УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р і ш е н н я
Іменем України
20 липня 2010року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
Головуючого-судді Трояновської Г.С.
Суддів: Павицької Т.М. , Котік Т.С.
при секретарі Порохні М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 березня 2010 року,-
в с т а н о в и л а:
В грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 В обґрунтування вимог зазначила, що вона є власником 9/20 частин трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Вказана частина квартири складається з однієї кімнати і місць загального користування. Оскільки відповідачка чинить перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житлом шляхом заміни замка у вхідних дверях, уточнивши позовні вимоги/а.с.39,40, 79,81/, остаточно просила усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом передачі їй ключів від вхідних дверей квартири, звільнити частину кладовки, зобов"язати відповідачку забезпечити доступ до місць загального користування, відшкодувати половину вартості при встановленні електролічильника, зобов"язати відповідачку поставити замки на дверях своїх кімнат, стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 19725, 20 грн., відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000грн., судові витрати в розмірі 457,09грн. Матеріальну шкоду позивачка пов"язувала з відшкодуванням вартості комунальних послуг за житло, яким з вини відповідачки не має змоги користуватись, за період з жовтня 2004 року по теперішній час, розрахунків за газ, воду упущену вигоду за можливість здачі квартири в найм, вартість проїзду з місця проживання до місця розташування квартири. Також позивачка просила відшкодувати їй зекономлені відповідачкою кошти за користування водою та газом у зв"язку з встановленням останньою відповідних лічильників без згоди позивачки. Заподіяну моральну шкоду ОСОБА_1 обґрунтовувала душевними стражданнями, які вона переносить внаслідок протиправних дій відповідачки.
У січні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування та відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 часину коштів, затрачених нею на утримання спільного майна в сумі 10280,33грн. та моральну шкоду в сумі 5000грн. В обґрунтування вимог зазначила, що вона самостійно провела ремонт місць загального користування у квартирі АДРЕСА_1 Відповідачка відмовилась від участі в ремонті, пояснивши, що має намір продати свою частину у вказаній квартирі. Моральну шкоду обґрунтовувала втратою ряду суспільних зв"язків та стосунків з оточуючими та родичами через економію коштів та потребу погашати кредит, одержаний на ремонт квартири.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 березня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10280,33грн. на відшкодування матеріальної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задоволити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ВІдмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом, суд першої інстанції послався на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.02.2006 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 з 03.11.2005 року не з”являлася, а з пояснень ОСОБА_2 встановлено, що доручення на право користування вказаною квартирою гр.ОСОБА_5 /мати позивачки/ їй не пред"являла. Інших доказів перешкоджання в користуванні квартирою суду не надано.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 2001 року належить 9/20 частин приватизованої квартири АДРЕСА_1/а.с.13/.
9/20 частин квартири складається з кімнати розміром 13,6 кв.м.; балкона–0,7кв.м.;приміщень, які знаходяться в загальному користуванні: кухня-4,8кв.м.; ванна-1,9кв.м.; кладова -0,8кв.м.; туалет-1,0кв.м.;коридор-9,6кв.м.
Право власності на вказану частину квартири зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 20 серпня 2001 року за реєстровим №6273/а.с.13зв./
Інші дві кімнати та місця загального користування, а всього 11/20 частин квартири АДРЕСА_1 за вище зазначеною адресою належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2, двоє повнолітніх дітей якої, відповідачі по справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані у цій квартирі, але не проживають.
ОСОБА_1 проживає в м. Новоград-Волинську, є інвалідом ІІ групи.
Із постанов про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.02.2006р./а.с.12/,05.02.2009р./а.с.47/ вбачається, що в 2004 року ОСОБА_2 замінила вхідні двері і з цього ж часу розпочалися конфлікти між сторонами з приводу користування квартирою з боку позивачки.
Зі змісту наведених постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, а також з пояснень сторін як у суді першої так і апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживала, а з 2004 року після заміни ОСОБА_2 вхідних дверей і по даний час не має доступу до квартири.
Оскільки позивачка є інвалідом ІІ групи з дитинства, її інтереси, починаючи з 2005 року га підставі довіреностей представляла її мати ОСОБА_5 /довіреність від 29.12.2005 року, посвідчена приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрована під №1069/а.с.143/ та довіреність від 15.01.2009року, посвідчена приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрована під №18 /а.с.17/.
Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном , на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди , відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321ЦК).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391ЦК України.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що позивачка позбавлена можливості користуватись належною їй частиною квартири через відсутність ключів від вхідних дверей, встановлених ОСОБА_2
Таким чином порушене право позивачки на користування належним їй на праві власності майном, а саме 9/20 частин квартири АДРЕСА_1, які складаються з кімнати розміром 13,6 кв.м.; балкона–0,7кв.м.;приміщень, які знаходяться в загальному користуванні: кухня-4,8кв.м.; ванна-1,9кв.м.; кладова -0,8кв.м.; туалет-1,0кв.м.;коридор-9,6кв.м., розташованої в будинку АДРЕСА_1 підлягає відновленню.
Доводи ОСОБА_2 про те, що кладова належить тільки їй, оскільки розміщена посередині двох кімнат, якими вона користується, не заслуговують на увагу, оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_1, кладова 0,8кв.м. перебуває в загальному користування сторін /а.с.13/.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов”язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що непроживання в спірній квартирі не звільняє ОСОБА_1 від обов”язку брати участь в утриманні, належної їй на праві власності, нерухомості та залишає рішення суду в цій частині без змін.
Доводи апеляційної скарги про стягнення на користь позивачки іншої матеріальної шкоди та упущеної вигоди не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджені доказами в контексті вимог ст.ст.58,59ЦПК України.
Вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 457грн.09 коп. не підтверджуються належними доказами, окрім квитанції про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30грн., а тому не підлягають до задоволення.
Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування, суд виходив з того, що виникла нагальна необхідність у проведенні капітального ремонту місць загального користування, а погодити з ОСОБА_1 питання, пов”язані з ремонтом, не було можливості, оскільки остання відмовлялась від їх вирішення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Із пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні як першої так і апеляційної інстанції вбачається, що приміщення загального користування перебували в аварійному стані і загрожували життю та здоров”ю мешканців та потребували нагального капітального ремонту. В той же час ОСОБА_2 пояснила, що ремонт тривав три роки – з 2005р. по 2008р.
Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов”язаний брати участь у витратах на управління , утримання та збереження спільного майна.
У відповідності до ч. 2 ст. 1158 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов”язана при першій нагоді повідомити її про свої дії.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 провела ремонт місць загального користування в добровільному порядку, за своєї ініціативи, не погодивши обсяги та вартість проведення робіт з ОСОБА_1 чи її представником, без врахування конкретних обставин, які давали її змогу припустити відсутність можливостей ОСОБА_1 на проведення ремонту у такому об”ємі.
Доказів про те, що ОСОБА_2 повідомляла ОСОБА_1 про початок, тривалість, закінчення ремонту в судовому засіданні не надано.
Окрім того, ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження витрат, понесених на проведення ремонту. Наданий кошторис /а.с.138-142/ не є допустимим доказом в силу вимог ст.59 ЦПК.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог на відшкодування моральної шкоди за первісним та за зустрічним позовом є обґрунтованим, а тому рішення суду в цій частині залишається без змін.
Керуючись ст. 209,218,303,304,307,309,313,314, 316,317,319,324,
325 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 березня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом задовольнити.
Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 9/20 частин квартири АДРЕСА_1, зобов"язавши ОСОБА_2 передати їй ключі від вхідних дверей зазначеної квартири та усунути перешкоди в користуванні кладовою, яка є в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення затрачених коштів на ремонт місць загального користування.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді:
_____________________________________________________________________________
Справа №22ц-2286/10 Головуючий у суді 1 інст. Ольшевська Н.В.
Категорія 41 Доповідач Трояновська Г.С.