Справа № 2-а-1335/10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 грудня 2010 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого         судді Шевченко Л. В.,

при секретареві           Прохоровій К. Д.,

розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до УПФ України в Солом’янському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії дитині війни.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дитиною війни, а тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак зазначене підвищення їй спочатку взагалі не виплачувалось, а згодом почало виплачуватися у значно меншому розмірі.

Позивач звернулася з відповідною заявою до відповідача, у якій просила перерахувати і виплатити їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни. Відповідач, посилаючись на Закони України про Державний бюджет України на відповідні роки, постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відмовив у задоволенні прохань, викладених у її заяві.

Вважаючи зазначену відмову такою, що порушує її права, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування їй щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; визнати її право на отримання невиплаченого підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 26.11.2010, зобов’язавши відповідача нарахувати і виплатити їй підвищення до пенсії за вказані періоди часу з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком довічно; стягнути з відповідача судові витрати, зокрема, судовий збір у сумі 3,40 грн. та витрати на оплату правової допомоги – 100 грн.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 02.12.2010 відкрито скорочене провадження у справі.

13.12.2010 до суду надійшли письмові заперечення відповідача проти позову, у яких він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що виплата позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни, здійснювалася в розмірах, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 та постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Свавільне відхилення в бік підвищення видатків над доходами несе загрозу державному суверенітету і економічній безпеці України та передбачає відповідальність винних осіб.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5) та відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004, яка набрала чинності 01.01.2006, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позивач перебуває на обліку в УПФ України в Солом’янському районі м. Києва і отримує пенсію за віком, яку призначено відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 6).

Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Отже, УПФ України в Солом’янському районі м. Києва є належним відповідачем у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок і виплату різниці недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідачем 19.11.2010 була надана відповідь № 7554/09/С-1279, якою у задоволенні зазначеної заяви відмовлено (а.с. 7-9).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізналася з листа відповідача від 19.11.2010 № 7554/09/С-1279, а звернулася до суду з позовом про захист своїх прав 29.11.2010, тобто в межах встановленого законом строку.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено та встановлено, що підвищення до пенсії або  щомісячне   довічне  грошове  утримання   чи   державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році – з 09.07.2007, у 2008 році – з 22.05.2008. Отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», мають діти війни: за 2007 рік – з 09.07.2007 до 31.12.2007, за 2008 рік – з 22.05.2008 до 31.12.2008. Відповідно у 2007 році у період із 01.01.2007 до 08.07.2007 та у 2008 році – з 01.01.2008 до 21.05.2008 положення законів про Державний бюджет на ці роки були чинними та підлягали виконанню.

З 22.05.2008 діє Закон України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18.11.2004, що набрала чинності з 01.01.2006), тому у 2009, 2010 роках позивач має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач, здійснюючи нарахування соціальних виплат, керувався постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», пунктом 8 якої установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.

Однак, враховуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 4 ст. 9 КАС України, застосуванню підлягає правовий акт, який має вищу юридичну силу. Крім того, постановою Окружного адміністративного суду України від 15.06.2009 пункти 8 та 15 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» визнано незаконними.

Зважаючи на те, що за основу нарахування підвищення до пенсії береться мінімальна пенсія за віком, суд звертає увагу на те, що розмір мінімальної пенсії за віком, що встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність, визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Однак наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дитині війни.

Розмір мінімальної пенсії за віком,  що встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність, слід визначати, виходячи із положень Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Що стосується вимоги позивача щодо зобов’язання УПФ України в Солом’янському районі м. Києва нарахувати і виплатити їй підвищення до пенсії за вказані періоди часу з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком довічно , то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, неможливо зобов’язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на  вимогах закону, тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 16 КАС України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

З квитанції до прибуткового касового ордера № 201 від 26.11.2010 вбачається, що позивач сплатила Адвокатському об’єднанню «Приазовська колегія адвокатів» 100 грн. за складення позову (а.с. 2).

Проте з вищезазначеної квитанції не вбачається, ким надавалася правова допомога, чи надавалася правова допомога позивачу фахівцем у галузі права, чи має він право за законом на надання правової допомоги та чи надавав таку допомогу як фахівець у галузі права, чи як представник позивача .

З огляду на викладене, підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.

З урахуванням часткового задоволення позову відповідно до вимог ст. 94 КАС України стягненню з Державного бюджету України на користь позивача підлягають судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору.

Керуючись Конституцію України, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст.  9-11, 16, 69-71, 86, 90, 94, 158-162, 183-2, 254 КАС України, суд, –

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 26 листопада 2010 року, з урахуванням сум, виплачених у ці періоди.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 03 гривні 40 копійок судового збору.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження – після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий