Справа № 2-а-2564/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого - судді Кравченко Н.О., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Луганську, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Ленінському районі м. Луганська, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Луганській області, про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до вимог Закону України „Про соціальний захист дітей війни", -
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що вона відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" повинна щомісячно отримувати, як дитина війни, соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вважає, що відповідачем порушені її права, які передбачені вказаним Законом, оскільки у 2006році допомога їй не виплачувалася, а у 2007р. - виплачувалась у неналежному розмірі.
Її звернення до відповідача з проханням пояснити, виходячи з яких підстав проведено такий розрахунок виплат, і провести донарахування та виплату недоотриманих коштів, залишилось без задоволення.
Позивач просить поновити строк звернення до суду, визнати дії УПФУ в Ленінському районі неправомірними та стягнути з останнього на її користь недораховану суму допомоги з січня 2006року по грудень 2007 року в сумі 1785, 69 грн.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилася, натомість подала до суду заяву, в якій підтримала позов у повному обсязі та просить розглянути справу у її відсутність (а.с. 7).
Представники відповідача і третьої особи, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явились, подали до суду заперечення проти позову і просили розглянути справу за їх відсутністю.
Суд ухвалив провести розгляд спору по суті у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів, що узгоджується з вимогами ст. 122 КАС України.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5) має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 6)
УПФУ в Ленінському районі м. Луганська листом від 28.04.2009р. № 2275/К-15 (а.с. 9) відмовило ОСОБА_1 у задоволені заяви щодо виплати доплат до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 даної статті обумовлена можливість досудового порядку вирішення спору. Так як позивач не оскаржувала дії відповідача, а звернулась до нього із запитом, то строк звернення до суду встановлюється в загальному порядку, тобто річний.
ст. 102 КАСУ передбачено поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку, встановленого законом.
Поважними визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У відповідності до ч.5 ст. 55, ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Суд, враховуючи віковий та соціальний стан позивача, відсутність юридичної освіти, вважає за можливе задовольнити її клопотання та поновити строк для звернення до суду. При цьому також враховується відсутність заперечення з боку відповідача щодо поновлення строку.
Відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004р. № 2195-IV, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію статті 6 зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005р. № 3235-IV „Про Державний бюджет України на 2006 рік".
Зупинення дії нормативного акту не дає права на його застосування, а тому у позивача не було права на отримання зазначеної в позові доплати до пенсії в 2006 році.
Вимоги позивача щодо нарахування допомоги у 2007 році підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, статтею 22 Конституції України, також передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, суд вважає необгрунтованими заперечення відповідача з приводу відсутності в 2006-2008рр. механізму реалізації положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки в ст. 6 цього Закону визначено розмір такого підвищення, а саме: 30 % мінімальної пенсії за віком. Також, суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на існуючий з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст. 6 вказаного Закону.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та залежить від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
А тому, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення вищезазначеної статті, оскільки відсутність іншого законодавчо визначеного положення щодо мінімального розміру пенсії за віком, не може бути підставою для відмови особі у реалізації нею права на підвищення пенсії у відповідності із вимогами Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
Отже, з огляду наведеного, суд вважає неправомірною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу нарахування та виплати підвищення до пенсії, як дитині війни, у відсотках до розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.12. ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 вказаного Закону.
Але, за рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі і п. 12 ст. 71.
Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним. Крім того, в п.5 зазначеного рішення вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач мала право на підвищення пенсії починаючи з 09.07.2007 року і до 31 грудня 2007 року.
Статтею 62 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р., був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01 січня 2007р. -380, 00грн., з 01 квітня 2007р. - 406, 00грн., з 01 липня 2007року - 410, 06 грн., з 01 жовтня 2007 року -415, 11грн.
Таким чином, за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року позивач мала право на отримання підвищення до пенсії на підставі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 710, 91 грн. виходячи з наступного розрахунку: ((410, 06грн. х 30 % / Зідн. х 23 дн. -за липень) + (410, 06 грн. х 30 % х2 міс. - за серпень - вересень) + (415, 11 грн. х 30 % х Зміс. - за жовтень - грудень 2007р.).
Згідно ст. 94. КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), а у випадку часткового задоволення позову - відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 1, 3, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 77, 110 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік", ст. ст. 62, 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік", рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 року та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 100, 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Відновити пропущений строк звернення до суду.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року неправомірною.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Луганська провести донарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги, передбаченої „Про соціальний захист дітей війни", в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 710, 91 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3, 40 грн.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції
набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.