АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц–7165/2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія :37 - Чепурний В.П.
Доповідач в апеляційній
інстанції - Демченко В.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“ 01 ” грудня 2010 року . м. Черкаси
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого : Бородійчука В.Г.
Суддів : Василенко Л.І., Демченка В.А.
при секретарі : Макарчук Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства « Житлобуд » на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Черкаської міської ради про визнання права власності на спадкове майно , -
в с т а н о в и л а :
16 листопада 2009 року позивачка звернулась з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно.
Свої позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її дуже близька подруга ОСОБА_7, яка була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1. В період їхньої спільної дружби, а також спільного проживання починаючи з 1990 року по день смерті вона постійно піклувалась про померлу. Вона часто разом з нею зустрічали всякого роду свята, виходили на прогулянки, піклувалась про її здоров’я, купувала померлій одяг, продукти та необхідні документи . Вона відносилась до неї як до рідної сестри. Зі слів померлої вона знала, що в Росії в неї поховані майже всі родичі, батько, мати та брат. В 2000 році та їздила до Росії на поминальні дні і в цьому ж році в Росії ОСОБА_7 було складено заповіт на її прізвище. Хоча заповіт носить таємний характер, але померла розповідала про те, що вона досить приємно здивована що вже більше десятка років вони спілкувались та дружили та фактично проживали разом, а вона ніби то й ні разу не намагалася заволодіти її майном, тому вона й зробила таке розпорядження, а також в неї не було взагалі нікого з рідних , а ті що були померли .
При цьому позивачка вказувала, що ОСОБА_7 являється власником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 Одним з підтверджень родинних та добрих відносин між нею та померлою ОСОБА_7, являється акт прийому-здачі виконаних робіт від 22 квітня 1994 року. На той час ОСОБА_7 заповідала в усній формі будинок, а тому вони домовилися про те, що вона за свої власні кошти побудує капітальний гараж, а вже потім належним чином зареєструє. Підтвердження фактичного користування житловим будинком є заява-відповідь № 15 від 03 червня 2008 року секретаря обкому комітету КПУ в Черкаській області ОСОБА_8, який стверджував, що ОСОБА_6, власними силами та за власний рахунок підтримує належний технічний стан вище зазначеного житлового будинку та навколишньої території , проводить поточний ремонт будинку , а в 1994 році прибудувала гараж . Будинок та гараж використовується обласною організацією КПУ в якості офісу обласного осередку партії, а тому просила позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2009 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 який залишився після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2009 року виправлено допущену в рішенні Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_6 до Черкаської міської ради про визнання права власності на спадкове майно описку та зазначено у резолютивній частині рішення так : «визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок літ. А-1 , з прибудовою літ. а , гараж літ. Б , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2
В апеляційній скарзі ЗАТ «Житлобуд» просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2009 року як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваливши нове рішення , яким відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог .
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, інші сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в засідання не з’явились, не повідомивши суд про причини неявки, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, зазначене рішення суду вказаним вимогам не відповідає.
Ухвалюючи рішення про визнання за позивачкою ОСОБА_6 право власності на житловий будинок, суд першої інстанції керувався положеннями ст.1261 – 1270 ЦК України та прийшов до висновку, що позивачка проживала з заповідачкою однією сім’єю, прийняла спадщину, вступила в управління майном, а тому за нею належить визнати право власності на нерухоме майно.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Вказане рішення суду першої інстанції, безумовно, не може вважатись таким, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права.
Так, за матеріалами справи, колегією суддів встановлено, що реєстрація смерті ОСОБА_7 проведена ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.35).
Проживала заповідачка ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, а 10 лютого 2000 року нею було зроблено заповіт у Росії (а.с.25-26), яким вона заповіла будинок по АДРЕСА_2 позивачці у справі.
Проте, доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном позивачка суду не надала.
Окрім цього, за даними Черкаського КП ОБТІ (а.с.71) встановлено, що реєстрація права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 проведена первинно за оскаржуваним рішенням суду, а до цього дане домоволодіння не рахувалось за будь-ким.
Фактично за заповідачкою дане нерухоме майно не було зареєстроване, доказів про наявність цього майна у неї на праві приватної власності суду не було надано і підстав про розпорядження цим майном у ОСОБА_7 не було, про що свідчить інвентаризаційна справа (а.с.8-9).
А тому, підстав вважати, що позивачка вступила у володіння та управління спадковим майном за ст. 549 ЦК УРСР, немає, і тому у суду не було підстав для визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за заповітом та правилами ЦК УРСР.
Тобто факт прийняття спадщини за правилами ст. 549 ЦК УРСР не доведений, отже, спадщина фактично не прийнята.
Пункт 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК 2003 року встановлює, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цього Кодексу.
Тому суду першої інстанції, слід було перевірити, чи було прийняте указане спадкове майно іншими спадкоємцями (якщо вони є) і якщо ні, то вирішувати лише питання визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК).
Оскільки в даному випадку такі вимоги позивачем не заявлялись, то суду слід було відмовити у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно, що не позбавляло його права заявити позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги позивачки про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку, в порушення положень ст. 1269 та 1296 ЦК України, щодо того, що визнання права власності за законом визнається судом і така можливість позивачкою на здійснення свого права на спадкування втрачена.
Позивачка звернулись до суду з позовом до Черкаської міської ради про визнання права власності на спадкове майно. Порядок та умови отримання спадщини регулюється главами 84 - 90 ЦК України, Законом України "Про нотаріат" та іншими підзаконними актами.
Окрім цього, позивачка не подала до нотаріуса заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини, а нотаріус відповідно не приймав рішення чи то про видачу свідоцтва, чи то про відмову у видачі свідоцтва.
У відповідності до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 року роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством ( ст. 1268 - 1269 ЦК України).
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. З такою вимогою особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження лише в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, тобто винесення нотаріусом у встановленому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року та затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року за №20/5, обґрунтованої постанови, яка може бути оскаржена до суду.
Такої обґрунтованої письмової постанови про відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачами не надано, можливість на здійснення свого права на спадкування відповідно до закону шляхом оформлення спадщини через нотаріуса не втрачено.
А тому, суд першої інстанції не вірно встановив обставини справи та виниклі відповідно до них правовідносини, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права і як наслідок ухвалив необґрунтоване рішення по справі.
А тому, враховуючи вищевикладені обставини справи та положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_7.
На підставі викладеного та керуючись ст.303, ст.304, ст.307, ст.309, ст.314, ст.316, ст.317, ст.319 ЦПК України , колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Житлобуд» задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Черкаської міської ради про визнання права власності на спадкове майно – скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_7.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту проголошення.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя В.А. Демченко