Судове рішення 22ц-5294/10 від 20.12.2010

Судове рішення #12544685

Справа № 22ц- 5294/10 Суддя по 1 інстанції – Кваша С.В.

Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

6 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів – Мурлигіної О.Я., Шолох З.Л.,

при секретарі судового засідання - Петровській О.С.,

за участю:

- представника заявника (боржника) – Клімонової В.М.,

- представника ВДВС - Гавриленка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції

на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2010 року у справі

за скаргою

відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на дії та бездіяльність головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції,

встановила:

2 грудня 2009 року відкрите акціонерне товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі – ВАТ) звернулося до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції ( далі - ВДВС) при примусовому виконанні рішення, постановленого по цивільній справі.

Скарга ВАТ, боржника у виконавчому провадженні, обґрунтована тим, що державний виконавець, не виконав свого обов’язку, передбаченого п.15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», та не зупинив виконавче провадження з огляду на те, що їх підприємство внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 липня 2005 року «Про заходи, направлені на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Крім того, скаржник просив скасувати постанову державного виконавця від 18 листопада 2009 року про накладення штрафу на ВАТ за невиконання судового рішення без поважних причин.

Заперечуючи проти скарги, ВДВС посилався на відповідність своїх дій чинному законодавству.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2010 року дії головного державного виконавця Заводського ВДВС визнано неправомірними та скасовано його постанову від 18 листопада 2009 року про накладення штрафу на ВАТ. Стягнуто на користь ВАТ судові витрати.

В апеляційній скарзі представник ВДВС, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення по справі, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні скарги.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи справу, районний суд виходив з того, що вона є цивільною та підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, яким регламентовано судовий контроль за виконанням судових рішень.

Між тим, повністю погодитися з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, з 8 квітня 2009 року на примусовому виконанні у Заводському ВДВС знаходився виконавчий лист № 2/4226/08, виданий 27 лютого 2009 року Заводським районним судом м. Миколаєва на виконання рішення, постановленого цим же судом 19 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ВАТ про захист прав споживача.

За виконавчим листом зобов’язано ВАТ поновити безперебійне гаряче водопостачання споживачам у відповідності до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

18 листопада 2009 року постановою ВДВС на боржника – юридичну особу ВАТ накладено штраф за невиконання рішення суду в сумі 340 грн.

Постановою ВДВС від 5 лютого 2010 року закінчено виконавче провадження, в зв’язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

В грудні 2009 року ВАТ звернулося до суду з зазначеною скаргою, в якій порушило питання щодо невиконання ВДВС обов’язку зупинити виконавче провадження та оскаржило постанову про накладення штрафу за невиконання судового рішення.

Вказані питання підлягають розмежуванню.

Так, оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції, виходячи з наступного.

Статтею 87 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання рішення, зокрема, накладення штрафу постановою державного виконавця.

Така постанова державного виконавця може бути оскаржена до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або ж до суду в 10-денний строк.

Таким чином, посадовим особам державного органу, яким являється ДВС, державою делеговані повноваження притягувати до відповідальності учасників виконавчого провадження шляхом видання постанов про накладення штрафу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи викладене, державний виконавець, виконуючи вказані обов'язки, покладені на нього державою, є суб'єктом владних повноважень.

Як вбачається із матеріалів справи, заявник оскаржує постанову про накладення штрафу за невиконання судового рішення, ухваленого по цивільній справі.

За такого, така заява підлягала розгляду в порядку адміністративної юрисдикції, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 17, ст.18 КАС України.

Згідно пункту 1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, ухвала місцевого суду в зазначеній частині підлягає скасуванню на підставі п.2 ст.312 ЦПК України з постановленням нової ухвали про закриття провадження у справі щодо оскарження постанови про накладення штрафу.

Водночас, скарга в частині невиконання ВДВС обов’язку зупинити виконавче провадження є цивільною та підлягала розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обставини, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Зокрема, у пункті 15 цієї ж статті зазначено, що виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 липня 2005 року «Про заходи, направлені на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

У випадках, передбачених п.15 ст. 34 цього Закону виконавче провадження зупиняється до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Згідно п. 2 глави 11 Прикінцевих положень Закону «Про виконавче провадження» щодо таких підприємств зупиняється дія статей 4, 5 цього Закону, крім виконання рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів.

Задовольняючи скаргу в цій частині, районний суд виходив з того, що виконавче провадження підлягало зупиненню державним виконавцем на підставі п.15 ст. 34 Закону «Про виконавче провадження».

Проте, районний суд не звернув уваги на те, що у справі відсутні будь-які докази на підтвердження того, що підприємство - боржник зверталося до ВДВС із заявою про зупинення виконавчого провадження з зазначених підстав та надавало відповідні докази.

На підтвердження даного факту скаржник подав до суду виписку із відповідного Реєстру датовану станом на 28 листопада 2005 року (а.с139).

Вказана виписка із Реєстру є неналежним доказом, оскільки вона не підтверджує участь вказаного підприємства у процедурі погашення заборгованості на час розгляду зазначеного питання.

Враховуючи викладене та у відповідності до п.2 ст. 312 ЦПК України, ухвала районного суду у іншій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні скарги ВАТ, в зв’язку з її необгрунтованістю згідно ч.3 ст. 387 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 лютого 2010 року скасувати та постановити нову.

Закрити провадження у справі в частині оскарження відкритим акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» постанови головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 18 листопада 2009 року про накладення штрафу.

Відмовити у задоволенні скарги відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» в іншій частині.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді:

Справа № 22ц- 5292/10 Суддя по 1 інстанції – Кваша С.В.