ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "13" грудня 2010 р.                                                            Справа № 63/293-10

вх. № 9723/6-63

 Суддя господарського суду  Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Болтенко А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Лісовал О.В., довіреність від 07.11.2010 року;  відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис - Юг", м. Київ

до   ФОП ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 20412,58 грн., -

  ВСТАНОВИВ:

  Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 20412,58 грн. заборгованості, з яких 19224,85 грн. основний борг, 1187,73 грн. пені, що виникла внаслідок не належного виконання відповідачем умов договорів №№ 198, 198/1, 198/2, укладеними між сторонами 15.01.2009 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

13.12.2010 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він надає суду для долучення до матеріалів справи витяги про включення позивача та відповідача до ЄДРЮОтаФОП.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні 13.12.2010 року представник позивача підтримує позов у повному обсязі.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

15.01.2009 року між сторонами були укладені договори №№ 198,198/1 та 198/2, відповідно до умов яких позивач зобов'язався надати відповідачу послуги по заправці автотранспорту дизельним пальним на автозаправочних станціях, розташованих в мажах та поза межами України відповідно, при пред'явленні пластикових карток, а відповідач зобов'язався проводити оплату наданих послуг.

Факт передачі карток підтверджується актом прийому-передачі пластикових карток № АВК-010763, підписаним між сторонами 20.01.2009 року.

Відповідно до актів прийому-передачі наданих послуг та звірки взаємних розрахунків № ЗпК-000062/198 від 28.02.2009 року; № ЗкП-000063/0198 від 31.03.2009 року; № ЗкП-000064/198 від 30.04.2009 року та № ЗкП-000065/198 від 31.05.2009 року відповідачу позивачем були надані послуги на загальну суму 60501,46 грн.

Відповідно до Протоколів узгодження умов розрахунків, підписаних сторонами, відповідач зобов'язаний сплачувати вартість послуг на умовах передплати.

Проте, відповідач свої зобов'язання по договору щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 19224,85 грн.

Факт наявності боргу підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним між сторонами 31.05.2009 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період за який вона сплачується, від суми платежу за кожний день прострочення.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Як вбачається з наданого розрахунку, пеня позивачем нарахована з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та арифметично обчислена вірно, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 1187,73 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 20412,58 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, враховуючи те, що спір виник з вини відповідача - покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

  ВИРІШИВ:

  Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АБ "Факторіал-Банк" м. Харків, МФО 351715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арис-Юг" (03028, м. Київ, пр. Науки, 41, оф. 442, код 31745725, п/р 260063257001 в ВАТ "Агрокомбанк" м. Київ, МФО 322302) - 19224,85 грн. основної заборгованості, 1187,73 грн. пені, 204,13 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

  Суддя                                                                                 Погорелова О.В.

  Повний текст рішення складений та підписаний 13 грудня 2010 року