Справа № 2-218/10 р.  

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

14 грудня 2010 року                        Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого: судді  Кравченко Н.О.

при секретарі:  Гусєвої К.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні  цивільну справу  за позовом Прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення ОСОБА_2 з квартири та вселення ОСОБА_1 до квартири, -

В С Т А Н О В И В:

 Прокурор Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 звернувся до суду до відповідачки ОСОБА_2 з зазначеними позивними вимогами. в обґрунтування яких вказав, що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 09 серпня 2007 року по справі № 2-224/2007 року за позовом прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання угод недійсними, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Троїцького С.Є. про визнання права власності на частку квартири, встановлення порядку користування квартирою та відшкодування шкоди, позовні вимоги прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 були задоволені. Було визнано недійсним правочин, посвідчений 23 грудня 2004 року в реєстрі за № 3490, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Троїцьким С.Є., відповідно до якого ОСОБА_1 доручив ОСОБА_3 керувати та розпоряджатися всім своїм майном; укладати усі дозволені законом право чини по керуванню та розпорядження майном, також судом було визнано недійсним право чин, посвідчений 07 лютого 2005 року в реєстрі за № 327, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Троїцьким С.Є., відповідно до якого ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3, продав, а ОСОБА_2 купила за 98050,00 грн. квартиру АДРЕСА_1. В подальшому позов був уточнений та доповнений, /а.с. 67-68/,  в якому зазначено, що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 9 серпня 2007 року був визнаний недійсним правочин, відповідно до якого ОСОБА_1 від імені  якого діяв ОСОБА_3 продав , а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1. Рішення суду набрало чинності. Таким чином ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 20.01.1999р, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.01.2005 року. На початку червня 2009 року ОСОБА_1 зі своїм опікуном ОСОБА_6 прийшли до квартири, яка належить ОСОБА_1, але відповідачка ОСОБА_2 яка знаходилася в спірній квартирі,  не впустила ОСОБА_1 в зазначену квартиру, чим порушила та продовжує порушувати  його цивільні права. Просить суд примусово висилити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.  

У судовому засіданні  представник прокуратури позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідачка надала суду заперечення на позовну заяву, позов  не визнала у повному обсязі та просила суд відмовити позивачу в задоволенні його уточнених позовних вимог внаслідок  незаконності і необґрунтованості /а. с. 37-40,101-103/.

Відповідач, та його представник у  судове засідання 14 грудня 2010 року вдруге  не з’явилися, про час та дату судового слухання справи були належним чином повідомлені, про що свідчить розписка, яка міститься у матеріалах справи /а.с.170/. оскільки суду вдруге не було надано доказів на підтвердження поважної причини відсутності відповідача та його представника, неявку в судовому засіданні визнано неповажною у відповідності до ст.. 169 ЦПК України.    

 Дослідивши матеріали справи, оцінив все в сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 09 серпня 2007 року по справі № 2-224-2007 року за позовом прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання угод недійсними, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Троїцького С.Є. про визнання права власності на частку квартири, встановлення порядку користування квартирою та відшкодування шкоди, позовні вимоги прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 були задоволені. Було визнано недійсним правочин, посвідчений 23 грудня 2004 року в реєстрі за № 3490, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Троїцьким С.Є., відповідно до якого ОСОБА_1 доручив ОСОБА_3 керувати та розпоряджатися всім своїм майном; укладати усі дозволені законом право чини по керуванню та розпорядження майном, також судом було визнано недійсним право чин, посвідчений 07 лютого 2005 року в реєстрі за № 327, приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Троїцьким С.Є., відповідно до якого ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3, продав, а ОСОБА_2 купила за 98050,00 грн. квартиру АДРЕСА_1 /а.с.11-19/.

Відповідно до п.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується: свідоцтвом про право власності на житло від 20.01.1999 року /а.с.7/; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.04.2009 року /а.с.80/; свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.01.2005 року /а.с.9/;  технічним паспортом МКП БТІ на квартиру АДРЕСА_1 від 19.04.2009 року /а.с.10/.

 На початку червня 2009 року ОСОБА_1 зі своїм опікуном ОСОБА_6 прийшли до квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності. Відповідачка ОСОБА_2, з двома своїми знайомими не впустила ОСОБА_1 в зазначену квартиру, чим порушила та продовжує порушувати його цивільні права. Зазначений факт викладено у постанові про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою  ОСОБА_6 /а.с.114/.

Викладені обставини підтверджуються наданими до суду копіями документів, що знаходяться в матеріалах справи.  

Згідно ст. 41 Конституції України, право приватної власності громадян є недоторканим.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник житла має право володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Керуючись ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 155 ЖК України, громадяни, які мають в приватній власності житловий будинок. власники не можуть бути позбавлені права користування житловим будинком, окрім випадків, передбачених Законом.

Підставою для користування житловим приміщенням, що перебуває у приватній власності іншої особи є договір найму житлового приміщення, що укладений з власником у встановленому законом порядку, відповідно до ст. 158 ЖК України.

Згідно з ч.3 ст.116 ЖК України особи, які самоправно зайняли житлове приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення. І, хоча ця норма права регулює правовідносини щодо користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, суд вважає можливим її застосування до правовідносин з користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду за аналогією закону, що випливає із змісту ч. 1 ст.8 ЦК України.

У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.  

Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України  власник має право витребувати своє майно від  особи,  яка  незаконно,  без відповідної правової підстави заволоділа ним.  

Оскільки відповідачка ОСОБА_2 продовжує мешкати в зазначеній квартирі, на даний час не має законних підстав для користування житлом, враховуючи, також те, що доказів, що спростовують відсутність у відповідачів правових засад мешкання у спірному житлі, відповідачі   суду  не  надали,  суд  вважає  позовні   вимоги   такими,  що  підлягають задоволенню в повному обсязі.

  Конституція України ст. 55 гарантує, що має права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на захист порушених прав в суді.

  Згідно з вимогами ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.    

  Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень.

  Згідно  ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

  За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають  стягненню у відповідності до ст.ст. 79,80,81,88 ЦПК України з відповідача

        Керуючись  ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 150, 155,158  ЖК України, ст.ст. 10, 11, 79,80, 81,88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора Ленінського району м. Луганська в інтересах недієздатного громадянина ОСОБА_1 – задовольнити.

    Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

 Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави  судовий збір у розмірі  8 грн.50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на  інформаційно-технічне забезпечення в розмірі  37 гривень.

 Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.  

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги  протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська.  Особам, які не приймали участь у розгляді справи, але не були присутні при оголошенні рішення в той же строк після отримання копії рішення.  

 Суддя                                                                     Н.О. Кравченко