ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "30" листопада 2010 р.                                                            Справа № 49/218-10

вх. № 8800/3-49

 Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

прокурора - Баланоський О.О., посвідчення № 155 від 03.09.2010 року

1-го позивача - не з'явився

2-го позивача - Яновська В.С., дор. № 38-1871 від 28.05.2010 року

відповідача - ОСОБА_3, НОМЕР_1, ОСОБА_4, договір № 155 від 03.09.2009 року

розглянувши справу за позовом Прокурора Жовтневого району м. Харкова  в інтересах держави, в особі  Харківської міської ради, м. Харків, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків

до   Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Харків

про стягнення 3867,39 грн.

  ВСТАНОВИВ:

  Прокурор звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на користь КП "Харківські теплові мережі" 3867,39 грн. заборгованості за невиконання зобов'язань щодо оплати отриманої теплової енергії отриманої за період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року за договором № 2139 про постачання теплової енергії, укладеним між КП "Харківські теплові мережі" та відповідачем 01.03.2002 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині оплати послуг за договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник 1-го позивача в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник 2-го позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що з 15.10.2009 року оплата не проводилася у зв'язку з демонтажем нагрівальних приладів в приміщеннях відповідача.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

01.03.2002 року між КП "Харківські теплові мережі" (Енергопостачальна організація) та ПП ОСОБА_6 (Споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії № 2139 (далі Договір), який був пролонгований на 2009 рік. Відповідно до умов договору п.1.1. позивач (Енергопостачальна організація) зобов'язався постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких зазначений в п. 2.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в необхідних обсягах та в терміни передбачені договором, а саме розділом 6 договору. У відповідності до п. 6.3. договору відповідач повинен за 10 днів до початку розрахункового періоду сплатити позивачу попередню оплату вартості необхідного обсягу теплової енергії, що є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично сплаченої теплової енергії визначають згідно з договірним навантаженням з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання  Споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що в період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року КП "Харківські теплові мережі" здійснило на підставі вищезазначеного договору  відпуск теплової енергії в приміщення відповідача, в підтвердження чого надає копії актів  про підключення вбудованого споживача до джерела теплової енергії № 176/4691-В від 15.10.2009 року та про відключення вбудованого споживача від джерела теплової енергії № 176/4420-В від 15.04.2010 року.

Відповідач заперечує проти доводів позивача та вказує, що листом від 23.07.2009 р. за № 7468 управління комунального майна та приватизації, у якого відповідач орендує спірні приміщення загальною площею 43,8 кв. м за договором оренди № 4955 від 20.11.2008 р., не заперечувало проти відключення орендованих нею приміщень від центрального теплопостачання.

Як свідчать матеріали справи, 10.10.2009 року ПП ОСОБА_3 направила заяву директору КП “Харківські теплові мережі” Андрєєву С.Ю. в якій вказала, що вона самовільно демонтувала 3 нагрівальних прилади, які не змінюють гідравлічний опір у мережі в орендованому нею нежитловому приміщені, а також те, що вона має принципову згоду Харківської міської ради на відключення орендованих приміщень від централізованої тепломережі. У зв'язку з цим ПП ОСОБА_3 повідомила, що починаючи з 15.10.2009 року не буде здійснювати оплату послуг, що надає КП “Харківські теплові мережі” та запропонувала заактувати її дії та анулювати договір № 2139 від 01.03.2002 року. Відповідач вказує, що факт відсутності батарей опалення в орендованому приміщенні підтверджується актом від 12.10.2009 року, складеному за участю Голови будинкового комітету Авдєєвої Н.І. та жильця будинку ОСОБА_8

Суд, стосовно таких тверджень відповідача вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання відключення від мереж централізованого  опалення та постачання гарячої води в багатоквартирних житлових будинках регулюється: Правилами з надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (із змінами внесеними Кабінетом Міністрів України від 31.10.2007р. №1268) та Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від мереж централізованого теплопостачання, затвердженого наказом № 4 від 22.11.05 р. Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України , зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.12.2005р. за № 1478/11758, (із змінами, внесеними наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 06.11.2007р. № 169), а також СНиП 2.04.05.-91* Опалення, вентиляція та кондиціонування.

Внесені зміни до вищезазначених правил та наказу роблять неможливим відключення від централізованого опалення та постачання гарячої води окремих квартир та приміщень в багатоквартирному житловому будинку, але надають можливість відключення від централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирного житловому будинку в цілому, по рішенню загального зібрання та згоди всіх власників приміщень, що знаходяться в житловому будинку.

Так відповідно до 2.1. Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від мереж централізованого теплопостачання, для вирішення питання відключення житлового будинку від мереж централізованого опалення власники приміщень повинні звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії (таку комісію створює орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води) з письмовою заявою.

При позитивному рішенні комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (п. 2.2.1).

Згідно з п.п. 2.5., 2.6., 2.7. Правил, відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Відповідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, враховуючи викладене, суд встановив, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством дій щодо здійснення відключення приміщення  від мереж централізованого  опалення та постачання гарячої води, наданий акт від 12.10.2009 року, складений за участю Голови будинкового комітету Авдєєвої Н.І. та жильця будинку ОСОБА_8 не приймається судом, як належний доказ відключення від системи теплопостачання, оскільки він не відповідає вимогам вищенаведених норм чинного законодавства.

Також, судом встановлено, що пунктом 10.2 договору  № 2139 від 01.03.2002 року передбачено, що договір припиняє свою дію у випадку закінчення строку, на який він був укладений. Згідно п. 10.4. договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто, з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За статтею 171 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону, господарського договору та інших угод передбачених законом.

Згідно ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії споживачу здійснюється згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно, п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1198, визначає, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Ст. 184 Господарського кодексу України обмежено право сторін укладати договір у спрощений спосіб та визначено, що укладення господарських договорів на  основі  примірних  і типових договорів повинно здійснюватися не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 631 ЦК України визначає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до 2 позивача з заявою від 10.10.2009 року, в який пропонував анулювати договір № 2139 від 01.03.2002 року та яка фактично свідчить про намір відповідача про припинення дії договору № 2139 від 01.03.2002 року.

Отже, суд дійшов висновку, що договір № 2139 від 01.03.2002 року, відповідно до заяви відповідача та згідно п. 10.4. договору припинив свою дію з 01.01.2010 року.

Відповідач в своїх запереченнях зазначає про безпідставність нарахування заборгованості КП "Харківські теплові мережі", посилаючись на відсутність підписаних між сторонами актів на відпуск - получення теплової енергії, як то передбачено п. 6.2. договору.

До матеріалів справи додані акти  виконаних робіт по відпуску теплової енергії за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року, які підписані зі сторони КП "Харківські теплові мережі". Зазначені акти 28.04.2010 року супроводжувальним листом № 71 направлялись відповідачу. Строків надсилання актів на відпуск - получення теплової енергії умовами договору не було передбачено. Відповідач їх отримав 06.05.2010 року особисто, про що свідчить її підпис на повідомленні про вручення. Але ФОП ОСОБА_3 зазначені акти не підписала, вартість отриманої теплової енергії не перерахувала.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 2-й позивач свої зобов’язання виконав, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу в період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року, що підтверджується відповідними актами про підключення споживача до джерела теплової енергії та про відключення споживача від джерела теплової енергії, копії яких додані до матеріалів справи. Але відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов’язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року утворилась заборгованість в сумі 1395,49 грн.

Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного  кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав суд вважає вимогу прокурора про стягнення з відповідача 1395,49 грн. основного боргу обґрунтованою та  підлягаючою задоволенню.

Щодо решти позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2471,90  грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Проте, в порушення зазначених норм, прокурор та позивачі не надали суду доказів, в підтвердження існування між сторонами договірних зобов’язань в період з 01.01.2010 р. по 15.04.2010 р., а також щодо наявності інших підстав для виникнення грошового зобов’язання відповідача у розмірі 2471,90  грн.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 2139 від 01.03.2002 року у розмірі 2471,90  грн. необґрунтованими та відмовляє в їх задоволені.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне  забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 36,81 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 85,16 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України; - 

  ВИРІШИВ:

  Позовні вимоги задовольнити частково.

 Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, код НОМЕР_2, відомості про відкриті поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, р/р 260333012313 у ВАТ  "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) - 1395,49 грн. основного боргу.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

 Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, код НОМЕР_2, відомості про відкриті поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні)  до державного бюджету України (одержувач -  УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) державне мито в сумі 36,81 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

 Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, код НОМЕР_2, відомості про відкриті поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління Державного Казначейства у м. Харкові ГУДКУ у Харківській області, код 24134490, рахунок 31219264700002, банк одержувача - Головне Управління Державного Казначейства України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264) - 85,16 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

 Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2471,90 грн.

  Суддя                                                                             

Повний текст рішення підписаний 06.12.2010 року.