справа №2-3984/2010 рік
РІШЕННЯ
Іменем України
10 грудня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді – Цветкова О. Я.
при секретарі – Пшеничній Г. О.,
за участю:
представника позивача за довіреністю ОСОБА_2,
представників ПАТ «Чорноморський банк реконструкції і розвитку» за довіреністю Баранова С. Ю. та ПАТ «Укрсоцбанк» за довіреністю Шевчук Л. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», ОСОБА_2 Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, що спричинена злочином,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Керченського міського суду з позовом до ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_2 ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, що спричинена злочином та судових витрат, мотивуючи тим, що вироком Керченського міського суду від 26.07.2010 р., який набрав законної сили 21.09.2010 р., ОСОБА_2 визнана винною та засуджена за те, що вона зловживаючи службовим становищем, працюючи в установах банків – відповідачів, заволоділа грошовими коштами клієнта – ОСОБА_1, які він передав банкам за договорами банківського вкладу, чим спричинила позивачу матеріальну шкоду в загальному розмірі 367502,30 грн. Вироком встановлено, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 16500 доларів США, які він передав ПАТ «Укрсоцбанк», у розмірі 15800 доларів США, які він передав ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», та у розмірі 18265 доларів США, які він передав ПАТ «Сведбанк». За умовами укладених позивачем з банками договорів банківського вкладу, на вкладені позивачем грошові кошти повинні були нараховуватись проценти, які позивач також не отримував. Враховуючи, що ОСОБА_2 привласнила грошові кошти ОСОБА_1 працюючи у банках-відповідачах та зловживаючи службовими обов’язками, відповідно до вимог ст. 1172 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з ПАТ «Сведбанк» 21552,70 доларів США вкладу та процентів, а також 50000 грн. моральної шкоди, спричиненої порушенням прав споживача, стягнути з ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» 21488,00 доларів США вкладу та процентів, стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» 22125,00 доларів США вкладу та процентів, стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник ПАТ «Чорноморський банк реконструкції і розвитку» за довіреністю Баранов С. Ю. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.144-145), пояснив, що ПАТ «Чорноморський банк реконструкції і розвитку» не може нести відповідальність за винні дії працівника, який діяв всупереч посадовій інструкції та чинному законодавству, укладений між позивачем та банком договір банківського вкладу не відповідає затвердженій формі, він не зареєстрований у Банку, грошові кошти, що надходили до Банку на поточний рахунок, були отримані ОСОБА_2 в результаті фальсифікації підпису позивача, тому ОСОБА_2 на думку відповідача діяла не як посадова особа банку, а як фізична особа, тому представник відповідача просив у задоволенні позову в частині стягнення з ПАТ «Чорноморський банк реконструкції і розвитку» певних сум відмовити повністю.
Представник ПАТ «Укрсоцбанк» за довіреністю Шевчук Л. Р. проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.34,50), пояснила, що винні дії ОСОБА_2 вчиняла, працюючи у банку в 2004 році, тому сплив строк позовної давності, що є підставою для відмову у задоволенні позову, майнова шкода ОСОБА_1 спричинена ОСОБА_2 як фізичною особою, тому відповідно до вимог ст.ст. 1166-1167 Цивільного кодексу України саме вона повинна нести відповідальність перед позивачем, просила у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ПАТ «Сведбанк» явку представника у судове засідання не забезпечив, надсилав заяви про відкладення слухання у справі, посилаючись на зайнятість представника в інших судових процесах. Відповідач двічі, будучі належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи (а.с.36,52), просив перенести розгляд справи з різних підстав (а.с.38-41,53-55), у судове засідання, що відбулось 10 грудня 2010 р., про яке відповідач був сповіщений належним чином шляхом вручення телеграми, явку представника не забезпечив, письмових заперечень до суду не подав, тому суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що інші особи, що беруть участь у справі проти цього не заперечували. Відповідно до ч. 3 ст. 38 ЦПК України відповідач повинен був докласти зусиль для забезпечення участі у справі представника, а посилання про участь усіх представників в інших судових процесах не є поважною причиною неявки до суду.
Відповідач ОСОБА_2, відбуваючи покарання, надіслала до суду письмові заперечення (а.с.56-57), в яких у задоволенні позову просила відмовити, вважає, що сума моральної шкоди, яку позивач просить з неї стягнути, не доведена належними доказами, її розмір є завеликим.
Вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що вироком Керченського міського суду від 26.07.2010 р., який набрав законної сили 21.09.2010 р. після перегляду його в апеляційному порядку, ОСОБА_2 визнана винною та засуджена за те, що вона зловживаючи службовим становищем, працюючи в установах банків – відповідачів, заволоділа грошовими коштами клієнта – ОСОБА_1, які він передав банкам за договорами банківського вкладу, чим спричинила позивачу матеріальну шкоду в загальному розмірі 367502,30 грн. Вироком встановлено, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 16500 доларів США, які він розмістив на депозитному рахунку в ПАТ «Укрсоцбанк», у розмірі 15800 доларів США, які він перерахував на рахунок в ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», та у розмірі 18265 доларів США, які він перерахував на картковий рахунок в ПАТ «Сведбанк». За умовами укладених позивачем з банками договорів банківського вкладу, на вкладені позивачем грошові кошти повинні були нараховуватись проценти, які позивач також не отримував (а.с.9-21,73-86).
Про протиправне заволодіння ОСОБА_2 грошовими коштами ОСОБА_1 йому стало відомо з письмових пояснень ОСОБА_2, які вона написала та надала йому для ознайомлення 09.02.2010 р. (а.с.22), що також встановлено вироком суду (а.с.77-зворотній бік).
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вчинення ОСОБА_2 протиправних дій з заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 шляхом зловживання службовим становищем та при виконанні нею службових обов’язків в період її роботи на різних посадах в банках, що є відповідачами в цій справі, встановлено вироком Керченського міського суду від 26.07.2010 р., який набрав законної сили 21.09.2010 р. після перегляду його в апеляційному порядку, отже не підлягає доказуванню при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» уповноважена особа банку – це особа, яка на підставі статуту чи угоди має повноваження представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що мають юридичне значення.
За таких обставин, суд не бере до уваги посилання відповідачів у письмових запереченнях, які були підтримані представниками у судовому засіданні, що ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами як фізична особа, а не як службова особа банків при виконанні нею службових обов’язків. ОСОБА_2 у даному випадку діяла як уповноважена особа банку на підставі довіреностей на вчинення певних юридичних дій від імені банків.
Згідно з нормами ст.ст. 202 – 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтями 1058 – 1061 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо договору банківського вкладу, зокрема, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
При вирішенні питання щодо дотримання письмової форми договору слід врахувати також п. 1.4 зазначеного вище Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.
Відповідно до цього пункту залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема, приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; операції з валютними цінностями; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток. Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
З огляду на те, що між ОСОБА_1 та банками, що є відповідачами у цій справі, були укладені договори банківського вкладу, які були засвідчені підписами ОСОБА_1 та представника банків, яка діяла за довіреністю та була уповноваженим працівником банку, а також підпис посадової особи банків засвідчено печатками юридичних осіб, згідно з наведеними нормами чинного законодавства вказані договори є укладеними, вони не розірвані та не визнані судом недійсними, тому їх чинність презюмується, внесення та перерахування грошових коштів Позивачем на рахунки банків, відповідачами не заперечується та підтверджене вироком Керченського міського суду від 26.07.2010 р., який набрав законної сили 21.09.2010 р., а також наданими витягами з банківських рахунків (а.с. 9-12,73-86,14-15).
Відповідно до загальних засад зобов’язального права, що викладені в статтях 526, 527, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
За таких обставин, враховуючи, що вироком Керченського міського суду від 26.07.2010 р., який набрав законної сили 21.09.2010 р. після перегляду його в апеляційному порядку, встановлено факти передавання ОСОБА_1 за укладеними договорами банківського вкладу банківським установам грошових коштів, а саме у розмірі 16500 доларів США, які він передав ПАТ «Укрсоцбанк», у розмірі 15800 доларів США, які він передав ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», та у розмірі 18265 доларів США, які він передав ПАТ «Сведбанк», ці суми підлягають стягненню з банків-відповідачів.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Відносини банку з клієнтом відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.
Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином, ОСОБА_1 є вкладником та клієнтом банків-відповідачів, отже має право на отримання сум вкладів та процентів, нарахованих на суми вкладів.
Суд погоджується з розрахунком процентів, що підлягають стягненню з банків-відповідачів, оскільки розрахунок виконаний на підставі укладених договорів, в яких зафіксовано розміри процентів за користування банком грошовими коштами вкладника, а оскільки зобов’язальні правовідносини між вкладником – ОСОБА_1 та банками-відповідачами не припинені виконанням, виконаним належним чином, нарахування процентів відповідно до ст.ст. 599, 1061 Цивільного кодексу України за вказані позивачем періоди суд вважає правомірним.
Стаття 1172 Цивільного кодексу України визначає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За таких обставин, суд погоджується з доводами представника позивача, що відповідальність за винні дії ОСОБА_2 повинні нести перед ОСОБА_1 банки – відповідачі, з якими під час укладання нею з позивачем договорів банківського вкладу ОСОБА_2 знаходилась у трудових відносинах.
Суд не бере до уваги посилання відповідача – ПАТ «Укрсоцбанк» на застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з огляду на встановлення судом при постановленні вироку, що ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права тільки 09.02.2010 р., коли ОСОБА_2 письмово про це йому повідомила.
Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, пунктом 2 частини 1 статті 268 визначено, що позовна давність не поширюється у тому числі на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності та необхідність застосування наслідків цього суд вважає необґрунтованим.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача – ПАТ «Сведбанк» моральної шкоди у розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.
Стаття 23 Цивільного кодексу України встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 8 постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132 - 134 КЗпП), якщо спеціальною нормою закону не передбачено іншого.
Суттєвим є те, що зазначена стаття передбачає відшкодування моральної шкоди, проте лише у випадку, коли це встановлено законом або договором. Тому, якщо сторони при укладенні договору передбачили таку відповідальність за порушення зобов'язань, то вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню з урахуванням положень, встановлених ст. 23 ЦК України та роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами та доповненнями) „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Якщо ж умовами договору не визначено моральну (немайнову) шкоду, як один із видів відповідальності, вона підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. При цьому ст. 611 ЦК України не слід розуміти так, що вона відсилає до ст. 16 цього Кодексу, яка серед способів захисту права називає відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Такий висновок ґрунтується на тому, що спеціальна норма (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України) не може відсилати до загальної норми (п. 9 ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли з порушення договірного зобов'язання, й положення глави 82 ЦК України, які врегульовують правила деліктної відповідальності. Тому у випадку невиконання зобов'язань, в тому числі неповернення банківського вкладу, положення ст. 1167 ЦК України (підстави відповідальності за завдану моральну шкоду), не застосовуються.
Суд зазначає також, що позивач заявив свою вимогу до банку посилаючись у тому числі на норми Закону України «Про захист прав споживачів», втім суд виходить з вимог п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якими споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством.
Позивачем зазначено, що моральна шкода заподіяна йому моральними стражданнями, пов'язаними з тривалим невжиттям банком заходів щодо відновлення прав позивача, душевними стражданнями з приводу втрати певної суми, яка є значною для позивача та необхідністю у подальшому працювати для того, щоб покращити майновий стан, який внаслідок дій ОСОБА_2 в нього погіршився, а не небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами).
Таким чином, позивач не має права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди від ПАТ «Сведбанк».
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 у розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, суд повинен відповідно до ст. 1167 ЦК та роз'ясненнями, що містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", врахувати всі пом'якшуючі відповідальність обставини, зокрема ті, які характеризують ступінь вини ОСОБА_2 та її майновий стан.
Як установив суд при розгляді кримінальної справи, ОСОБА_2 вперше притягнута до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася у вчиненому, є матір’ю малолітньої дитини, має батьків похилого віку, які перебувають на її утриманні, позитивно характеризується (а.с.9-12,73-86), тому з урахуванням призначеної їй міри покарання з конфіскацією всього належного їй майна, виконання рішення про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн. є нереальним. Втім, враховуючи ступінь вини ОСОБА_2 та встановлені судом обставини, суд вважає достатньою компенсацією на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що була заподіяна ОСОБА_1 винними діями ОСОБА_2 суму у розмірі 10000 грн., яка на думку суду відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань, ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди.
Щодо позовних вимог, що заявлені позивачем про стягнення сум вкладів та процентів на них у доларах США, суд зазначає наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Стаття 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно з абз. 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
З огляду на те, що договори укладались між позивачем та відповідачами – банківськими установами в іноземній валюті, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги саме в доларах США.
Згідно з відомостями, що містяться на офіційному сайті Національного Банку України http://www.bank.gov.ua/kurs/last_kurs1.htm, та є відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України загальновідомими, офіційний курс гривні до долара США, встановлений НБУ станом на 10.12.2010 р. складає 795,14 грн. за 100 доларів США.
З урахуванням викладеного, еквівалент суми у розмірі 21552,70 доларів США, що належить до стягнення з ПАТ «Сведбанк», становить 171374,14 грн. Еквівалент суми у розмірі 21488,00 доларів США, що належить до стягнення з ПАТ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», становить 170859,68 грн. суми у розмірі 22125,00 доларів США, що належить до стягнення з ПАТ «Укрсоцбанк», становить 175924,73 грн.
Відповідно до ст. 28 КПК потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 49 КПК), має право пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 202, 204, 207, 261, 268, 526-527, 533, 599, 611, 1058-1061, 1172 ЦК України, ст. 2, 47, 55, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 28, 49 КПК України, ст.ст. 88, 214, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРIШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на відшкодування матеріальної шкоди та збитків 21552 (двадцять одну тисячу п’ятсот п’ятдесят два) долари США 70 центів, що складає еквівалент 171374,14 грн., та 32,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (м. Сімферополь, вул. Більшовицька, 24, ідентифікаційний код 20929956) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на відшкодування матеріальної шкоди та збитків 21488,00 (двадцять одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) доларів США, що складає еквівалент 170859,68 грн., та 31,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на відшкодування матеріальної шкоди та збитків 22125,00 (двадцять дві тисячі сто двадцять п’ять) доларів США, що складає еквівалент 175924,73 грн, та 32,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., та 2,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (м. Київ, вул. Комінтерну, 30, ідентифікаційний код 19356840) в дохід держави судовий збір у розмірі 562 (п’ятсот шістдесят дві) грн. 26 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (м. Сімферополь, вул. Більшовицька, 24, ідентифікаційний код 20929956) в дохід держави судовий збір у розмірі 560 (п’ятсот шістдесят) грн. 56 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (м. Київ, вул. Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) в дохід держави судовий збір у розмірі 577 (п’ятсот сімдесят сім) грн. 18 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2, в дохід держави судовий збір у розмірі 200 (двісті) грн. 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим через Керченський міський суд АР Крим протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 14 грудня 2010 р.
Суддя О. Я. Цветков