АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-6022/2010 р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія - 8 Резнік Ю.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Захарова А.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“20” жовтня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Іваненка В.Д.
суддів Захарової А.Ф., Качана О.В.
при секретарі Кушталь І.М.
з участю адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ майна, яке є спільною частковою власністю.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши ОСОБА_7, адвоката ОСОБА_6 в його інтересах, які підтримали доводи апеляційної скарги, та ОСОБА_8, її представника, які заперечували на доводи апелянта, судова палата, -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 та просив визнати ј частину будинку № 10 по вул. С.Перовської в м. Умані Черкаської області їхньою з відповідачкою спільною власністю і визнати за ним право власності на 1/8 частину вказаного житлового будинку.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що з червня 1989 року він проживав з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу в належній ОСОБА_8 ј частині будинку по АДРЕСА_1. Так як будинок було побудовано в 1929 році і він був глиняний, між сторонами зі спільною згодою було вирішено провести капітальний ремонт будинку. У період з 1992 року по 1995 рік до будинку було добудовано веранду, побудовано літню кухню, сарай та гараж з оглядовою ямою. У 1999 році вони з відповідачкою провели заміну двох дерев'яних вікон, а у 2000 році до будинку було добудовано кухню та санвузол. У період з 2005 року до 2008 року було проведено заміну дерев'яних дверей у будинку між кімнатами, придбали 52 листи шиферу та він власноручно перекрив дах їхньої частини будинку, придбали та встановили два метало пластикові вікна в будинку, ще одні дерев'яні двері в кімнату та вхідні броньовані двері в їх частину будинку. Крім того, за час спільного проживання їхню частину будинку було газифіковано, до будинку було проведено водопостачання та облаштовано водовідведення.
За весь час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторони мешкали в спірному будинку та були зареєстровані за вказаною адресою.
Посилаючись на те, що внаслідок їх з ОСОБА_8 спільних трудових і грошових затрат майно збільшилось у своїй вартості, просив задовольнити його позовні вимоги.
Посилаючись на висновки судово-будівельної експертизи, що проводилась ТОВ «Контакт-Сервіс», відповідно до яких визначено вартість ремонту будинку та матеріалів поліпшення стану будинку, будівництва прибудов і господарських споруд у розмірі 231 930 грн. ОСОБА_7 змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідачки на його користь компенсацію Ѕ частини вартості спільного майна в сумі 115 965 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області, що було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 23 квітня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Відповідно до рішення суду від 19.02.2009 року з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 стягнуто компенсацію вартості Ѕ частини спільного мана в сумі 115 965 грн. та судові витрати пов’язані з розглядом справи у розмірі 7 159,65 грн.
Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_8 частково задоволено та скасовано рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2009 року і ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 23 квітня 2009 року, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ майна, яке є спільною частковою власністю подружжя відмовлено.
Знято заборону на відчуження ј частини АДРЕСА_1 Черкаської області, що належить ОСОБА_8
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Обговоривши матеріали справи, судова палата вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 являється власницею ј частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 за договором дарування від 03 липня 1975 року, укладеним між нею (ОСОБА_9 – на той час) і її дідом ОСОБА_10 З 12 травня 1973 року по 16 серпня 1989 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 ( т. 1 ар. спр. 65 ) , в якому у них у 1973 році народився син ОСОБА_12, а в 1977 році – дочка ОСОБА_13, які в даний час досягли повноліття.
Посилаючись на те, що з червня 1989 року він проживав однією сім’єю ОСОБА_8, спільною працею і матеріальними коштами вони провели капітальний ремонт частини будинку відповідачки, добудували веранду, надвірні споруди ( літню кухню, гараж, сарай, вбиральню ), здійснили газифікацію частини будинку, водовідведення та водопостачання, внаслідок чого значно збільшилась вартість частки відповідачки, ОСОБА_7 просив визнати за ним право на половину частки ОСОБА_8 в будинковолодінні, а потім, змінивши вимоги, - на половину вкладених спільно витрат, - в сумі 115965 грн., виходячи з висновку судово-будівельної експертизи від 15 грудня 1998 року ( ар. спр. 84-120), згідно якого спільний їх внесок, на його думку, дорівнює 231930 грн.
Не заперечуючи щодо того, що познайомилась вона з позивачем у 1989 році, ОСОБА_8 стверджувала, що проживати спільно вони почали з 1991 року, до цього позивач постійно проживав в АДРЕСА_2 у власному будинку, працюючи там на спиртовому заводі, з 1991 по 1993 рік проживав в АДРЕСА_3 а з 1993 року почали проживати спільно, і вона відповідно прописала позивача за своєю адресою. Зазначене позивачкою підтверджується матеріалами справи, а саме довідками про заробіток ОСОБА_7 в період роботи на концерні «Укрспирт» в 1989-1990 роках в с. Іваньки Маньківського району ( т. 2 ар. спр. 4 ), копією військового білету ОСОБА_7 на ар. спр. 67 т. 2, з якої вбачається, що в період з 2 березня 1991 року по 20 березня 1993 року він перебував на військовому обліку за проживанням в АДРЕСА_3, копією свідоцтва про право власності на будинок поАДРЕСА_4 на ім’я позивача ( т. 2 ар. спр. 45 ), який був побудований в 1971-1974 роках. І з 26.03.1993 року ОСОБА_7 прописаний по будинковолодінню відповідачки ( т. 1 ар. спр. 32 ).
Однак, і до 1996 року стосунки їх, на думку ОСОБА_8, не можна назвати сімейними, так як , незважаючи на розірвання шлюбу за рішенням Маньківського райсуду у 1989 році з попередньою дружиною ОСОБА_14, позивач свідоцтво про розірвання цього шлюбу отримав лише 14 серпня 1996 року, шлюб з нею не реєстрував.
Неоднакові пояснення давали сторони і відносно припинення своїх стосунків. Позивач вказував, що сімейні відносини тривали між ними по лютий 2008 року, а відповідачка стверджувала, що такі відносини припинились ще у 2000 році і в подальшому ОСОБА_7 проживав у неї на правах квартиронаймача, хоча грошей за проживання вона з нього не брала, оскільки він допомагав їй здійснювати догляд за будинком своєю фізичною працею, здійснюючи ремонтні роботи, в чому допомагали і її діти.
Водночас і позивач і відповідачка, як встановлено з матеріалів справи, підтвердили про те, що офіційно свої стосунки в період спільного проживання в органах РАГСу не реєстрували та будь-яких письмових чи усних угод з приводу поліпшення майна, що є предметом спірних правовідносин, вони між собою не укладали. Також в судовому засіданні сторони не дійшли згоди з приводу точних дат (періодів) проведення будівельних і ремонтних робіт на території домоволодіння ОСОБА_8 та джерел їх фінансування і дали суперечливі та непослідовні пояснення з цього приводу. Належних доказів про те, що він здійснив значний фінансовий внесок в поліпшення частини будинку відповідачки, - позивач не надав. Допитані свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, з якими він разом працював у міжколгоспбуді, підтвердили, що ОСОБА_7 в 1992-1993 роках виписував цеглу і привозив до відповідачки та цементний розчин, водночас пояснивши про те, що їм частково натуроплатою видавалась зарплата і вони теж виписували цеглу, що забирав ОСОБА_7, за яку потім з ними розраховувався, але джерело надходження останніх їм невідоме.
Відповідачка ж стверджувала, що належної фінансової допомоги в будівництві позивач не міг надавати, так як в цей час сплачував аліменти на неповнолітню дитину та бувшій дружині компенсацію в сумі 6 тис. крб. за будинок в с. Іваньки Маньківського району, який залишився за ним.
Свідок ОСОБА_17 – сусідка відповідачки, - пояснила, що почала проживати за адресою АДРЕСА_1 з 1996 року, а перед вселенням провела за власні кошти газ. Потім її сусіди ОСОБА_11 проводили газ, вона давала їм дозвіл на приєднання до мережі після сплати їй дочкою відповідачки ОСОБА_18 грошової компенсації на витрачені нею кошти на придбання матеріалів під час проведення газу, хоча джерело коштів, якими проводився розрахунок, їй невідоме. Підтвердила свідок і факт проведення будівельних і ремонтних робіт на території будинковолодіння відповідачки, вказуючи при цьому, що крім ОСОБА_7 на роботах цих участь приймала і відповідачка і її родичі (брат, син, зять). В 2005 році проводили власними силами воду і каналізацію, ОСОБА_7 при цьому не було.
Аналізуючи наведене, виходячи з обставин справи і діючого законодавства до 01.04.2004 року, коли застосовувався Кодекс про шлюб та сім’ю України, суд правильно визначився, що позивач ОСОБА_7, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, і не укладаючи з нею ніяких домовленостей щодо створення спільної сумісної власності відповідно до ст. 17 діючого на той час Закону України «Про власність», не міг розраховувати і на створення спільної часткової власності. Згідно вказаної норми ( ст. 17 Закону «Про власність») майно, набуте і в результаті спільної праці членів сім’ї, являється їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними ( ч. 1).
Майно, набуте в результаті спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, являється їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного з них визначається ступенем його трудової участі ( ч. ІІ ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_7 визнав факт, що після 01.01.2004 року ним на території будинковолодіння ОСОБА_8 проводився «мелочний ремонт» - замінили вікна, 3 дверей, в тому числі вхідні, поклеїли шпалери, а всі інші роботи проводилися до 01.01.2004 року. Позивач пояснив, що в 1991 році він сам побудував туалет і літню баню, в 1991-1992 роках обклав цеглою хату, приблизно в 1993-1994 роках добудував до хати веранду (цоколь і котлован допомагав побудувати син відповідачки), в 1994 році побудував гараж, який зараз використовується як літня кухня, в 1997 році він купив машину і побудував гараж, в 1995-1996 роках добудував до будинку кухню і санвузол, в чому йому допомагали син і зять відповідачки. Однак, будь-яких угод щодо проведення ремонтних і будівельних робіт вони з ОСОБА_8 не укладали ні в усній, ні в письмовій формі.
Відповідно до роз’яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року з відповідними змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність» таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу – жилий будинок в зв’язку з цим є їх спільною сумісною власністю або велось за рахунок спільної праці членів сім’ї – жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, які брали участь у будівництві жилого будинку ( його купівлі ) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво ( купівлю будинку ), якщо допомогу забудовнику ( покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таке ж право за цих умов належить членам сім’ї власника жилого будинку, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов’язок.
Виходячи з всього вищевикладеного, з достовірності встановленого про відсутність будь-яких угод між сторонами з приводу створення спільної власності та проведення будівельних і ремонтних робіт на території будинковолодіння ОСОБА_8, суд прийшов до правильного висновку про те, що позивачем ОСОБА_7 як і іншими особами, які приймали разом з ним участь у проведенні відповідних ремонтних і будівельних робіт на території домоволодіння ОСОБА_8, трудова допомога надавалась безоплатно і її наявність ( сама по собі без підтвердження належним чином факту створення спільної власності на підставі відповідної угоди і фінансової участі у придбанні будівельних матеріалів ) не тягне за собою виникнення права спільної часткової власності на житловий будинок та об’єкти будівництва.
Після 01.01.2004 року ОСОБА_7, як заявляв в судовому засіданні і підтвердив в засіданні апеляційної інстанції, разом з ОСОБА_8 замінили вікна, двоє дверей в будинку і вхідні двері, робили перекриття даху. Проте, матеріалами справи підтверджено, що всі ці роботи проводились за фінансування відповідачки, її дочки, фізичної участі сина ОСОБА_8, про що підтвердили свідки ОСОБА_17,ОСОБА_15.( майстер по заміні дверей ).
За наведених обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_7 не довів своїх позовних вимог, що мав зробити відповідно до положень ст. 10 ЦПК України і не вказав на джерела витребування належних доказів щодо цього, в зв’язку з чим судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Рішення суду, на думку судової палати, відповідає обставинам справи, вимогам закону і підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги, - не вбачається.
Доводи останньої висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 317, 218 ЦПК України, судова палата, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Уманського міськрайсуду Черкаської області від 25 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя А.Ф.Захарова