ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

19.11.07                                                                                          Справа №  17/281-07

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Апікс”

до                 Товариства з обмеженою відповідальністю “Полімершпагат”

про               стягнення 6 717,40 грн

                                                                                                                 Суддя  Суховий В.Г.

Представники:

позивача:   Шевчук Б.П.

відповідач: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

В господарський суд Київської області звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Апікс” (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полімершпагат” (далі –Відповідач) про стягнення 6 717,40 грн,                         з яких 6 702 грн. грошові кошти, що підлягають поверненню у зв’язку з нікчемністю правочину та 15,40 грн –пені.

Представник позивача позовні вимоги обґрунтовує усною домовленістю між сторонами щодо доставки та передачі шпагату, проте не зважаючи на належне виконання позивачем свого зобов’язання щодо перерахування відповідачу коштів у сумі 6 702 грн., згідно рахунку-фактури, відповідач у визначений термін (20.06.2007р.) позивачу шпагат не поставив. За посиланням позивача відповідач прострочив виконання зобов’язання, у зв’язку з чим позивач на підставі втрати інтересу відмовився від виконання договору та вимагає відшкодування збитків шляхом перерахуванням коштів на рахунок позивача.  Таким чином, позивач вважає, що порушено його майнове право на повернення відповідачем всього одержаного на виконання договору поставки шпагату у зв’язку з його нікчемністю.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 10.10.2007р. представника позивача, представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних матеріалів, розгляд справи було відкладено.

Представником позивача була подана заява про зміну розміру позовних вимог                 № 09/10 від 09.10.2007р. (Вх. № 15305 від 11.10.2007р.), відповідно до якої 18.09.2007р., за посиланням позивача, відповідач повернув позивачу грошові кошти в сумі 6 702 грн. Проте, оскільки відповідач станом на 09.10.2007р. не оплатив позивачу індекс інфляції та пені, позивач  просить суд стягнути також з відповідача 284,83 грн –інфляційних та 52,80 грн - пені.

В судовому засіданні 19.11.2007р. представник позивача позовні  вимоги  підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також позивачем подано заяву про зміну розміру позовних вимог № 15/11 від 15.11.2007р., відповідно до якої позивач уточнює позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних, та просить суд стягнути з відповідача 35,20 грн –пені та 395,41 грн - інфляційних.

Представник відповідача в судове засідання 19.11.2007р. вдруге не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалами суду від 27.08.2007р. та 10.10.2007р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 790530 від 11.09.2007р. (а.с. 16).

          Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо  відзив  на  позовну  заяву  і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд  в с т а н о в и в:

Відповідно до надісланого відповідачем позивачу рахунку-фактури № ТОВ-000322 від 18.06.2007р. (а.с. 9), щодо поставки шпагату у кількості 500 кг. на суму 6 702 грн, позивач платіжним дорученням № 596 від 18.06.2007р. (а.с. 8) перерахував відповідачу кошти у сумі 6 702 грн. з призначенням платежу “плата за шпагат по сч. № ТОВ-000322 від 18.06.2007р.”.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію № 05/07 від 05.07.2007р.                (а.с. 7), в якій повідомлялось про втрату позивачем інтересу щодо подальшого виконання відповідачем свого зобов’язання, відмовою від його прийняття  та вимогою про відшкодування збитків шляхом повернення перерахованих коштів.

Відповіддю на претензію № 27 від 09.07.2007р. (оригінал а.с. 25) відповідач повідомив позивача про те, що його замовлення виконано та знаходиться на відповідальному зберіганні на складі відповідача.

Позивачем пред’явлено позов з підстав нікчемності договору, який був укладений між сторонами шляхом надіслання відповідачем рахунку та його оплатою позивачем.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: - виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; - допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; - вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (ст. 208 ГК України).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач вказує на те, що договір між сторонами є нікчемним, оскільки він є неукладеним з огляду на відсутність істотних умов, зокрема щодо письмової форми договору та строку поставки.

Проте, суд не може погодитися з таким твердженням позивача, оскільки відсутність істотної умови договору поставки не тягне за собою нікчемності правочину, з огляду на те, що нікчемність правочину повинна бути прямо встановлена в законі (ч.2 ст. 215 ЦК України). Однак позивачем не зазначено такої норми закону.

Законодавство не передбачає нікчемності договору поставки у зв’язку з відсутністю однієї з його істотних умов.

Що ж до посилання позивача на недодержання письмової форми правочину, то вони є також необґрунтованими.

Згідно з ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Позивачем надано суду копію рахунку-фактури № ТОВ –000322 від 18.06.2007р. на суму 6 702 грн. щодо оплати шпагату поліпропіленового у кількості 500 кг, одержувач –ТОВ “Апікс”, умови продажу –попередня оплата. Зазначений рахунок-фактура з підписом та печаткою був надісланий, як пояснив представник позивача, відповідачем телефаксом позивачу (а.с. 9).

На підставі цього рахунку-фактури позивач сплатив в той же день 18.06.2007р. на рахунок відповідача 6 702 грн. з призначенням платежу: “Плата за шпагат по сч. № ТОВ –000322 от 18.06.07” (платіжне доручення № 596 від 18.06.2007р., а.с. 8).

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що сторонами дотримано письмової форми правочину, зміст якого зафіксований в декількох документах –рахунок-фактура та платіжне доручення, які також засвідчують волю сторін договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені з підстав нікчемності правочину, не можуть бути задоволені, оскільки позивачем не доведено нікчемності відповідного правочину.

Представником позивача подано заяву про зміну розміру позовних вимог                 № 09/10 від 09.10.2007р., відповідно до якої, за посиланням позивача, 18.09.2007р. відповідач повернув позивачу грошові кошти в сумі 6 702 грн.

Отже, спір в частині стягнення 6 702 грн. врегульовано самими сторонами шляхом сплати їх відповідачем. Таким чином, предмет спору щодо стягнення 6 702 грн. відсутній, а справа в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 11 частини першої ст. 80 ГПК України.

Вимоги про стягнення 395,41 грн інфляційних втрат не можуть бути розглянуті в даній справі, оскільки такі вимоги не були заявлені в позовній заяві, а їх заявлення в процесі розгляду справи є фактично пред’явленням додаткової вимоги, що не передбачено ст. 22 ГПК України, згідно з якою позивач має право збільшити розмір позовних вимог, тобто лише за вимогами, які заявлено в позові. Вимоги ж про стягнення інфляційних втрат позовна заява не містить.

Що ж до стягнення 35,20 грн пені, то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач не зазначив норми закону чи положення договору, на підставі яких ним нараховано пеню за “ставкою” 3%.

Посилання позивача на ст. 625 ЦК України щодо пені у розмірі 3% річних є необґрунтованим, оскільки відповідальність, визначена ст. 625 ЦК України у формі 3% річних, за своєю правовою природою не є неустойкою (пенею).

Отже, вимоги про стягнення пені за “ставкою” 3% в сумі 35,20 грн є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, п. 11 ч.1 ст. 80, ст.ст.,  82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

          

       1. Припинити провадження в частині позову про стягнення 6 702 грн.

       2. Відмовити в позові в частині позовних вимог про стягнення 35,20 грн пені.

Суддя                                                                                          Суховий В. Г.