекти ключів від будинку.

Позивач вказує на те, що враховуючи дружні сімейні стосунки з сином, з яким були дуже теплі відносини, жодних пересторіг щодо майбутнього переоформлення зазначеної нерухомості на ім?я позивача не було. Більше того, син вже неодноразово виступав у якості покупця нерухомості, яку позивач купувала для себе, а потім без проблем відбувалося переоформлення усіх необхідних документів на ім?я позивача.

Після повернення з подорожі позивач з чоловіком одразу почали ремонт у придбаному будинку, так як придбаний будинок був лише коробкою з цегли. Саме позивач разом з чоловіком особисто до грудня 2017 року займалися ремонтом будинку. За цей час було зроблено наступні роботи: добудована веранда площею 50 кв. м, здійснено реконструкцію всередині будинку, замінено електропроводку, замінено систему опалення, встановлено електрокотел, встановлено систему вентиляції та кондиціонування повітря, встановлено систему відеонагляду та охорони, розміщено підігрів підлоги, встановлено сантехнічні вироби, душова кабіна, джакузі, здійснено роботи з благоустрою земельної ділянки, завезено грунт, посаджено зелені насадження, встановлено сучасну систему поливу, покладено тротуарну плитку, будинок обладнано сучасними коштовними меблями та технікою. Всі роботи оплачувала особисто позивач та її чоловік, так як мають такі фінансові можливості.

Позивач зазначає про те, що її син - відповідач по справі не приймав у реконструкції та ремонті жодної участі, ані фінансової, ані особистої фізичної. Більше того, рівень доходу відповідача не дозволяє йому придбати такий житловий будинок та здійснити ремонт підвищеного комфорту.

Станом на 30 грудня 2017 року будинок був повністю реконструйований та було здійснено ремонт. 31 грудня 2017 року позивач разом зі своїм чоловіком та друзями зустріли Новий Рік у новому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Протягом 2018 року позивач та її чоловік несли усі витрати по утриманню даного будинку, а саме: сплачували необхідні кошти за електропостачання (05.07.2018 - 10 000, 00 грн, 07.2018 - 10 100, 00 грн. тощо), за зеленими насадженнями у будинку наглядав садівник, послуги якого оплачувалися особисто позивачем та її чоловіком і син жодної участі у вказаних витратах не приймав та мешкав за іншою адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_6 .

Наприкінці 2018 року позивач запропонувала сину укласти договір купівлі-продажу вказаного будинку на своє ім?я, так як була фактичним власником та купувала дану нерухомість для себе. Відповідач по справі спочатку погодився, позивач домовилася про укладання правочину з нотаріусом, проте у призначений день та час син не з?явився та телефоном повідомив, що переоформлювати нічого не буде. Через три місяці після даної розмови, коли позивач перебувала у м. Кривому Розі, відповідач, маючи комплект ключів від будинку, вселився до цього житла, змінив замки та почав там проживати. З того часу доступу до будинку у позивача немає. У будинку на сьогодні перебувають особисті речі і придбані за кошти позивача речі.

Позивач звертає увагу, що неодноразово намагалася зв?язатися з відповідачем задля врегулювання поза судовим порядком конфліктної ситуації, яка виникла, проте відповідач ігнорує намагання залагодити конфлікт, що й стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Враховуючи наведене просила суд:

- визнати частково недійсним у частині покупця укладений 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер: 707, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

- визнати частково недійсним у частині покупця укладений 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 3210800000:01:029:0204, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер: 708, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 ;

- усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення її у вказаний будинок. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

У подальшому позивачем було змінено предмет позову та доповнено позовні вимоги наступним чином.

Так, в доповнення обґрунтуванням позову, позивач зазначила про те, що 27 вересня 2019 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 27 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В., реєстровий номер 1987. Таким чином, відчуження спірного майна та укладення зазначеного договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 також порушують права позивача та дають підстави для звернення щодо поновлення порушеного права з позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки спірне майно перебуває у їхньому володінні та користуванні.

Звертає увагу, що незважаючи на те, що договір укладений з фіктивним покупцем, - ОСОБА_8 , фактичним покупцем за цим договором виступала саме позивач, оскільки саме ОСОБА_3 під час оформлення правочину у приватного нотаріуса проводила розрахунок з продавцем ОСОБА_5 . Таким чином, з урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 17 липня 2017 року є формальним (фіктивним) покупцем, а позивач, у свою чергу, виступає фактичним покупцем.

Спірне майно перебуває у власності та користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі продажу від 27 вересня 2019 року.

Підсумовуючи, позивач зазначає про те, що з урахуванням норм та правових позицій Верховного Суду щодо ефективного способу захисту у подібних правовідносинах, зокрема, щодо витребування майна з незаконного чужого володіння, а також, те що вимога про витребування майна з незаконного чужого володіння не могла бути заявлена разом із поданим позовом, оскільки ОСОБА_9 відчужив спірне мано 27 вересня 2019 року, тобто після звернення з цим позовом до нього, вважала, що для відновлення порушеного права та застосування ефективного способу захисту, позов необхідно доповнити вимогою про витребування житлового будинку, що на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210800000:01:029:0204, які є предметом договору купівлі-продажу від 17 липня 2017 року, з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2024 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В. про визнання недійсним договору в частині покупця та витребування майна, - задоволено частково.

Визнано частково недійсним у частині покупця укладений 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер: 707, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 .

Визнано частково недійсним у частині покупця укладений 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 3210800000:01:029:0204, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В., реєстровий номер: 708, перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_3 .

Витребувано житловий будинок, що на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210800000:01:029:0204, які є предметом договору купівлі-продажу від 17 липня 2017 року, з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

В іншій частині позову, - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено та протилежного не доведено відповідачами, що фактично права та обов?язки покупця за оспорюваним договором купівлі-продажу виконала позивач, оскільки саме ОСОБА_3 проводила оплату за майно, домовлялася про істотні умови договору купівлі-продажу.

Встановивши, що ОСОБА_3 не підписувала договір купівлі-продажу від 27 вересня 2019 року, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 та житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв.м., перейшло від позивачки до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , спірне майно вибуло з її володіння поза її волею, а тому може бути витребуване від останнього набувача на підставі положень статті 388 ЦПК України.

В контексті оцінки пропорційності втручання у право власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , які набули таке право на підставі оплатного цивільно-правового договору, а також забезпечення «справедливого балансу» між інтересами сторін спору, необхідно врахувати, що витребування спірної земельної ділянки площею 0,0500 га, що на АДРЕСА_1 та житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м., з володіння відповідачів як добросовісних набувачів не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенці про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відповідачі, із володіння яких витребовується спірна земельна ділянка та будинок, не позбавлені можливості відновити своє право, пред?явивши вимогу до особи, у якої було придбано це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Витребування спірної земельної ділянки та будинку у відповідачів не порушуватиме принцип пропорційності втручання у їх право, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти майном спрямовано на захист порушеного права власності позивачки на майно, а також задовольняє суспільний інтерес, спрямований на утвердження в державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення особи права власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

Щодо вимоги про усунення ОСОБА_3 перешкод у користуванні житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення її у вказаний будинок, то позивачем жодним чином не обґрунтовано таку вимогу та не наведено підстав для її задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 23 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині покупця та витребування майна відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Зазначає, що висновок суду про те, що позивач є належним покупцем за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджений належними та допустимими доказами. Надані позивачем докази на підтвердження заявлених нею вимог прийняті судом з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 43, 83, 95 ЦПК України.

Судом не встановлено чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Щодо застосування судом правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 521/17654/15, то такий є не релевантним, оскільки втратив свою актуальність у зв`язку з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц.

В зазначеній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що «за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно».

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 04 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвоката Проскурня Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору в частині покупця та витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Суд безпідставно повернув розгляд справи до стадії підготовчого провадження після його закриття, не взявши до уваги, що таке можливо лише у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. У даній справі таку обставину не встановлено.

Прийнявши до розгляду заяву позивачки про зміну предмета позову, суд неправильно застосував положення статті 49 ЦПК України. Звертає увагу, що позивачкою було змінено не лише предмет, а і підстави позову, що в силу норм ЦПК України не допускається. Суд не звернув на це уваги та незаконно прийняв до розгляду заяву позивачки про зміну предмета позову. Крім того, посилається на те, що заявлена у заяві про зміну предмета позову вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є майновою вимогою, яка підлягає грошовій оцінці. Тобто заявляючи таку вимогу позивачка мала б сплатити судовий збір, проте не зробила цього.

Суд безпідставно не застосував до позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позовну давність, що є самостійною підставою для скасування рішення. З цього приводу звертає увагу на те, що з 08.10.2019 року позивачці було відомо про відчуження ОСОБА_1 спірного майна, проте з вимогою до суду про його витребування вона звернулася лише 25.04.2023 року (заява про зміну предмета позову), тобто з пропуском строку позовної давності. У заяві про зміну предмета позову позивачка не просила поновити їй строк звернення до суду з вказаною вимогою, не зазначила будь-яких поважних причин пропуску процесуального строку та не надана доказів на підтвердження цього.

Суд не звернув уваги, що позивачем було подано ряд доказів із порушенням статей 43, 83, 95 ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позивачкою вимог. Виходячи зі змісту позову, позивачкою не зазначено якої саме обов`язкової вимоги, передбаченої статтею 203 ЦК України не було дотримано ОСОБА_1 під час укладення спірних договорів. Висновки суду з одночасним застосуванням статей 217 та 234 ЦК України є взаємовиключними і нелогічними, адже правочин може бути визнаний фіктивним тільки в цілому, а не окремо в якійсь його частині. Крім того, правовий механізм, передбачений вказаними статтями не передбачає можливості зміни суб`єктивного складу учасників шляхом переведення прав чи покладення обов`язків на осіб, які не були сторонами такої угоди.

У серпні 2024 року ОСОБА_3 подала відзиви на апеляційні скарги, в яких просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

В судове засідання з`явився позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_10 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Також в судове засідання з`явились представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Скрипчук Микита Євгенович, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представник ОСОБА_2 адвокат Проскурня Тетяна Володимирівна, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у 2017 році займалися пошуком будинку та вели перемовини щодо придбання будинку у м. Буча Київської області. Так, з протоколу допиту свідка ОСОБА_11 (ріелтор) від 30 січня 2023 року встановлено, що ОСОБА_11 познайомилась з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у 2017 році та надавала їм консультативні послуги щодо придбання будинку на АДРЕСА_1 , а також були виїзди з покупцями для огляду зазначеного будинку. Зазначене також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_5 від 03 лютого 2023 року, зі змісту яких випливає, що у липні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_12 звернулися до неї з наміром купити зазначений вище її будинок.

16 липня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено попередній договір. Відповідно до умов пункту 1 договору ОСОБА_5 зобов`язується продати ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 зобов`язується купити у ОСОБА_5 об?єкти нерухомості, а саме: земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушкою О.О. 04 березня 2017 року за реєстровим №1400; житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м.

В судовому засіданні ОСОБА_3 суду надавала пояснення, в яких зазначала про те, що разом з чоловіком у них була запланована поїздка за кордон у період покупки нерухомості. Зазначене підтверджується копією закордонного паспорта № НОМЕР_1 на ім?я ОСОБА_3 та копією закордонного паспорта № НОМЕР_2 на ім?я ОСОБА_13 , де наявні відмітки про виїзд 19 липня 2017 року до міста Рига Республіки Латвія.

В письмових поясненнях ОСОБА_5 зазначала про те, що у зв?язку з терміновою потребою грошових коштів, остання домовилась з ОСОБА_3 про укладання основного договору купівлі-продажу на наступний день 17 липня 2017 року.

Так, у пункті 2 попереднього договору сторони домовилися, що договори купівлі-продажу мають бути укладені та нотаріально посвідчені у строк до 18 липня 2017 року.

Також, відповідно до пункту 2 попереднього договору сума договору купівлі-продажу нерухомості, зазначеної у пункті 1 цього договору має становити 3 411 489,95 грн, що в еквіваленті становило 115 000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 3 попереднього договору, на підтвердження дійсних намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 148 325,65 грн, що в еквіваленті становило 5 000,00 дол. США.

Крім того, з протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 30 січня 2023 року також випливає, що узгодження ціни будинку, перемовини, велися між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 стверджувала, що з метою не допущення порушень обов?язків, передбачених попереднім договором, вжила всіх можливих заходів щодо укладання основного договору купівлі-продажу у встановлений строк та виконання всіх його істотних умов, зокрема, щодо повного розрахунку на момент укладання основного договору купівлі-продажу, вона поїхала до м. Кривий Ріг за необхідною сумою грошових коштів для розрахунку за житловий будинок та земельну ділянку відповідно до умов попереднього договору.

Зазначене підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_5 від 03 лютого 2023 року, зі змісту яких випливає, що на період укладання попереднього договору від 16 липня 2017 року у ОСОБА_3 не було повної суми вартості спірного майна.

Поїздка до м. Кривий Ріг за грошовими коштами для розрахунку повної суми вартості майна підтверджується копією посадочного документа №AEBD-Е36С-0001 на ім?я Потапової Інни, з відправленням Кив-Пасажирський, час відправлення 16.07.2017 о 17:22, з призначенням Кривий Ріг-Головний, час прибуття 16.07.2017 о 23:09, та копією посадочного документа №E7F5-E2CD-0002 на ім?я Потапової Інни, з відправленням Кривий Ріг-Головний, час відправлення 17.07.2017 о 06:17, з призначенням Київ-Пасажирський, час прибуття 17.07.2017 о 12:09.

3 урахуванням наведеного ОСОБА_3 стверджувала, що через надмірну втомленість, переживання та обмежений час, вона забула свій паспорт громадянина України вдома у м. Кривий Ріг.

Під час укладання правочину 17 липня 2017 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Іщук І.В. було встановлено відсутність у ОСОБА_3 паспорта громадянина України, та з наведених підстав нотаріус відмовилась укладати правочин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 .

17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв. м.

Відповідно до умов зазначених договорів, підписанням цих договорів сторони підтверджують факт повного розрахунку за договорами та відсутність у продавця будь яких претензій майнового характеру до покупця, які б стосувалися питань оплати об?єктів купівлі-продажу.

Як вбачається зі змісту письмових пояснень ОСОБА_5 від 03 лютого 2023 року, повний розрахунок за договорами купівлі-продажу спірної земельної ділянки та домоволодіння, що на АДРЕСА_1 з нею проводила саме ОСОБА_3 .

Щодо фінансових можливостей ОСОБА_3 на придбання спірного домоволодіння, суд зазначає про те, що зазначена обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та Приватним підприємством «Дует Плюс-КР» на суму 1 383159,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до пункту 1 договору №25 про надання послуг від 01 серпня 2017 року, укладеного між ТОВ «Спецтехнобуд-КР» та ОСОБА_3 , предметом цього договору є виконання послуг поточного ремонту приміщення будинку АДРЕСА_1 відповідно до акта №18, який є невід`ємною частиною цього договору. Загальна сума надання послуг за цим договором складала 1 179 957,35 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 також укладав договори підряду щодо облаштування будинку, що на АДРЕСА_1 , про що свідчить: договір №12 від 12 жовтня 2017 року про виконання та установки прибудинкової тераси по зазначеній адресі та квитанція до прибуткового ордеру та товарний чек на суму 117 000,00 грн; замовлення №1709 від 28 вересня 217 року на поставку провітрювача на суму 24 057,00 грн; специфікація від 02 листопада 2017 року на доставку плитки на суму 4 619,36 грн; договір від 10.09.2017 на виконання столярних робіт та квитанція до прибуткового ордеру на суму 81300,00 грн; договір від 10.10.2017 на виконання столярних робіт та прибутковий ордер на суму 123000,00 грн; договір купівлі-продажу від 10.08.2017 року меблів для кухні у будинку та товарний чек на суму 160 930,00 грн; акт прийому передачі від 21 грудня 2017 року; договір купівлі-продажу від 14 серпня 2017 року меблів «КАРИНА» та товарні чеки; акт прийому-передачі від 27 жовтня 2017 року на суму 59 3700 грн; договір купівлі-продажу від 27 листопада 2017 року меблів на суму 27 000,00 грн; товарний чек та акт прийому-передачі від 27 листопада 2017 року; накладна на суму 40 0000 грн від 15 лютого 2018 року на захисні ролети на будинок; видаткова накладна на ванну на суму 21 722,34 грн від 30 червня 2017 року, видаткова накладна на душову кабіну на суму 25 501,98 грн від 15 липня 2017 року; видаткова накладна на радіатори на суму 8 709,00 грн від 09 вересня 2017 року; видаткова накладна на радіатор на суму 1 250,40 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на панель на суму 4 152,78 грн від 30 червня 2017 року; видаткова накладна на радіатор на суму 3 364,80 грн від 14 вересня 2017 року; видаткова накладна на компакт-біде на суму 4 838,63 грн від 09 серпня 2017 року; видаткова накладна на водонагрівач на суму 6 553,68 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на душову колону на суму 3 739,00 грн від 11 вересня 2017 року; видаткова накладна на кондиціонер на суму 20 094,90 грн від 08 серпня 2017 року; видаткова накладна на кухонну мийку на суму 1 498,00 грн від 14 вересня 2017 року.

В судовому засіданні також було допитано в якості свідка ОСОБА_6 , який суду показав, що він проживав разом з позивачем та її сином. У 2017 році ОСОБА_6 та ОСОБА_3 були у м. Буча, місто їм дуже сподобалось і вони вирішили придбати там нерухомість. З цією метою зв`язались із забудовником ОСОБА_5 , обрали будинок та поїхали на його огляд, на той час будинок ще не був добудований. Першочергово заплатили 5 000 доларів США, потім ще привезли кошти та заключили договір купівлі-продажу на сина. Будинок добудували за півроку та на ремонт витрачали спільні кошти.

В судовому засіданні в якості свідка також було допитано відповідача ОСОБА_1 , який суду показав те, що разом з дружиною шукали будинок та саме цей будинок знайшла його дружина. З ОСОБА_5 познайомився при купівлі будинку. За будинок кошти частинами сплачував саме він. Суми, за яку було придбано спірне нерухоме майно не пам`ятає, також не пам`ятає суму, за яку ним було продано спірне майно. Свідок суду також пояснював, що у нього були кошти на купівлю майна, оскільки він разом з матір`ю був співвласником підприємства, разом з тим, свідок не зміг вказати жодного працівника підприємства.

Щодо визнання частково недійсними договорів та переведення прав покупця.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року в справі № 753/11597/18.

Враховуючи наведене, встановивши, що фактично права та обов?язки покупця за оспорюваними договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладені 17 липня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виконала позивач ОСОБА_3 , саме вона проводила оплату за майно та домовлялася про істотні умови договору купівлі-продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання частково недійсними у частині покупця вказаних договорів та переведення права покупця за ними на ОСОБА_3 .

В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 не простував встановлені судом фактичні обставини та не довів, що саме він є належним покупцем спірного майно та саме за його кошти воно було придбано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц не заслуговують на увагу, .з огляду на таке.

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що «удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням».

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_3 не посилалася на положення статті 235 ЦК України та не просила визнавати договори купівлі-продажу в частині покупця удаваними правочинами, а тому вказані обставини і не були предметом дослідження судом.

Тобто висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ відрізняються заявлені вимоги, підстави позову, конкретні обставини справи та фактично-доказова база з урахуванням наданих сторонами доказів.

При цьому, помилкове посилання суду першої інстанції на не релевантну постанову Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, не впливає на правильність і законність судового рішення, а тому не може бути підставою для його скасування. При цьому, колегії суддів враховано, що інша практика, на яку послався суд є релевантною.

Щодо витребування майна на підставі статті 388 ЦК України

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Таким чином, реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимоги власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

Встановивши, що ОСОБА_3 не підписувала договора купівлі-продажу від 27 вересня 2019 року, на підставі яких право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що на АДРЕСА_1 та житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що зведений на зазначеній земельній ділянці загальною площею 149,5 кв. м, житловою площею 69 кв.м., перейшло до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , спірне майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, а тому може бути витребуване від останнього набувача на підставі положень статті 388 ЦПК України.

У контексті оцінки пропорційності втручання у право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які набули таке право на підставі оплатного цивільно-правового договору, а також забезпечення «справедливого балансу» між інтересами сторін спору, суд правильно врахував, що витребування спірної земельної ділянки площею та житлового будинку з володіння відповідачів як добросовісних набувачів не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенці про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відповідачі, із володіння яких випробовується спірне майно, не позбавлені можливості відновити своє право, пред`явивши до особи, у якої було придбано це майно, вимогу про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи витребування спірної земельної ділянки та будинку у відповідачів не порушуватиме принцип пропорційності втручання у їх право, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном з метою задоволення вимог позивача визнається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення особи права власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

Що стосується доводів заявника ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Проскурня Т.В. щодо безпідставного повернення справи до стадії підготовчого провадження та прийняття поданих позивачем доказів із порушенням статей 43, 83, 95 ЦПК України, то такі є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша - третя статті 51ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження, зокрема є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті (частина друга статті 197ЦПК України).

Підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні(частини перша, друга статті 197ЦПК України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20 «відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Тобто суд першої інстанції за наявності певних обставин може прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Ключовою підставою для повернення у підготовче засідання, а також прийняття судом заяви позивача ОСОБА_3 про зміну предмета позову та доказів на її підтвердження слугувало те, що спірне майно було відчужено відповідачем ОСОБА_1 вже після звернення ОСОБА_3 до суду з відповідним позовом, а тому задоволення первісних вимог без залучення до участі в справі нових співвласників та пред`явлення до них вимоги про витребування майна не призвело б до кінцевої мети позивача та не забезпечило б ефективний спосіб захисту її прав.

З цих же підстав є необґрунтованими доводи ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Проскурня Т. В. щодо пропуску строку позовної давності до заявленої вимоги щодо відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а порушень норм матеріального і процесуального права колегія суддів не вбачає.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2024 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича та представника ОСОБА_2 - адвоката Проскурні Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року

Головуючий: Судді: