Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  14 грудня 2010 року             м. Вінниця  

  Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області  в складі:  

Головуючого   Вавшка В.С.,  

суддів:   Іващука В.А., Колоса С.С.,  

при секретарі:   Андреєвій О.В.,  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним,  

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області  від 28 вересня 2010 року,  

у с т а н о в и л а :  

  Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області  від 28 вересня 2010 року вказаний вище позов задоволено.  

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 11.08.2005 року житлового  будинку з підсобними приміщеннями, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9.  

Визнано за ОСОБА_9 право приватної власності на будинок з підсобними приміщеннями, що розташовані за адресою АДРЕСА_1.  

Вирішено питання про розподіл судових витрат.  

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_7, подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволення позову. Скаргу мотивувала тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.  

В судовому засіданні відповідачка підтримала свою скаргу у повному обсязі.  

Позивачі вважають рішення суду законним та обгрунтованим, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.  

Судом першої інстанції було встановлено, що 11.08.2005 року ОСОБА_8 продав свій будинок ОСОБА_9, що підтверджено письмовою розпискою про отримання за спірний будинок 6000 грн.  

Суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу будинку слід визнати дійсним на підставі ст.220 ЦК України, оскільки сторони дійшли згоди по всім істотним умовам і фактично відбулась передача предмету договору у власність покупця.  

Однак з такими висновками суду погодитись неможливо з наступних підстав.  

Відповідно до ч.1 та ч.2  ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Законним  є рішення, яким суд, виконавши  всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.  

Обгрунтованим  є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.  

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правочин купівлі продажу нерухомого майна був вчинений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 11.08.2005 року, доказом чого є розписка про отримання коштів.  

Однак судом не враховано те, що відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.  

Відповідно до ст.640 ЦК України договір, який підлягає  нотаріальному посвідченню, або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.  

Таким чином договір між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про купівлю продаж будинку не був укладений, позаяк не відбулось його  нотаріального посвідчення та державної реєстрації.  

За цих обставин, та в силу зазначених вище норм права не можна визнати дійсним договір, який не укладений .  

Окрім того, суд першої інстанції безпідставно застосував до виниклих правовідносин положення ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише до правочинів, які підлягають тільки нотаріальному посвідченню без подальшої їх державної реєстрації.  

Так в п.13 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наголошено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і  нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.  

Також судом першої інстанції безпідставно визнано право власності на майно за ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки відповідно до ч.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.  

За вказаних обставин колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції  були застосовані норми матеріального та процесуального права, які не підлягали застосуванню, а висновки суду прямо суперечать встановленим під час судового розгляду обставинам справи, а тому оскаржуване рішення в силу ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.    

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, ст.ст.313 – 315 ЦПК України, судова колегія, -  

  в и р і ш и л а:  

  Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.  

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області  від 28 вересня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на майно -  відмовити.  

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.  

  Головуючий суддя : (підпис)  

Судді: (підписи)  

  З оригіналом вірно :