Справа № 8426-ц-2010р. Головуючий 1 інст. –Оксененко В.А.
Категорія: договірні Доповідач – Кірсанова Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кірсанової Л.І.,Кіся П.В.
при секретарі Козир Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи МБТІ, нотаріальна контора №11, про визнання недійсними договору дарування та заповіту,-
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2008 року позивач звернулася до суду позовом про визнання договору дарування недійсним. В ході судового розгляду позивачка уточнила позовні вимоги та просила визнати заповіт недійсним . В обґрунтування позовних вимог зазначала, , що її рідному брату ОСОБА_3 на праві власності належить АДРЕСА_1 19.09.2008 року брат помер. Вона звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і їй стало відомо, що 10.09.2008 року брат подарував зазначену квартиру сторонній особі ОСОБА_1, а ще через два дні – 12.09.2008 року склав заповіт також на користь ОСОБА_1 Вважає договір дарування та заповіт недійсними, оскільки на час їх складання брат був не в змозі давати відповідь своїм діям, усвідомлювати їх та керувати ними внаслідок стійкого психічного захворювання, яким страждав тривалий час на протязі свого життя. З 1989 року брат був інвалідом 2 групи внаслідок психічного захворювання, неодноразово лікувався в 15-ой лікарні, перебував на обліку в ПНД №3 м. Харкова Наприкінці 2007 року брату встановили діагноз ще однієї невиліковної хвороби - „хондросаркома хрестця”, що негативно відобразилося та усугубило його психічний стан. ОСОБА_1 скористався цим, умовив брата подарувати йому квартиру та скласти заповіт.
Відповідач позов не визнав. Зазначала, що дійсно йому було відомо про те, що ОСОБА_3 страждав психічним захворюванням ще з молодих років. Але при укладенні договір дарування та складанні заповіту був при розумі, розумів значення своїх дій і міг свідомо керувати ними. Стверджував, що померлий до сестри ставився негативно і навмисно бажав позбавити її спадщини. Він був ОСОБА_3 другом, допомагав йому, тому останній подарував йому квартиру і склав заповіт. Крім того, заповіт викладений на окремому аркуші, де померлий виказав своє відношення до сестри і до інших обставин його життя.
Представник МБТІ у судове засідання не з’явився, просив розглянути справу у його відсутність.
Нотаріус також не з’явився у судове засідання, суд розглянув справу у його відсутності.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 10.09.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений 11 ХНК, скасувавано реєстрацію вказаної квартири в МБТІ за ОСОБА_1 Визнано недійсним заповіт від 12.09.2008 року, складений ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО. Визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з’ясування обставин справи, просить рішення скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж доводи, що і в суді першої інстанції. Крім того, зазначає, що суд вийшов за межі позовної заяви, вказавши, що визнає право власності на квартиру за позивачкою в порядку спадкування. Також до участі у справі не залучено дружину ОСОБА_1 – ОСОБА_4, яка на його погляд має також право на частку власності.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити та рішення районного суду залишити без змін.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_1, скасування реєстрації спірної квартири в міському БТІ за ОСОБА_1 , визнання недійсним заповіту від 12.09.2008 року, складеного ОСОБА_3, визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що померлий ОСОБА_3 під час складання договору дарування та заповіту не усвідомлював значення своїх дій і не міг керуватися ними.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, зібраним по справі доказам та вимогам закону.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті- за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
З матеріалів справи убачається, що спірна АДРЕСА_1 на праві власності належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації м. Харкова 27.02.2008 року.
10.09.2008 року ОСОБА_3 подарував зазначену квартиру ОСОБА_1 ( а. ш. 41).
12.09.2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким зробив розпорядження, що все своє майно, яке буде належать йому на час смерті він заповідав ОСОБА_1 ( а. с. 74).
19.09.2009 року ОСОБА_3 помер, що вбачається зі свідоцтва про смерть ( а. с. 12).
Позивач ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_3 є рідні брат та сестра ( а.с. 18-19,21,41).
В зв”язку з наведеним суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивачка ОСОБА_2 має право на звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки має право на спадщину.
Після смерті ОСОБА_3 до 11 –ї державної нотаріальної контори м. Харкова із заявою про прийняття спадщини звернулися 22.09.2008 року позивач ОСОБА_2 та 27.01.2009 року ОСОБА_1 ( а. с. 48-54,73).
З висновку судово - психічної експертизи від 30.11.2009 року вбачається, що за життя ОСОБА_3 страждав стійким хронічним психічним розладом у вигляді шизофренії параноїчної, який позбавив його здібності розуміти значення своїх дій, керувати ними у тому числі і під час складання заповіту та укладення договору дарування спірної квартири тобто станом на 10.09.2008 року та на 12.09.2008 року.
З мотивувальної частини зазначеного висновку вбачається, що з 1989 р. ОСОБА_3 визнаний інвалідом 2 групи в зв”язку з наявністю психічного захворювання, яке прийняло безперервний характер та знаходився у дефектному стані фактично з 1989 року.
Твердження апелянта, що ОСОБА_3 до сестри, тобто до позивача, мав неприємні почуття, внаслідок чого бажав позбавити її спадщини безпідставні та спростовуються поясненнями позивачки в судовому засіданні першої та апеляційної інстанції та підтверджуються матеріалами справи.
Зібраними по справі доказами встановлено, що саме позивачка дбала за брата усе його життя, допомагала по господарству, обслуговувала його, піклувалася та надавала допомогу, лікувала, вирішувала його побутові питання, отримувала за нього пенсію, поховала його.
Зазначене підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6
Крім того, ці свідки підтвердили, що відповідача ОСОБА_1 не знали, поряд з ОСОБА_3 його не бачили, про надання допомоги з боку останнього померлому їм відомо не було.
Посилання апелянта, що ОСОБА_3 у вересні 2008 року був у розумі, поводився адекватно і був здоровою людиною, любив свого друга та на те, що померлий не був визнаний недієздатним спростовується висновком експертів, який заснований на медичній документації та інших документах зібраних за тривалий час життя ОСОБА_3 Крім того, той факт, що померлий страждав психічним захворюванням відповідач в суді першої інстанції не оспорював.
В зв”язку з наведеним суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 10.09.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений 11-ою Харківською нотаріальною конторою за № 1-1257 та скасував реєстрацію цієї квартири в міському БТІ за ОСОБА_1
Крім того, відповідно до ст. 1257 ЦК України за позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним у разі, коли буде встановлено, що волевиявлення спадкодавця було не вільним і не відповідало його волі.
Оскільки судом першої інстанції встановлено саме такі обставини, районний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача про визнання заповіту від 12.09.2008 року складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 недійсним.
Так як спірна квартира на той час була зареєстрована міським БТІ за ОСОБА_1 районний суд правильно скасував вказану реєстрацію.
Також суд першої інстанції правильно визнав за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, так як відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брат та сестра.. У даному випадку також встановлено, що спадкоємці першої черги відсутні.
Посилання апелянта, що позивач не заявляла вимоги про визнання за нею права власності на спірну квартиру та районний суд, вирішивши це питання, вийшов за межі позову спростовуються додатковою позовною заявою ( а. с. 38,39), протоколом попереднього судового засідання та роздруківкою журналу судового засідання ( а. с. 115).
Твердження апелянта, що на час укладення договору дарування та заповіту відповідач ОСОБА_1 знаходився у шлюбі з ОСОБА_4, а районний суд не залучив її до участі у справі у якості 3-ої особи або відповідача, чим порушив вимоги процесуального закону не обґрунтовані .
Відповідно до п. 2 ст. 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка є майно, набуте ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
В зв”язку з наведеним посилання апелянта на ст. 60,61,63 СК України безпідставні.
Інші доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відповідача, наведені в суді першої інстанції та не спростовують висновків рішення суду, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Оскільки рішення районного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни судова колегія не вбачає.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в 20 денний термін з дня набрання законної сили.
Головуючий Судді