Код суду 2703

Справа № 2-2773/10

Категорія 19                                                                                                          

З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 липня 2010 року                                   м. Севастополь

Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді – Фисюк О.І.,

за участю секретаря – Одажиу Л.І.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду в                  м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

02.03.2010 р. позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між сторонами 14.10.1999р. та засвідченого на Севастопольській товарній біржі „Благовест-Юг”. Крім того, позивачі просять суд про визнання права власності на вказану квартиру по 1/3 частки за ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Позов мотивований тим, що на момент укладення вказаного договору купівлі-продажу на товарній біржі діючим на той час законодавством не було передбачено вимогу про нотаріальне посвідчення такого договору. Насьогодні у сторін виникла потреба оформити договір належним чином, але відповідач відмовляється від його нотаріального посвідчення, у зв’язку з чим позивачі звернулись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду даної цивільної справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутність відповідача, та визнає достатніми для розгляду спору по суті наявні в матеріалах справи письмові докази; позивач проти заочного розгляду справи не заперечує.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 14.10.1999 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_5 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір укладений на Севастопольській товарній біржі „Благовест-Юг”, про що зроблений реєстраційний напис № Н/1-19. Договір зареєстрований в ДП „БТІ та ДРОНМ м. Севастополя”, про що свідчить реєстраційний напис в  реєстровій книзі 87 доп. стор. 11 під реєстровим № 1879 від 01.09.2000р.  

Як слідує з пояснень позивача, після укладення зазначеної угоди, їх сім’я вселилася в квартиру АДРЕСА_1, вони зробили капітальний ремонт квартири, зареєструвались за даною адресою і проживали в неї до смерті ОСОБА_5 – 24.01.2010 р. У зв’язку з необхідністю вступити у спадок після смерті ОСОБА_5 та оформлення права власності на спірну квартиру, позивачі звернулись з зазначеним позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру незаконним та необґрунтованим на підставі наведеного нижче.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли у 1999 році, тобто в час дії Цивільного кодексу Української РСР (1963 року). З аналізу пункту 4 „Прикінцевих та перехідних положень” Цивільного кодексу України (2004 року) вбачається, що даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Тобто, в даному випадку, у зв’язку з тим, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 був укладений до набрання чинності нового Цивільного кодексу України, при розгляді даної цивільної справи слід керуватись положеннями Цивільного кодексу Української РСР (1963 року).

Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що Цивільний кодекс Української РСР (1963 року) не передбачав обов’язку нотаріального посвідчення та реєстрації договорів, укладених на товарних біржах. Однак, суд не може прийняти до уваги зазначене, оскільки статтею 227 ЦК Української РСР (1963 року) чітко передбачений обов’язок нотаріального посвідчення та реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів  договору купівлі-продажу жилого  будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин; недодержання цієї вимоги тягне недійсність  договору.  

Згідно з вимогами діючого законодавства України, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) також укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст.657 ЦК України).

В даному випадку предмет спору є договір купівлі-продажу квартири, тобто вимога закону про його нотаріальне посвідчення та  державну реєстрацію є обов’язковою, як за Цивільним кодексом Української РСР (1963 року), так і за Цивільним кодексом України (2004 року).

Позивачі, звернувшись до суду з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного на товарній біржі, посилаються на ч. 2 ст. 220 ЦК України, тобто на можливість визнання такого договору дійсним в судовому порядку. Разом з тим позивачі не вказують на те, з якої причини договір не був нотаріально посвідчений та не був підданий державній реєстрації.  

Вирішуючи даний спір про визнання договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суд виходить з того, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. Вказане положення витікає з пункту 13 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Враховуючи викладене, суд вважає задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності відмовити.

Судові витрати суд, відповідно до ст.88 ЦПК України відносить на позивачів.

    На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І  Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Севастополя через Ленінський районний суд міста Севастополя.

Заява від відповідача про перегляд заочного рішення може бути подана до Ленінського районного суду міста Севастополя у 10-денний строк з дня отримання ними копії заочного рішення.

Заява від позивача про апеляційне оскарження може бути подана до Ленінського районного суду міста Севастополя у 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційна скарга у 20-денний строк після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя