Справа №22ц-8448/10 Суддя першої інстанції Андрощук В.В.
Категорія 6 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Недо К.А.,
за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_6,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 р., ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком і відновлення межі,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2006 р. ОСОБА_2 подала в суд з позов до ОСОБА_4, ОСОБА_7. і ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком.
Позивачка зазначила, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими та побутовими спорудами, серед яких є паркан №4 з хвірткою.
Власниками сусідніх будинків по провулку Бутоми, №9, є відповідачі, з якими у позивачки вже тривалий час існують неприязні відносини. Наприкінці 2005 року вона вирішила замінити указаний паркан і хвіртку на нові. Однак, відповідачки не тільки суперечать проти цього, а й фізичними діями не дозволяють їй провести такі ремонтні роботи.
Крім того, позивачка вказувала, що відповідачі зруйнували старий паркан, який був установлений по межі земельних ділянок між указаними будинками, і звели новий цегляний паркан, але при цьому захопили 40 см. земельної ділянки, яка знаходиться в її користування по всій довжині межі.
Посилаючись на викладене, позивачка в уточнених позовних вимогах просила суд зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкод у будівництві нового паркану та відновити порушену ними межу між указаними земельними ділянками.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 р. позов задоволено. Зобов’язано відповідачів не чинити перешкод позивачці в будівництві паркану з воротами біля її будинку. Відновлено межу землекористування між будинками АДРЕСА_1, шляхом покладення на відповідачів обов’язку демонтажу встановленого ними паркану та його зміщення на 40 см. в бік будинку №9 для забезпечення доступу позивачки до її господарських споруд.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та уточнених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. ,,Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року), згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.
Суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказами, які надали сторони, і дійшов вірного висновку, що відповідно до ст. 107 ЗК України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, а в разі неможливості виявлення дійсних меж, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 7 вересня 2005 р. позивачці на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1. Своє право власності вона 12 вересня 2005 р. зареєструвала в Миколаївському МБТІ. Ще раніше, рішенням Заводського райвиконкому м. Миколаєва від 19 серпня 1994 р., за цим будинком була закріплена земельна ділянка, площею 148 кв. м, з установленням межі, яка відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК перейшла в користування позивачки.
Відповідачі є суміжним землекористувачем, оскільки їм на праві власності належать житлові будинки, розміщені по АДРЕСА_1. Однак, ці будинки зведені самочинно, а тому земельні ділянки у їх користування, чи власність, Миколаївською міською радою не виділялись.
Із матеріалів геодезичної зйомки від 29 вересня 2009 р. та висновків судової будівельно-технічної експертизи від 21 січня 2010 р. вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1, розміщені на самозахопленій земельній ділянці, площею 910 кв. м. А будинок позивачки розміщується тепер за земельній ділянці, площею 141 кв. м, що на 7 кв. м менше, ніж виділялось за рішенням Заводського райвиконкому від 19 серпня 1994 р. Таке зменшення відбулось через захоплення цієї частини ділянки відповідачками.
Для виправлення такого порушення необхідно перенести існуючу праву бокову межу між указаними домоволодіннями на 0,3 м в бік домоволодіння №9 на довжину 17, 48 м.
Місцевим судом також правильно встановлено, що указане зменшення земельної ділянки позивачки відбулось і за рахунок того, що відповідачі зламали стрий паркан, який був установлений на межі між цими земельними ділянками та збудували новий, але змістивши цього на 40 см в бік будинку №7.
Крім того, факти захоплення відповідачами частини земельної ділянки позивачки та перешкоджання їй у зведенні нових воріт неодноразово встановлювались перевірками, які проводились державними інспекторами з контрою за використанням і охороною земель у м. Миколаєві. Результатом таких перевірок було притягнення відповідачів до адміністративної відповідальності та винесення їм приписів про усунення порушень, на які вони не виконували.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов.
Сумніви відповідачів у правильності розрахунків, проведених експертом, безпідставні, оскільки у їх власність чи користування земельні ділянки не виділялись взагалі. А межі земельної ділянки, яка перейшла в користування позивачки, були встановлені за рішенням Заводського райвиконкому м. Миколаєва від 19 серпня 1994 р., що експерт правильно зазначив у своїх висновках.
Аргументи відповідачів про проведення позивачкою самочинного будівництва в межах її земельної ділянки не стосуються предмету позову, а тому обґрунтовано не брались місцевим судом до уваги.
Неодноразове уточнення позивачкою своїх вимог не суперечить вимогам, установленим ч. 2 ст. 31 ЦПК України, оскільки позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указані висновки місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2010 р. – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: