Справа - № 22ц- 5711/10                    Головуючий в 1й інстанції – Залімська Н.В.,

Категорія –44                                                   Доповідач - Сіромашенко Н.В.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

        головуючого         Калиновського А.Б.,

        суддів         Чубукова О.П., Сіромашенко Н.В.,        

            при секретарі             Коляді О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 7 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-я особа: Управління житлово-комунального господарства ВАТ «Дніпроважмаш» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ленінського райсуду м. Дніпропетровська від 7 квітня 2010 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2; визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1; в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення у вказану квартиру відмовлено.

    В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про скасування вказаного рішення з направленням справи на новий розгляд до суду 1-ї інстанції.

Заслухавши пояснення апелянта, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірна квартира була надана на підставі ордеру сім'ї з трьох чоловік. В даній квартирі зареєстровані сторони та їх неповнолітня донька – ОСОБА_3 З жовтня 2008 року ОСОБА_1 в вказаній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги, які нараховуються на нього, знятися з реєстрації за зазначеною адресою у добровільному порядку не бажає.

Прийшовши до висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, та про відмову в задоволенні зустрічного позову про його вселення в дане приміщення, суд 1-ї інстанції виходив з того, що він не довів факту свого не проживання у вказаній квартирі з поважних причин, оскільки неприязненні стосунки між ним та ОСОБА_2 відсутні.

Проте апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду 1-ї інстанції.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а у окремих випадках, передбачених цією нормою понад цей строк.

Згідно з ч.2 ст. 71, ст. 72 ЖК України, п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у разі поважності причин відсутності осіб понад встановлені законом строки цей строк може бути подовжено судом.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад шість місяців у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на сонові повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, судом 1-ї інстанції при вирішенні спору, всупереч вимогам чинного законодавства, було залишено поза увагою доводи ОСОБА_1 щодо його заперечень проти позовних вимог позивачки з посиланням на поважність причини його не проживання у спірній квартирі у зв'язку з тим, що в ній проживає ОСОБА_2 з іншим чоловіком, та показання свідка ОСОБА_4 щодо цього, які підтверджуються журналом судового засідання від 10 листопада 2009 року (а.с.83), і таким чином, не було дотримано встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка має спрямовуватися на встановлення достовірності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Апеляційний суд, за викладених обставин, приходить до висновку про поважність причин не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, а відтак, до висновку щодо відсутності підстав для визнання його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ї інстанції, яке є об'єктом оскарження, не є законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про вселення його в спірну квартиру.

Керуючись  ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 7 квітня 2010 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1,

3-я особа: Управління житлово-комунального господарства ВАТ «Дніпроважмаш» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: