Справа № 344/8655/24

Провадження № 2/344/2527/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року                                                                                  м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді    Бабій О.М.

секретаря                    Волощук Є.Ю.,

за участі  представника  позивача    ОСОБА_1 ,   представника   відповідача   ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання зобов`язання припиненим,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, через свого представника, 03 травня 2024 року звернулась до суду, через систему «Електронний суд», із позовом про визнання припиненими зобов`язань перед ПАТ КБ «Приват Банк», які виникли на підставі кредитного договору № IFIVGK0000000001 від 29.09.2008 року, який укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що 29.09.2008 року між Приват Банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №IFIVGK0000000001, відповідно до якого банк надав позичальникові кредитні кошти шляхом видач готівки через касу чи/або перераховування на рахунок, зазначений в п.8.1 цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, зазначені у розділі 8 Договору.

Відповідно до п.8.3 даного Договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним Договором виступає іпотека квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , договір поруки №IFIVGK0000000001/2 від 29.09.2008 року, укладений з ОСОБА_3 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки і т.п.

Так, у квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором IFIVGК0000000001 від 29.09.2008 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2021 року у справі № 344/4693/16-ц встановлено, що зобов`язання за укладеним кредитним договором відповідачем виконано у повному обсязі, а тому беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, підстави для задоволення позову - відсутні. Таким чином в задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В постанові Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 344/4693/16-ц від 14 грудня 2021 року зазначено, що: «Зобов`язання за укладеним кредитним договором відповідачем виконано у повному обсязі, а тому беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, апеляційний суд погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог».

Отже, у позивачки заборгованості перед банком не має, а відповідно зобов`язання за кредитним договором є припиненим.

Відзив на позовну заяву представник відповідача не надала, але, 26 червня 2024 року, через систему Електронний суд, надала письмові пояснення в яких зазначила, що Приват Банк не погоджується з позовними вимогами та вважає їх безпідставними та не обґрунтованими. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав позивачці кредит у розмірі 15629,86 доларів  США.

В порушення умов кредитного Договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконала, а саме, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 05.06.2024 ОСОБА_3 має заборгованість перед Приват Банком в сумі 19516,36 доларів США, що складає еквівалент 786388,31 грн., отже зобов`язання належним чином не виконані.

Рішенням Івано-Франківського міського суду у справі №344/13777/16-ц від 20.02.2020 року позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки квартири задоволено частково. Визнано недійсними пункт 7.2 кредитного договору та пункт 8.1 кредитного договору № IFIVGК0000000001 від 29.09.2008 року в частині винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів. В решті вимог позову відмовлено.

Так дійсно, розрахунок заборгованості позивача зроблено без урахування висновків рішення Івано-Франківського міського суду у справі №344/13777/16-ц від 20.02.2020р. і це може бути підставою для висновку про недоведеність суми боргу. В свою чергу, наявність даного рішення ніяким чином не дає підстав для висновку про повне виконання позивачкою зобов`язань за кредитним договором. Позивачка не надала належних та достатніх доказів, на підставі яких можна зробити беззаперечний висновок про відсутність боргу за договором у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, просив позов задовольнити та визнати припиненими кредитні зобов`язання за кредитним договором.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в задоволенні позову відмовити з підстав наведених в позовній заяві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до укладеного договору IFIVGК0000000001 від 29.09.2008 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 629,86 доларів США строком до 29.09.2018 року, зобов`язалась повернути кредит та сплатити 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов`язання за договором між КБ «Приват Банк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Внаслідок порушення графіку сплати коштів станом на 01.04.2016р. виникла заборгованість за кредитними зобов`язаннями на загальну суму 11 412,69 доларів США. Оскільки позивача не бажала у добровільному порядку сплатити заборгованість, це спонукало ПАТ КБ «Приват Банк» звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на загальну суму 11 412,69 долари США.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 524, 526, 527, 530, 546, 611, 612, 1054 Цивільного Кодексу України, встановивши, що зобов`язання за кредитним договором відповідачем виконано у повному обсязі, будь-яких доказів, які б спростовували проведений відповідачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором суду не представлено, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погодився Івано-Франківський апеляційний суд, що підтверджується копією постанови від 14 грудня 2021 року (а.с.9-16).

В своєму рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Івано-Франківського міського суду у справі №344/13777/16-ц від 20.02.2020 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки квартири задоволено частково. Визнано недійсними пункт 7.2 кредитного договору та пункт 8.1 кредитного договору № IFIVGК0000000001 від 29.09.2008 року в частині винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів. В решті вимог позову – відмовлено.

Оскільки ПАТ КБ «Приват Банк» не було представлено суду доказів про те, що розрахунок заборгованості виконаний з урахуванням рішення суду від 20.02.2020 року у справі 3344/13777/16-ц про визнання окремих положень договору недійсними та не спростований контр розрахунок, представлений ОСОБА_3 , усі оплати, які здійснила ОСОБА_3 , зараховані ПАТ КБ «Приват Банк» за пунктами договору на власний розсуд, без урахування визнаних недійсними пунктів, тому суд прийшов до висновку, що досліджені у ході розгляду справи докази у сукупності є достатніми для того, щоб дійти висновку про не доведення ПАТ КБ «Приват Банк» обставин щодо наявності заборгованості ОСОБА_3 відповідно до укладеного кредитного договору IFIVGК0000000001 від 29.09.2008 року.

В своєму рішенні від 14 грудня 2021 року апеляційний суд встановив, що зобов`язання за укладеним кредитним договором ОСОБА_3 виконано у повному обсязі.

17 січня 2022 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Банку з проханням вилучити запис про іпотеку та зняти всі заборони, видати довідку про відсутність заборгованості, але відповіді так і не отримала.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За правилами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Представником відповідача до своїх пояснень надано розрахунок заборгованості станом на 05.06.2024 року із якого вбачається, що ОСОБА_3 має заборгованість в сумі 19 516,36 доларів США (а.с.59-69).

Але із вказаного розрахунку не можливо зрозуміти за який період він проведений, які суми туди включено, з чого складається заборгованість, чи проведений він з врахуванням рішення суду від 20.02.2020 року у справі 3344/13777/16-ц про визнання окремих положень договору недійсними, іншого розрахунку представник відповідача суду не надано.

На запитання головуючого судді представник відповідача повідомила, що розрахунок проведено з врахуванням рішення суду від 20.02.2020 року у справі 3344/13777/16-ц про визнання окремих положень договору недійсними, але за який він період та чи включено туди суми заборгованості, про стягнення яких Банк вже заявляв у справі № 344/4693/16-ц, представнику відповідача не відомо.

З іншим позовом, після рішення суду від 14 грудня 2021 року, Банк до ОСОБА_3 не звертався.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, рішенням суду від 07 квітня 2021 року, яке залишено без змін рішення апеляційного суду від 14 грудня 2021 року встановлено, що свої зобов`язання перед ПАТ КБ «Приват Банк» позивачка ОСОБА_3 виконала за кредитним договором № IFIVGK0000000001 від 29.09.2008 року.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд за вимогою особи має захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначене співвідноситься із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави  (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Саме «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату у простіший спосіб; і винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації або які вимагають подальших звернень особи, чиї права порушені, до суду або до інших державних органів, не відповідає цій міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (заява №28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», у якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28 - 36, Series A N 18), а тому застосування ефективного способу захисту порушеного права, як обов`язок держави покладається на суд, а не на особу, яка звернулась до суду з позовом.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).

Науковці визначають способи захисту права як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності суду по захисту прав.

Таким чином, ефективним слід розуміти такий спосіб захисту, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Закон не надає суду можливості відмовляти в задоволенні позову з підстав обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права, оскільки в розумінні частини другої статті 5 ЦПК України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з частковим відступом від принципу диспозитивності для захисту особи, яка звернулась з позовом.

У зв`язку з наведеним обґрунтованим є висновок про визнання припиненими кредитні зобов`язання за кредитним договором № IFIVGK0000000001 від 29/09/2008 року, який укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позивач звільнена від сплати судових витрат на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», тому з відповідача слід стягнути 1211 грн. 20 коп. судового збору на користь держави.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

На підставі викладеного, відповідно до статті 1, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 16, 509, 526, 575, 593, 598, 599, 625, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 77, 80, 81, 82, 141, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання зобов`язання припиненим – задовольнити.

Визнати припиненими кредитні зобов`язання за кредитним договором № IFIVGK0000000001 від 29/09/2008 року, який укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50 на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                                                                           Бабій О.М.

Повний текст судового рішення складено та підписано 04 вересня 2024 року.