Справа №2-1529/2010

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня  2010 року                 Дніпровський райсуд

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

                                                                                               (як адміністративний суд)

в складі: головуючого судді Кір'яка А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих сум  щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1  18 травня 2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська і просить суд:

•   визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області в частині нарахування та виплати щорічної допомоги за 2007,2008,2009 рік у розмірах значно нижчих ніж передбачено ст..48 Закону України   «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

•   зобов’язати  Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська в місячний термін сплатити на його користь матеріальну шкоду у розмірі 5660,00 гривень спричинену неправомірними нарахуваннями щорічної допомоги за 2007,2008,2009 роки, відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

•   зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська надалі при нарахуванні щорічної допомоги керуватися ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Свої позовні вимоги він в позовній заяві обгрунтовує тим, що  він являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалід  3 групи безстроково з 1993 року.  В силу ст.48  Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на  щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних  заробітних плат.  За 2007-2009 роки він отримав допомогу на оздоровлення значно меншу, ніж  це передбачено законом. Заборгованість за 2007 рік складає 1590 гривень, за 2008 рік складає 2010,00 гривень, за 2009 рік складає 2330,00 гривень.  В зв’язку з цим він звертався до відповідача з заявою, в якій просив зробити перерахунок розміру допомоги на оздоровлення та виплатити грошову допомогу у сумі, яка передбачена законом, але Управління праці та соціального захисту населення відмовило в задоволенні заяви.  В судове засідання позивач не з’явився, а своєю заявою від 19 жовтня 2010 року просив справу розглядати без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська  в судове засідання не з’явився, а своїм клопотанням від 19 жовтня 2010 року просив справу розглядати без участі  представника в порядку письмового провадження, надіславши до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.  У Управління не було підстав виплачувати щорічну компенсацію на оздоровлення виходячи з розмірів зазначених у ст..48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» тому що дія ст..48 зазначеного Закону була зупинена на 2007 та 2008 роки, відповідно до ст..71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та ст..67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік». Колізія виникла після рішення Конституційного Суду.  Враховувати це рішення, як підставу для перерахування щорічної допомоги на оздоровлення, не можливо, тому, що виплата за 2007 рік, управлінням проводилася у травні 2007 року, раніше за визнання неконституційних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», залежить від фінансування ресурсів дохідної частини Державного бюджету України. Ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету. Ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України встановлено, що під час здійснення бюджетного процесу  в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону Про Державний бюджет України. Розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, установлюється, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного Бюджету на відповідний рік. Управління діяло в межах чинного законодавства. Законами України передбачалося, що мінімальний розмір заробітної плати не можу застосовуватися як розрахункова величина, і Кабінету Міністрів України надавалося доручення встановлювати розміри компенсаційних виплат в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними державними програмами. В Законі України «Про державний бюджет на 2010 рік» питання щодо виділення додаткових коштів на виконання рішень суду по соціальним виплатам не передбачено. Вважає позов необґрунтованим та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус та  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 01.07.1992 року, 06.06.1996 року, 25.03.1999 року та 11.07.2001 року,   щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3 групи виплачується у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Згідно статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Та незважаючи на це, пунктом 30 ст.71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» на 2007 рік було зупинено дію частини 1 та 4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплат компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, а відповідно до п.п. 11,28 Розділу ХІ Закону України від 28 грудня 2007 року «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладена в такій редакції:  щорічна допомога на оздоровленя виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України”. Але Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, а також рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 вказані вище положення Закону України від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» та вказані зміни, внесені до ст. 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були визнані неконституційними, тобто  такими що не відповідають Конституції України.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними, а саме у

данному випадку: положення статей Законів України „Про державний бюджет України ” на 2007-2009 роки, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вищевказаних рішень.

Судом встановлено, що позивач являється учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення №НОМЕР_1, а також являється інвалідом 3 групи, що підтверджується копією довідки № НОМЕР_2, а значить, як особа, котра стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, в силу ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, передбачених цим Законом. Встановлено, що відповідачем ці виплати позивачу провадились у розмірах, що не відповідають вищевказаним статтям Закону, чого не заперечує представник відповідача. Суд вважає необгрунтованим застосування відповідачем при нарахуванні щорічної допомоги на оздоровлення виплат такого розміру, який встановлений постановою КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постановою КМУ від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як вони не відповідають ст.48 ч.4 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно зі ст. 9 ч.4 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, в силу вимог п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону . А згідно з п.п. 2,3 цієї постанови „...якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй.  3.Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст.150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим суд може на підставі ст.144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст.124 Конституції — акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.

Таким чином, суд повинен застосовувати положення закону, а не постанови КМУ, яка йому суперечить, а дії відповідача  в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки є неправомірними. Це означає, що права позивача були відповідачем порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи позов, суд дійшов висновку, що не є обгрунтованим та заслуговуючим на увагу ствердження відповідача про відповідність розміру сум щорічної грошової допомоги на оздоровлення особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, та одноразової компенсації при встановленні їм інвалідності тому обсягу видатків Державного бюджету, які виділені на цю мету на відповідний рік, так як це не відповідає положенням приведеної вище ст.22 Конституції України та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, і ставить законність в України в залежність від того, чи знайдуться чи ні у держави Україна на цей рік кошти для реалізації законів, які передбачають соціальні виплати громадянам. Крім того, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерело права. Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,  передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.   Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань .

Тому, - оскільки правові положення, які передбачають виплату  щорічної допомоги на оздоровлення є чинними, тобто не скасовані, не змінені, - остільки позивач має право на їх отримання, а відповідач не вправі був їх свідомо зменшувати.

При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що він є неналежним відповідачем по справі, так як в силу ч.5 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обовязок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, встановлено, що відповідач, який згідно ст.19 ч.2 Коституції України повинен був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, фактично діяв не так, а значить протиправно.

Відповідно до ст.11 ч.2 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод та інтересів осіб, про захист яких вони просять. Зважаючи на це, суд виходить за межі вимог позивача в частині вимог про стягнення з відповідача не донарахованих сум щорічної  допомоги, визнавши дії відповідача в цій частині протиправними,  так як в силу ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень…, та про зобов’язання вчинити певні дії…

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми не донарахованої щорічної допомоги   в певних розмірах , а саме: у сумі 5660,00 гривень, то суд вважає, що такі вимоги не можуть бути задоволені, так як: по-перше , згідно чинному законодавству Міністерство праці та соціальної політики України забезпечує належні виплати саме через місцеві органи праці та соціального захисту населення, а у даному випадку судом при задоволенні вимог про стягнення суми фактично самостійно буде здійснено перерахунок розміру соціальної допомоги, а дані дії будуть являти собою підміну функцій органів соціального захисту населення, що неприпустимо відповідно до чинного законодавства; по-друге , в силу ч.7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір мінімальної заробітної плати плати визначається на момент виплати, а який буде у даному випадку розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент набрання цим рішенням законної сили та його виконання, тобто виплати присуджених сум, суд не може знати. Тому в цій частині позовних вимог суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, але, вийшовши за межі позовних вимог, зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки, як особі, яка стала інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ст. 48 ч.1,4 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - тобто у розмірі 4(чотирьох) мінімальних заробітних плат за кожний рік, - з визначенням розрахункового розміру мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України», який буде чинним на момент виплат, та з виключенням при нарахуванні і виплаті вже нарахованих та виплачених сум щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації.

Крім того, суд приймає до уваги те, що у даних спірних правовідносинах йдеться мова про отримання грошових коштів, призначених позивачу за шкоду заподіяну його здоров’ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та  рішень Європейського суду – захист майнових прав позивача не може обмежуватися річним строком позовної давності. До того ж, згідно з п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

На підставі   вищевикладеного,  ст. 8, 22, 46, 48, 64 Конституції України, ст. 5 ЦК України, ст.ст.14, 48, 67 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законів України „Про Державний бюджет України на 2007-2009 роки”, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007,  рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп, керуючись ст.ст.99, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих сум  щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  - задовольнити частково.

Дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська в частині нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення  особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнати протиправними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1:

- щорічну допомогу на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки відповідно до ст. 48 ч.4 Закону України від 28.02.1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 01.07.1992 року, від 06.06.1996 року, від 25.03.1999 року та від 11.07.2001 року, - тобто у розмірі 4(чотирьох) мінімальних заробітних плат за кожний рік, визначивши розрахунковий розмір мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України», який буде чинним на момент виплати, та виключивши при нарахуванні і виплаті вже нараховані та виплачені за вказані роки  суми щорічної допомоги на оздоровлення.

 У останній частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з місцевого бюджету Дніпровського району м. Дніпродзержинська на користь держави 3 (три) гривни 40 коп. судового збору.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги  до Апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                 Кір’як А.В.