Справа № 2-147/2010 року
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 листопада 2010 року смт. Фрунзівка
Фрунзівський районний суд Одеський області України в складі:
головуючого судді Тростенюка В.А.
при секретареві Грабовій І.Г.
з участю:
представника позивача Недбайло Н.О.,
відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Фрунзівка Одеської області цивільну справу за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ :
Відповідно до умов кредитного договору № 61 від 13 лютого 2004 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2, банк надав відповідачці кредит у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень строком до 13 лютого 2009 року включно зі сплатою 22 % річних за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором, а саме пункту 1.2. Щомісячні в сумі 66 гривень 67 коп. шляхом внесення готівки до каси Банку, починаючи з 13 березня 2004 року до Ощадбанку не надійшли.
З метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, 13 лютого 2004 року укладено договір застави рухомого майна №1 на суму 8000 (вісім тисяч) грн.
ВАТ «Державний ощадний банк України» належним чином виконало свої зобов’язання за кредитним договором та видало ОСОБА_2 кредит в сумі 4000 (чотири тисячі) грн., про що свідчить розпорядження № 61 та заява про видачу готівки № 61 від 13 лютого 2004 року.
Згідно з умовами кредитного договору № 61, ОСОБА_2 зобов’язувалась здійснювати погашення кредиту щомісячно в сумі 66 грн. 67 коп. шляхом внесення готівки до каси банку, починаючи з 13 лютого 2004 року, останнє погашення кредиту в сумі 66 грн. 67 коп. здійснити не пізніше 13 лютого 2009 року та сплачувати нараховані банком відсотки до останнього робочого дня звітного місяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань.
В обумовлені кредитним договором строки ОСОБА_2 своїх зобов’язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконує. Станом на 02 серпня 2010 року сума заборгованості за кредитом складає 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) грн. 02 коп., в тому числі: борг по відсоткам – 1096 (одна тисяча дев’яносто шість) грн. 15 коп., пеня за рік по відсоткам – 134 (сто тридцять чотири) грн. 87 коп.
Зважаючи не вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачка з позовом не згодна, вважає вимоги позивача необґрунтованими. З цього приводу пояснила наступне.
По кредитному договору № 61 від 13 лютого 2004 року, укладеним між нею та ВАТ «Державний ощадний банк України», Фрунзівським районним судом був виданий судовий наказ від 17 березня 2008 року про стягнення заборгованості по кредитному договору в сумі 3581 грн. відповідно до ст.ст. 93, 96, 102, 103 ЦПК України. Проти цього вона не заперечувала.
По даній справі було відкрито виконавче провадження, судовий наказ було направлено до бухгалтерії відділу освіти, де працювала відповідачка, для виконання.
Вся заборгованість нею була виплачена, про що свідчить постанова про закриття виконавчого провадження від 31 березня 2010 року, відповідно виконавче провадження було закрите.
Через деякий час від банку знову надійшла заява про стягнення боргу в сумі 1231 грн. На підставі цієї заяви Фрунзівським районним судом було винесено судовий наказ від 12 липня 2010 року. Даний наказ вона оскаржила, 28 липня 2010 року суд виніс ухвалу про скасування судового наказу від 12 липня 2010 року про стягнення з неї заборгованості в сумі 1231 грн. на користь ВАТ «Державний ощадний банк України».
Відповідачка пояснює, що заборгованість в сумі 1231 грн., яку зараз знову хоче стягнути з неї банк – це нараховані по кредитному договору відсотки за весь час, поки не було сплачено борг. Вона не згодна з цим, так як борг виплатила повністю і вважає, що нарахування відсотків за прострочення кредиту під час відкритого щодо неї виконавчого провадження є безпідставним та незаконним.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
13 лютого 2004 року дійсно було укладено кредитний договір № 61 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 про надання останній грошових коштів в сумі 4000 грн.
ОСОБА_2 зобов’язання по договору не виконала, взяті в кредит кошти повернути вчасно не змогла, у зв’язку з чим банк звернувся до суду із заявою до неї, про стягнення кредитної заборгованості. Дану заяву було задоволено, 17 березня 2008 року суд виніс судовий наказ про примусове стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в сумі 3581 грн.
Відносно ОСОБА_2 було відкрито виконавче провадження, судовий наказ направили по місцю роботи відповідачки, для виконання.
ОСОБА_2 всю заборгованість виплатила в повному обсязі, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження, видана відділом державної виконавчої служби Фрунзівського районного управління юстиції від 31 березня 2010 року.
Оскільки вона повністю погасила свою заборгованість по кредиту перед відповідачем, тому не повинна сплачувати за прострочені відсотки, що нараховував позивач під час відкритого виконавчого провадження.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами ( договором) між клієнтом та банком.
Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" та статті 1 цього ж Закону даний Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У зв'язку з наведеним, слід зазначити, що моментом винесення рішення у справі не припиняється обов'язок сторони, з якої за рішенням суду, зокрема, стягується сума боргу, сплатити цей борг добровільно в порядку ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", але, у разі ухилення даної особи від виконання вказаного обов'язку, законодавством передбачена спеціальна процедура та заходи відповідальності боржника, а саме, державний виконавець невідкладно розпочинає примусове виконання, а з боржника на підставі ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягується виконавчий збір за невиконання рішення суду у строк, встановлений для добровільного виконання.
А тому, на думку суду, застосування до боржника заходів відповідальності за порушення виконання зобов'язання, передбачених цивільним законодавством та договором за період після закінчення вирішення спору щодо примусового виконання обов'язку – сплати заборгованості, зокрема, шляхом виставлення вимоги про погашення заборгованості у сумі 1231 грн., є неправомірним, враховуючи передбачені законодавством правові наслідки невиконання боржником у добровільному порядку рішення суду протягом строку, визначеного органом державної виконавчої служби, що полягають у покладенні на боржника за такі дії у процедурі виконавчого провадження спеціальної відповідальності, визначеної Законом України "Про виконавче провадження", у вигляді стягнення виконавчого збору, та встановленого цим же Законом обов'язку державного виконавця невідкладно розпочати примусове виконання рішення суду майнового характеру, що здійснюється протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
За наведених обставин, вимога ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про сплату заборгованості у сумі 1231 грн., яка утворилась внаслідок послідуючого нарахування відсотків на суму, що стягувалась під час виконання судового наказу, є безпідставною.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в позові ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.
На підставі ст.ст. 16, 526, 611, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі в десятиденний строк апеляційної скарги.
Суддя: підпис
Копія вірна: суддя Фрунзівського районного суду Тростенюк В.А.