Справа № 22ц-5789/10 Суддя по 1 інстанції – Щербина С.В.
Категорія 52 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
16 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів – Мурлигіної О.Я., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання – Аніщенко Д.В.,
участю:
- позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
- представників відповідача - Москаленко О.В. та Розанова В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» в особі його Миколаївської дирекції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
23 грудня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.
Позивачка вказувала, що з 2004 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, безпосередньо з 25 грудня 2006 року у відокремленому безбалансовому виробничому підрозділі, а саме: Поштамту – Центру поштового зв’язку № 1 Миколаївської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (далі – Центр поштового зв’язку № 1) на посаді заступника начальника з питань маркетингу та продажу послуг.
З 27 листопада 2009 року була звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України наказом начальника Центру поштового зв’язку № 1 від 25 листопада 2009 року (наказ № 1591-к) у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Посилаючись на те, що під час її звільнення допущено порушення вимог трудового законодавства, позивачка просила поновити її на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 250 625 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2010 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення районного суду, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний роботодавцем у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі й у випадку скорочення чисельності та штату працівників.
При цьому вимогами ч. 2 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що звільнення з таких підстав допускається лише за умови, якщо працівника неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу, яку роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи – іншу наявну роботу, яку працівник може виконувати.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивачка з 2004 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а безпосередньо з 25 грудня 2006 року займала посаду заступника начальника з питань маркетингу та продажу послуг Центру поштового зв’язку № 1, який є безбалансовим підрозділом Миколаївської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».
У відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого відбулося скорочення штату саме управлінського апарату, в тому числі й у структурному підрозділі, в якому працювала позивачка була скорочена посада яку вона займала.
Так, матеріалами справи підтверджено, що на виконання плану антикризових заходів Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» (Лист № 61-04-241 від 14 липня 2009 року), Миколаївська дирекція, з метою підвищення продуктивності праці, зменшення витрат на утримання адміністративно-управлінського персоналу, наказами № 264 від 21 липня 2009 року та № 308 від 11 серпня 2009 року , внесла відповідні зміни до структури управляння філії. Зі штатного розпису філії були виведені (скорочені) ряд посад заступників директора, у тому числі й з питань маркетингу та продажу послуг.
У зв’язку зі зміною структури управління Миколаївської дирекції, пунктом 3.2 наказу № 264 від 21 липня 2009 року на внутрішньовиробничі структури (до яких відноситься Центр поштового зв’язку № 1) покладено обов’язок внести відповідні зміни до штатних розписів усіх структурних підрозділів з 3 листопада 2009 року.
Наказом № 1013 від 25 серпня 2009 року (про скорочення штату) начальника Центру поштового зв’язку № 1 (на виконання відповідного наказу Миколаївської дирекції) скорочено ряд штатних управлінських посад з 2 листопада 2009 року, зокрема й посаду займану позивачкою (а.с. 19).
У відповідності до вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення позивачка особисто була попереджена 31 серпня 2009 року наказом начальника Центру поштового зв’язку № 1 від 27 серпня 2009 року № 1024 (а.с. 20).
В період строку попередження позивачці на її вимогу була надана щорічна відпустка з 12 жовтня по 11 листопада 2009 року згідно наказу № 993-в від 7 жовтня 2009 року (а.с. 21). Цим же наказом перенесено термін її звільнення з 2 на 11 листопада 2009 року.
Оскільки в період відпуски ОСОБА_2 захворіла та перебувала на лікарняному, термін відпустки продовжено на 3 дні та відповідно перенесена дата її звільнення.
З 27 листопада 2009 року позивачка була звільнена з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України наказом начальника Центру поштового зв’язку № 1 від 25 листопада 2009 року (наказ № 1591-к) у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників (а.с. 8).
Судом вірно встановлено, що до проведення звільнення, на виконання вимог ч.2 ст. 49-2 КЗпП України, адміністрація вживала належні заходи щодо працевлаштування позивачки.
Так, 29 та 30 вересня 2009 року адміністрація ознайомила її з наявними вакансіями, серед яких були й такі, які відповідали її професійним характеристикам. Зазначене підтверджується її особистими підписами (а.с. 56,58). Проте, позивачка не виявила бажання зайняти наявні вакансії, а в подальшому скористалася своїм правом постановки на облік в центр зайнятості населення.
Доводи позивачки про наявність у виробничому підрозділі вакансії інструктора з експлуатаційних виробничо-технічних і організаційних питань, яку б вона бажала зайняти, необгрунтовані, оскільки зазначене не підтверджується штатним розписом.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивачки відбулося без погодження Миколаївської дирекції всупереч п.4.4.8 Положення про Поштамт – Центру поштового зв’язку №1, не відповідає матеріалам справи, оскільки підтверджено, що Миколаївська дирекція безпосередньо ініціювала скорочення адміністративних посад, зокрема й безпосередньо посади позивачки.
Оскільки, згідно ч.1 ст. 43-1 КЗпП України, звільнення керівників установ (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів) та їх заступників допускається без згоди профспілкової організації, тому посилання на порушення місячного строку на звільнення з дня одержання згоди профкому, безпідставні.
Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України від 15 листопада 1996 року «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення ( крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
Враховуючи викладене, районний суд прийшов до вірного висновку про те, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: