Справа №2а-273/2010

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 жовтня 2010 року           Дніпровський райсуд

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

в складі:  головуючого судді          Кір'яка А.В.

при секретарі                                     Кулік О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровського райсуду м.Дніпродзержинська  адміністративну справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1  до Головного Управління  праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська та Центру по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання  протиправними дій суб’єкта владних повноважень та зобов’язання перерахувати та виплатити недоплачену одноразову щорічну допомогу інваліду війни, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 12 січня 2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління  праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська та Центру по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання  протиправними дій суб’єкта владних повноважень та зобов’язання перерахувати та виплатити недоплачену одноразову щорічну допомогу інваліду війни, а потім доповнивши свої позовні вимоги в судовому засіданні,  просить суд:

 - визнати протиправними дії  Центру по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації   в частині недоплати щорічної разової  державної допомоги до 5 травня;

- зобов’язати Центр по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок та сплатити не донараховані суми щорічної разової державної грошової допомоги до 5 травня за період з 2003,2004,2005,2006,2006,2008,2009 років;

- визнати за ними право отримувати щорічну разову державну грошову допомогу до 5 травня у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком, а також зобов’язати Управління  праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська припинити дії, що порушують його права;

- зобов’язати Управління  праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська перерахувати та сплатити не донараховану суму щорічної разової державної грошової допомоги до 05 травня за 2010 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;

- допустити негайне виконання судового рішення.

Свої позовні вимоги він  в позовній заяві та в судовому засіданні обгрунтовує тим, що  він являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, та є інвалідом  війни другої  групи за наслідками Чорнобильської катастрофи. Відповідно за Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на щорічну грошову допомогу у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач повинен був виплачувати йому у 2003 році – 430,80 грн; у 2004 році – 739,60 гривень; у 2005 році 2656,00 гривень; у 2006 році – 2868,00 гривень, у 2007 році – 3248,00 гривень, у 2008 році – 3848,00 гривень, у 2009 році – 4160,00 гривень. Відповідачем були здійснені часткові виплати за період з 2003 по 2009 рік у сумі 2130 гривень. Недовиплачено суму 15820,40 гривень. 04 вересня 2009 року він звертався  до відповідача з проханням зробити перерахунок допомоги, але йому у цьому було відмовлено. Вважає, що дії відповідача неправомірні.  Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача  підтримує позовні вимоги позивача та  також просить їх задовольнити.

Представник відповідача - Управління  праці та соціального захисту населення в судове засідання після оголошеної по справі перерви не з’явився, а своїм  письмовим клопотанням від 04 лютого 2010 року  просили суд розглянути справу у відсутності представника у порядку письмового провадження, і в задоволенні позовних вимог відмовити.  Врахову.чи Положення про управління, управління не розраховує розмір щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, а також не провадить її виплати. Таким чином, управління не може бути визнано відповідачем по справі. Головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство праці та соціальної політики України. В Головному управлінні наявні тільки транзитні розрахункові рахунки. Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни», призначення яких - перерахування сум коштів Центру по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог та децентралізованим місцевим управлінням праці та соціального захисту населення, які мають реєстраційні особисті розрахункові рахунки і самі виконують перерахування відповідних сум коштів фізичним особам. Таким чином, відповідачем за цим позовом є Центр по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог, який має особисті рахунки та безпосередньо здійснює виплати громадянам і позивачу зокрема. Державним бюджетом України виначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Ст.4 ч.2 Бюджетного кодексу встановлено, що при здійсненні бюджетного процесу положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням України, цього кодексу та Закону України «Про Державний бюджет». Відповідно до Бюджетного кодексу, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Так протягом 2005-2007 років, виходячи з положень Конституції України, з урахуванням фінансових можливостей держави, Закону України «Про Державний бюджет» та відповідний рік, визначався розмір разової грошової допомоги ветеранам війни. Відповідно до Закону України  «Про Державний бюджет на 2008 рік частину 5 Закону України викладено в такій редакції щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України. Для підрахунку розміру суми недоплати позивачем використано розміри мінімальних пенсій за віком, однак такі розміри відповідно до ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Просить у задоволенні позову відмовити.  

Представник відповідача – Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації в судове засідання  після оголошеної перерви не з’явився, але надіслав на адресу суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що відповідно до п.4.24 Положення  Головне управління бере участь у забезпечення відповідно до законодавства соціального захисту населення громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Згідно п.5.3. Положення головне управління отримує бюджетні призначення відповідно до затверджених в законі Про державний бюджет України на кожен рік та доводить у встановленому порядку до розпорядників  коштів нижчого рівня. Головним управлінням безпосередньо не здійснюється виплата допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Представник відповідача – Центр по нарахуванню і виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових грошових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації в судове засідання не з’явився,  а надав суду письмові заперечення, в яких зазначили, що щорічна грошова допомога ветеранам війни до 5 травня не є відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. к відповідно до статті 17-1 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової  допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.  У 2007 році позивач не звертався за щорічною допомогою і у 2008 році також не звертався. Крім того, щорічна допомога ветеранам війни виплачувалася за 2007 рік у квітні, за 2008 рік – у квітні 2008 року, за 2009 рік – у квітні 2009 року, тобто на підставі чинного законодавства на момент виплати.  Просять у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що адміністративний позов  ОСОБА_1  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 5 статті 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 19 Закону України «Про Державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» передбачено, що тільки законами України  встановлюється мінімальний розмір пенсії за віком.

Судом встановлено, що ОСОБА_1  є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1, та інвалідом 2 групи та має статус інваліда війни,  та має право на пільги, встановлені ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення (а.с.8) та не оспорюється відповідачами.

Таким чином, бачимо, що розмір разової допомоги, яка повинна була нараховуватись та виплачуватись позивачу щорічно, залежав від величини мінімального розміру пенсії за віком, а для правильного вирішення справи та постановлення законного та обгрунтованого рішення суду необхідно встановити, чи правильно відповідачами застосовувалось законодавство про мінімальний розмір пенсії за віком при нарахуванні позивачу разової грошової допомоги.

В силу ст. 19 Закону України від 05.11.1991 року „Про пенсійне забезпечення” мінімальний  розмір  пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету, а в умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості .  Мінімальний  розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості.

Згідно зі ст.28 Закону України від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком  за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність , визначеного законом.

Інших законів України, які б передбачали інший мінімальний розмір пенсії за віком, в Україні не існує, але в   силу ст. 46 ч.3 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тому суд вважає, що положення вищезазначених законів про мінімальну пенсію за віком не суперечить Конституції України.

У 2003 – 2005 роках прожитковий мінімум за кожний рік для осіб, які втратили працездатність, встановлювався  відповідними Законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму...» на 2003 - 2005 роки і дорівнював:

- у 2003 році – 268 гривень (нарахування позивачу повинно бути: 268 Х 8 = 2144,00 гривень. Але нараховано та виплачено 120 гривень);

- у 2004 році – 284,69 гривень(нарахування позивачу повинно бути: 284,69 Х 8 = 2272,00 гривень. Але нараховано та виплачено 160 гривень);

 У 2005-2009 роках прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлювався  відповідними Законами України «Про затвердження прожиткового мінімуму...» на 2005-2009 роки і дорівнював:

- у 2005 році – 332 гривні (нарахування позивачу повинно бути: 332 Х 8 =2656 гривень. Але нараховано та виплачено 330 гривень).  

 У 2006-2007 роках прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за кожний рік, встановлювався  відповідними Законами України «Про державний бюджет України» на 2006-2007 роки і дорівнював:

 - у 2006 році відповідно до ст. 65 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік – з 01 квітня 359 гривень(нарахування позивачу повинно бути: 359 Х 8 = 2072 гривень. Але нараховано та виплачено 330 гривень);

 - у 2007 році відповідно до ст. 62 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік – з 01 квітня 406 гривень (нарахування позивачу повинно бути: 406 Х 8 = 3248 гривень. Але нараховано та виплачено 360 гривень).

- у 2008 році  відповідно до ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» - з 01 квітня 605 гривень (нарахування позивачу повинно бути: 605 х 8 = 4840 гривень, але нараховано та виплачено 400 гривень);

 - у 2009 році відповідно до статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік” і дорівнював розміру, що діяв у грудні 2008 року, тобто 626 гривень (нарахування позивачу повинно бути: 626 х 8 = 5008 гривень).

У 2010 році мінімальна пенсія за віком складає 706 гривень х 8 = 5648 гривень, фактично сплачено 480 гривень.

Разом з цим законодавцем у 2003-2009 роках відповідними статтями Законів України „Про державний бюджет” на 2003-2009 роки  встановлювався фіксований розмір вказаної допомоги, який не відповідав ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Саме виходячи з вимог цих законів з 2003 по 2009 рік позивачу нараховувалась та виплачувалась вказана допомога.

Як бачимо, на кожен рік були чинними два закони, які могли бути відповідачем застосовані при нарахуванні та виплаті позивачу допомоги передбаченої ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Але був застосований кожного року саме Закон України „Про державний бюджет України”.

А рішенням Коституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.07 року визнана такою, що не відповідає Конституції України стаття 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік.».

Згідно зі ст. 64 Конституції України  конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, а відповідно вимог ст 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема зміни, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким надано право Кабінету Міністрів України визначати розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.  

Конституційний Суд України відзначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України.

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.

Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст.48 Конституції України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, відповідачем всупереч діючому законодавству дійсно було порушено право позивача на виплату йому щорічної разової грошової допомоги згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що звужує зміст та обсяг його існуючих прав. Це і є підставою для задоволення частково позовних вимог.

В силу вимог п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону . А згідно з п.п. 2,3 цієї постанови „...якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй.  3.Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в ст.150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим суд може на підставі ст.144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст.124 Конституції — акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.

Відповідно до ст.11 ч.2 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод та інтересів осіб, про захист яких вони просять. Зважаючи на це, суд виходить за межі вимог позивача в частині визнання дій відповідача протиправними ,  та про зобов’язання його вчинити певні дії, так як в силу ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень…, та про зобов’язання вчинити певні дії…

Згідно статті  17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 13-17 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв’язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам — за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, — за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. З матеріалів справи вбачається, що нарахування та виплату позивачу допомоги повинно здійснювати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська, і тому саме воно є належним відповідачем у даній справі, а вимоги позивача повинні бути задоволені судом шляхом визнання дій цього відповідача протиправними та шляхом зобов’язання саме цього відповідача вчинити певні дії.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1  в частині зобов’язання виплатити йому недоплачені суми одноразової допомоги в певних розмірах , то суд вважає, що такі вимоги не можуть бути задоволені, так як згідно чинному законодавству Міністерство праці та соціальної політики України забезпечує належні виплати саме через місцеві органи праці та соціального захисту населення, а у даному випадку судом при задоволенні вимог про стягнення суми фактично самостійно буде здійснено перерахунок розміру соціальної допомоги, що стане підміною функцій органів соціального захисту населення, що неприпустимо відповідно до чинного законодавства. Тому в задоволенні позову в цій частині позовних вимог повинно бути відмовлено.

На підставі вищевикладеного, ст. 8, 22, 46, 48, 64 Конституції України, ст.ст. 5, 23, 1167 ЦК України, ст.т.7,13,17-1 Закону України від 2.10.1993 року«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», керуючись ст.ст.99, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1  до Головного Управління  праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення  виконкому Дніпровської районної ради м.Дніпродзержинська та Центру по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій і цільових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання  протиправними дій суб’єкта владних повноважень та зобов’язання перерахувати та виплатити недоплачену одноразову щорічну допомогу інваліду війни, -  задовольнити частково.

Дії Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації  по нарахуванню та виплаті щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду війни відповідно до ст.. 13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,  визнати протиправними.

Зобов’язати  Головне Управління  праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації   перерахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни відповідно до ст..13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2003-2009 роки у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком:, тобто:

- за 2003- 2005 рік – у розмірі восьми  величин прожиткового мінімуму за кожний рік для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про затвердження  прожиткового мінімуму» за 2003-2005 роки;

 - за 2006-2009 роки -  у розмірі восьми величин прожиткового мінімуму за кожний рік для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про затвердження прожиткового мінімуму» за 2006-2009 роки.

У останній частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з місцевого бюджету Дніпровського району м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області на користь держави 3(три) гривні 40 коп. судового збору.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                       Кір’як А.В.