Справа № 22-ц-18605 Головуючий 1 інст. –Лазюк С.В.
Категорія: розірвання кредитного договору Доповідач – Кірсанова Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.,
при секретарі Андрійко О.В., Козир Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року по цивільній справі за позовом Акціонерно – комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” ( нині Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк”) в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк” до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 про дострокове розірвання кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29.01.2007 року між банком та відповідачем був укладений договір кредиту. Згідно цього договору банк надав їй у тимчасове користування на умовах строковості , платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 22 000 доларів США зі сплатою 11,75 відсотків річних, а з 20.10.2008 року зі сплатою 14% річних згідно Додаткової угоди №1 про внесення змін до зазначеного договору кредиту з щомісячним погашенням основної заборгованості по 122,91 дол. США та кінцевим терміном погашення основної заборгованості до 10.01.2022 року. Кредит був наданий на придбання нерухомого майна, а саме, 2- х кімнатної АДРЕСА_1. Вказана квартира була передана відповідачкою в забезпечення кредитних зобов’язань перед банком відповідно укладеного між позивачем та відповідачем іпотечного договору. 27.05.2009 року між відповідачем та Банком було укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору кредиту, відповідно якої сторони домовились встановити індивідуальний графік погашення основної кредитної заборгованості, а саме щомісячне погашення основної заборгованості в наступному порядку: по 122,91 дол. США ( з березня 2007 року по березень 2009 року), по 15 дол. США з березня 2009 року по березень 2010 року, по 131, 95 дол. США з березня 2010 року по січень 2022 року. Відповідачем не виконуються умови укладеного договору кредиту, у зв”язку з чим існує прострочена заборгованість перед банком в сумі 215883,45 крб. 45 коп. Тому позивач просить звернути стягнення за іпотечним договором шляхом надання Банку права продажу предмету іпотеки будь - якій особі покупцеві; висилити та зняти з реєстраційного обліку усіх мешканців предмету іпотеки, з метою збереження предмету іпотеки до його продажу надати Банку право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями та укладати відповідні договори з спеціалізованими охоронними підприємствами та стягнути з відповідача витрати, пов’язані зі сплатою державного мита в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала. Пояснила, що вона припинила виконувати зобов”язання за договором кредиту та не має можливості виконувати його у подальшому. Єдиним можливим джерелом погашення заборгованості вважає реалізацію квартири, що є предметом іпотеки.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про час слухання справи повідомлений належним чином.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі третя особа яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, просить рішення скасувати , справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі . В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що квартира, яка є предметом іпотеки була придбана під час сумісного проживання з відповідачкою ОСОБА_2 у цивільному шлюбі. Він сплачував внески по кредиту, що підтверджується квитанціями. Зараз він мешкає в квартирі, разом з ним в квартирі мешкає неповнолітня дочка від цивільного шлюбу з ОСОБА_2 – ОСОБА_3 1997 року народження. Але суд відмовив йому щодо залучення другим відповідачем у справі, про що усно вказав в судовому засіданні. Ухвалою від 16 лютого 2010 року він був залучений до участі у справ у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Вказану ухвалу він оскаржив. Але ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 березня 2010 року йому було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги, так як ухвала районного суду про відмову залучити його другим відповідачем у справі оскарженню не підлягає. Ухвалу районного суду про залучення його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог йому не надавали не дивлячись на прохання. В ознайомленні з матеріалами справи йому було відмовлено. Про винесення оскаржуваного рішення йому стало відомо після того, як Банк надіслав вимогу про виселення з квартири. Він не отримував повістки про судовий розгляд справи, чим суд порушив процесуальний закон. Також зазначає, що в провадженні Дзержинського районного суду в цей час знаходиться цивільна справа про визнання за ним права власності на 2/3 частини спірної квартири, оскільки вказана квартира придбана ним та ОСОБА_2 під час сумісного проживання в цивільному шлюбі за сумісні кошти.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи убачається, що 29.01.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту, згідно якого Банк надав їй у тимчасове користування на умовах строковості , платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 22 000 доларів США на придбання 2- х кімнатної АДРЕСА_1. Вказана квартира була передана відповідачкою в забезпечення кредитних зобов’язань перед банком відповідно укладеного між позивачем та відповідачем іпотечного договору.
Як вбачається з умов кредитного договору ( п.п. 3.3.9, 3.3. 10, 3.3. 11) відповідач узяла на себе зобов”язання забезпечувати повернення кредиту, відсотків за його використання, а також сплатити пеню у разі невикористання кредитних зобов’язань у визначений термін, а також обов’язок достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити штрафні санкції у випадках, визначених кредитним договором.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов”язання повинні виконуватися належним чином та у строк відповідно до умов договору.
З березня 2009 року відповідач систематично порушує обов”язки щодо погашення основного боргу та відсотків за користування кредитом, що не заперечує сама ОСОБА_2, так як в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що не має можливості сплачувати кредит через фінансові труднощі.
Згідно п. 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем основного зобов”язання ( зобов”язання за договором кредиту), Банк має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з п. 4.5 вищезгаданого договору Банк за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки крім іншого і шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь - якій особі покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України „ Про іпотеку”.
Відповідно до ст. 33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов”язання іпотекодержатель, тобто Банк , вправі задовольняти свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду.
Так відповідно ст. 39 Закону України „Про іпотеку” у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, крім іншого зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки. Таким способом може бути реалізація предмета іпотеки іпотекодержателем самостійно будь - якій особі – покупцеві з застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону.
В ст. 39 цього Закону передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою Банку вправі винести рішення про виселення мешканців.
Згідно ст. 40 ЗУ „Про іпотеку” та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, що мешкають у ньому.
Статтею 7 ЗУ „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованного висновку про задоволення позовних вимог позивача до ОСОБА_2 про дострокове розірвання кредитного договору та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Посилання апелянта про порушення його прав безпідставні, так як кредитний договір та договір іпотеки були укладені із дотриманням вимог ст. ст. 626-631 ЦК України та є двосторонніми договорами, тому правами та обов’язками наділені обидві сторони, якими є включно відповідач ОСОБА_2 та Банк.
Апелянт ОСОБА_1 не є стороною ані в договорі кредиту ані в іпотечному договорі та не є навіть поручителем за кредитними зобов’язаннями ОСОБА_2.
Крім того, з пояснень представника Банка вбачається, що на момент укладення договору кредиту ОСОБА_1 надав Банку нотаріально посвідчену заяву, відповідно якої він зобов’язується в разі звернення стягнення на вищевказану квартиру, відмовитися від усіх речових прав на цю квартиру та не перешкоджати новому власнику квартири в здійсненні його права власності на цю квартиру. Зазначене підтверджується копією заяви, яка надана до заперечень на апеляційну скаргу.
Крім того, твердження апелянта, що спірна квартира є єдиним місцем проживання його та його неповнолітньої дочки є також не вірним, так як ОСОБА_1 має житло – дві однокімнатні АДРЕСА_1 та придбані за кредитні кошти. Зазначений будинок введено в експлуатацію. Вказані доводи також підтверджуються матеріалами справи та не спростовані апелянтом.
Інші доводи апеляційної скарги фактично повторюють пояснення ОСОБА_1 та його представника в суді апеляційної інстанції та не спростовують висновків рішення суду, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування або зміни судова колегія не вбачає.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в 20- денний термін з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: