Справа №2-78/2010 р.

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

      02 грудня 2010 р.                                              м. Березівка

      Березівський районний суд Одеської області у складі:

 Головуючого судді Лебединського С.Й.,

 при секретарях Грибонос І.О., Данилейчук Л.В., Супрунович Н.Ю., Музики О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 3-ті особи на боці відповідача що не заявляють самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділ Державної виконавчої служби Березівського районного управління юстиції Одеської області «Про стягнення пені по несплаченим аліментам»

 в с т а н о в и в:

 Позивачка, звернувшись до суду із позовом до відповідача і 3-ї особи ВДВС, просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку по несплаченим аліментам. Неодноразово змінюючи свої вимоги позивачка остаточно просила стягнути на її користь неустойку по несплаченим аліментам в сумі 25516 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот шістнадцять) гривень 95 коп..

 До суду у якості 3-х осіб на боці відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову були залучені ОСОБА_3 і ОСОБА_4,

 Обґрунтовуючи вимоги позивачка представила власний розрахунок нарахованої неустойки в сумі 25516 гривень 95 коп.. Приводячи розрахунок позивачка виходила з того, що з відповідача стягувались аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку, але з урахуванням змін у ст.182 СК України  аліменти повинні сплачуватися не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Станом на 01 травня 2008 р. заборгованість відповідача по аліментам за 2006-2008 р.р. склала 5905 гривень 80 коп.. З урахуванням положень ст.196 СК України за кожний день прострочення неустойка складає 1% від суми несплачених аліментів в зв’язку з чим нею і була нарахована сума 25516 грн.95 коп..

У судовому засіданні позивачка позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

 Відповідач позов не визнав повністю. У своїх запереченнях посилався на те, що платив аліменти справно, відповідно до виконавчого листа, в сумі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів). Оскільки він є приватним підприємцем і не має постійного заробітку, а його дохід мінливий, то і аліменти сплачувались виходячи з цього. Коли позивачка звернулась до ВДВС у травні 2008 р. із заявою про зміну розміру аліментів в сумі не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то він одразу почав сплачувати аліменти у зміненому розмірі. Заборгованість була, але не його вини, а в наслідок проведеного ВДВС перерахунку розміру аліментів. На 01 січня 2009 р. заборгованість була в сумі 2883 гривні  10 коп., які він сплати згідно рішення суду від 17 травня 2010 р., що набрало чинності.

 3-ті особи на боці відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_3 проти задоволення позову не заперечували. Пояснили суду, що позивачка і відповідач є їхніми батьками і остаточне рішення має прийняти суд.

 Представник ВДВС проти позову заперечував. Пояснив суду, що ВДВС виконувало рішення суду по стягненню з відповідача аліментів в сумі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів). Самостійно міняти розмір аліментів, фактично змінюючи рішення суду, навіть з урахуванням змін у СК України, вони, згідно Закону України «Про виконавче провадження» права не мають. Коли позивачка звернулась у травні 2008 р. до ВДВС із заявою про зміну розміру аліментів, то з того часу перерахунок був проведений, в зв’язку з чим у відповідача виник борг. Ні в діях відповідача ні в діях ВДВС вини не має.

 Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, 3-х осіб, на підставі представлених доказів та доведення перед суд їхньої переконливості суді дійшов до висновку про відмову у задоволенні вимог позивачки виходячи з на ступного.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідач від сплати аліментів не ухилявся, а сплачував їх відповідно до зазначеного у виконавчому листі, а саме 1/3 частину від усіх видів заробітку (доходів) і станом на 01 квітня 2007 р. заборгованості по аліментам не було.

Також, у судовому засіданні було встановлено що заборгованість по сплаті аліментів у відповідача виникла у травні 2008 р. не з його вини, не бажання сплачувати аліменти або ухилення від свого обов’язку по утриманню дітей, а після проведеного ВДВС перерахунку розміру аліментів що підлягають сплаті, відповідно до змін у ст.182 СК України, який був проведений після звернення до ВДВС позивачки із заявою про перерахунок.

Як свідчить з представлених відповідачем квитанцій після проведення ВДВС перерахунку та зміні розміру аліментів він одразу почав сплачувати аліменти у зміненому розмірі.

Так, згідно пояснень відповідача, що було підтверджено 3-ю особою ОСОБА_4 на його користь протягом 2009 р. – листопада 2010 р. було відраховано 7560 гривень на утримання.

Згідно ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана  сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Проте, для застосування даної правової конструкції необхідно врахувати, що передбачена у ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.  

У судовому засіданні обставин, які б свідчили про не бажання відповідачем сплачувати аліменти або ухилення ним від свого обов’язку по утриманню дітей, або наявність інших винних дій у зв’язку з якими виникла заборгованість не встановлено.  

За таких обставин суд вважає що оскільки у судовому засіданні вина відповідача, в наслідок чого виникла заборгованість встановлена не була, то не має підстав для задоволення позву та стягнення з нього неустойки.

Також суд вважає що позивачка при приведенні власного розрахунку суми заборгованості за 2006-2008 р.р.  не врахувала, що станом на 01 квітня 2007 р. заборгованості по аліментам не було та положення ст. 258 ЦК України, у якій визначено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки.  

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України  позивачка  зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог.

На підставі викладеного суд вважає що через відсутність доведення винних дій відповідача права позивачки не порушені, в зв’язку з чим не підлягають судовому захисту.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218, ЦПК України, суд  

 в и р і ш и в:

 Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 3-ті особи на боці відповідача що не заявляють самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, Відділ Державної виконавчої служби Березівського районного управління юстиції Одеської області «Про стягнення пені по несплаченим аліментам» - залишити без задоволення.

      Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Березівський районний суд Одеської області протягом 10-днів з дня проголошення рішення  

   Суддя ___________________________________