ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-48305/09/1670
Колегія суддів Полтавського окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
суддів - Клочка К.І. ,
при секретарі - Пехота М.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Харченко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення нечинним та його скасування, -
В С Т А Н О В И Л А:
09 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення від 26.12.2005 №957 про втрату ним статусу біженця неправомірним та його скасування, зобов'язання відповідача належним чином вивчити всі матеріали, що мають відношення до справи ОСОБА_1 та прийняти рішення про продовження його статусу як біженця в Україні.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що статус біженця йoмy надано 23 лютого 1999 року. 06 лютого 2006 року отримав із Полтавського відділу Державного комітету України у справах національностей та міграції повідомлення за № 957 від 26 грудня 2005 року про втрату ним статусу біженця. Вважає це рішення необґрунтованим та неправомірним, так як на час прийняття рішення про втрату ним статусу біженця, ситуація із переслідуванням у Азербайджані осіб вірменської національності, яка виникла у зв'язку із військовим конфліктом у Нагорному Карабасі, не змінилася, і на цей час Азербайджан та Вірменія перебувають у стані війни. Крім того, у порушення вимог ч. 15 ст. 15 Закону України «Про біженців»органом міграційної служби йому не надано письмове повідомлення із зазначенням причин прийняття рішення про втрату ним статусу біженця. Також, органом міграційної служби зазначене рішення прийнято з порушення вимог частин 5, 8 ст. 15 цього Закону, згідно з якими підставами для ухвалення цим органом рішення про втрату особою статусу біженця, є особиста заява біженця або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України та іншого органу виконавчої влади, із дорученням до подання документів, які підтверджують наявність підстав для втрати статусу біженця.
У судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, прохав задовольнити позов. Надав пояснення, за змістом аналогічне викладеному в позові. Окрім того, стверджував, що на території Нагорного Карабаху продовжується переслідування осіб вірменської національності, до якої він належить, тому він вважає, що обставини, які зумовили його прохати статусу біженця в Україні, обгрунтовані побоюваннями стати жертвою переслідувань за національною ознакою, продовжують мати місце. Дипломатичні установи Азербайджану в Україні відмовляють йому у наданні допомоги та захисту, що має надати країна, до громадянства якої він належить, зокрема допомоги у заміні та отриманні паспорту йому та членам родини, тощо. Надав ряд матеріалів засобів масової інформації, якими підтверджував продовження переслідувань за національними ознаками.
Представник відповідача проти позову заперечував. Прохав суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що керуючись частиною 7 ст. 15 Закону України «Про біженців», Полтавський відділ міграційної служби ініціював процедуру втрати статусу біженця громадянином Азербайджану ОСОБА_1 відповідно до п.6 частини 1, через те, що зазначена особа не може більше відмовлятися від захисту країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує. Нагорний Карабах (м.Мартуні), звідки прибув в Україну ОСОБА_1, юридично є територією Азербайджану. ОСОБА_1, являючись громадянином Азербайджану, має можливість без перешкод та будь-яких загроз повернутися до себе на батьківщину. На момент прийняття оскаржуваного рішення про втрату ОСОБА_1 статусу біженця більшістю засобів масової інформації та інформаційних владних джерел відзначалося, що збройне протистояння між Вірменією та Азербайджаном за Нагорний Карабах зупинено. В засобах масової інформації та офіційних джерелах відсутня інформація про переслідування на території Нагорного Карабаху осіб вірменської національності. Рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26.12.2005 №957 є правомірним та обґрунтованим, прийняте відповідно до чинного законодавства України та міжнародно-правових норм і ґрунтується на всебічному вивченні матеріалів справи та наданих стороною доказах.
Заслухавши думку сторін, оцінивши надані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та керуючись принципом законності відповідно, колегія суддів доходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 року № 2557-III встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Цим же Законом встановлені процедурні норми отримання статусу біженця та втрати його.
У відповідності із нормами цього Закону, наказом начальника відділу у справах національностей та міграції Полтавської обласної державної адміністрації від 23 лютого 1999 року № 10, громадянину Азербайджану ОСОБА_1 надано статус біженця в Україні. Підставою для отримання такого статусу стали побоювання позивача стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями.
Згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про біженців», статус біженця в Україні надається на період дії обставин, через які заявник набув цей статус.
Згідно з рішенням заступника голови Державного комітету України у справах національностей та міграції від 26 грудня 2005 року за № 957, на підставі подання керівника Полтавського відділу міграційної служби Державного комітету України у справах національностей та міграції, ОСОБА_1 визнано таким, що втратив статус біженця в Україні, про що його письмово повідомлено листом від 06 лютого 2006 року.
Колегія суддів, досліджуючи процедуру прийняття оскаржуваного рішення, не знаходить порушень, про наявність яких стверджував позивач.
Процедурні норми щодо позбавлення та втрати статусу біженця, встановлені ст. 15 Закону, що містить такі приписи:
статус біженця втрачається, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Положення пункту 4 частини першої цієї статті не поширюються на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання.
Положення пункту 6 частини першої цієї статті не поширюються на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.
Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Підставою для подання органу міграційної служби про позбавлення статусу біженця може бути клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.
Органи міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності підстав, зазначених у частинах першій та четвертій цієї статті, вносять до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції подання про втрату або позбавлення статусу біженця за власною ініціативою.
У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції за поданням органу міграційної служби за місцем проживання біженця протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.
Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця.
На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.
Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові. Посвідчення біженця та проїзний документ біженця для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання особи і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.
Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало подання Полтавського відділу міграційної служби України, яким ініційовано процедуру втрати статусу біженця громадянином Азербайджану ОСОБА_1
З поданні вказано, що на день прийняття рішення про втрату статусу біженця більшістю засобів масової інформації та інформаційних владних джерел відзначається, що керівники Вірменії, Азербайджану та Нагарного Карабаху проявили політичну волю і зупинили збройне протистояння, що точилося декілька років. Ситуація в автономії визначається як самоконтрольоване перемир'я. В інтерв'ю президента НКР Гукасяна А. зазначено, що останні вибори в Національні збори НКР продемонстрували світу бажання народу НКР мати сучасне демократичне суспільство.
Внутрішня та зовнішня політика керівництва держави знаходить підтримку у більшості населення республіки. Економіка Нагорного Карабаху розвивається швидкими темпами, щорічно збільшується об'єм ВВП та зовнішніх інвестицій.
Покращилася організація надання допомоги біженцям. Отримавши статус і відповідне посвідчення біженці мають право на одноразову допомогу, житло, допомогу у транспортуванні майна.
Також зазначена категорія громадян може звертатися до міжнародних інстанцій з вимогою компенсації за втрачене під час депортації майна. Всупереч деяким засобам масової інформації, які створюють образ «ворога»з протилежного боку та войовничу риторику політиків та ЗМІ обох держав, опитані журналістами вірмени і азербайджанці ведуть мову про те, що у повсякденному житті стикаються лише з дрібною дискримінацією, яка носить випадковий, а не систематичний характер.
У зазначеному поданні мається посилання на п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про біженців".
З цих же підстав було прийнято оскаржуване рішення про втрату ОСОБА_1 статусу біженця.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача щодо обгрунтованості побоювань стати жертвою переслідувань з політичних чи національних мотивів. Так, з матеріалів ЗМІ та офіційних джерел, які були у розпорядженні відповідача на час прийняття оскаржуваного рішення, а також з матеріалів, які надані у судовому засіданні та висвітлюють соціально-політичну обстановку на території Нагорного Карабаху на даний час, вбачається, що маються випадки збройного протистояння на кордоні Вірменії та Азербайджану, у тому числі Нагорного Карабаху (мова йде виключно про Збройні сили), маються повідомлення про вчинені злочини. Однак з матеріалів не вбачається відомостей про систематичні переслідування осіб вірменської національності за національними чи політичними ознаками. З наданих доказів колегія суддів не вбачає наявності обставин, що були підставою для отримання позивачем статусу біженця, а тому погоджується з висновком відповідача про те, що такі обставини відпали, в силу чого позивач не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається нa відповідача, якщо він заперечує проти адміністративно позову.
Колегія суддів вважає, що відповідач довів правомірність та обгрунтованість свого рішення, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача належним чином вивчити всі матеріали, що мають відношення до його справи та прийняти правомірне рішення про продовження йому статусу біженця в Україні, теж не підлягають задоволенню за безпідставністю, окрім того вони є похідними від вимоги визнати неправомірним та скасувати рішення про втрату статусу біженця, у задоволенні якої відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2010 року.
Головуючий суддя
суддя
суддяІ.С. Шевяков
К.І. Клочко
Н.І. Слободянюк