ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

13 листопада 2007 р.

№ 36/104

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ТзОВ "Артіс ЛТД"

на постанову

від 10.07.07 Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 36/104 господарського суду м.Києва

за позовом

Прокурора Солом"янського району м.Києва в інт. держави в особі 1.Київської міської ради 2. Солом"янської районної в місті Києві ради

до	ТзОВ "Артіс ЛТД"

про	повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан

від Генеральної Прокуратури України Савицька О.В.. посв. №231 від 20.07.05

За участю представників сторін:

від позивача:  Солом"янської районної ради –Арін М.І., довір. від 13.0807 №357

від відповідачів: Седельнікова О.І, довір. №15/05-07 від 15.05.07, Пацюк А.М.. довір. №12/11-07 від 12.11.07

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.05.2007 (суддя                    Т. Трофименко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2007 (судді: О. Моторний, В. Кошіль,                      О. Вербицька), позовні вимоги задоволені, зобов’язано відповідача  звільнити самовільно зайняту земельну ділянку 0,05 га та передати її позивачу. Судові акти мотивовані тим, що у відповідача відсутні документи, що посвідчують право на спірну земельну ділянку.

Відповідач у поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справ судові акти і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скарга мотивована тим, що судами не застосовані  п.6, 7 розділу 1- ЗК України “Перехідні положення” відповідно яких відповідач має право до 01.01.2008 привести документацію по оренді землі у відповідність до чинного законодавства. Ними не застосована ст. 30 ЗК України (в редакції від 18.12.1990), де передбачалось, що при передачі підприємствами будівель та споруд іншим підприємствам разом з цими об’єктами до них переходить право користування  земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі та споруди.

Таким чином, відповідач зайняв спірну земельну ділянку не самовільно. Протягом 1996-2000 років користувався нею на підставі договорів. Відповідач має  переважне право на поновлення договору і з боку орендодавця відсутні заперечення щодо використання земельної ділянки. Суд  не звернув уваги на те, що відповідач сплачує земельний податок, прикладає зусилля до приведення документації у відповідність чинному законодавству і що основною причиною затримки оформлення документів стали дії та бездіяльність позивача. Судом безпідставно не взяті до уваги докази, надані відповідачем, зокрема акти перевірок в яких директор                  ТОВ “Артіс ЛТД” не приймала участі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга   підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача відсутні будь-які документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою площею 12 кв.м. за адресою: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 26/1 для розміщення, експлуатації і обслуговування магазину.

Договір оренди земельної ділянки у встановленому порядку не поновлений.

З посиланням на ст. ст. 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України суди дійшли висновку, що відповідач займає спірну земельну ділянку розміром  0,05 га самовільно.

Колегія суддів вважає, що зазначеного висновку суди попередніх інстанцій дійшли при неповному дослідженні всіх обставин справи та наданих доказів. Зокрема, судами не досліджені договори купівлі-продажу торгівельних павільйонів № 1 та № 2, які відповідач придбав у власність 16.11.1995 та 20.09.1998 (а.с. 26,27).

Відповідно ст. 30 ЗК України (в редакції від 18.12.1990) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.... В п.7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, що діє з 01.01.2002 підтверджується чинність прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки у розмірах, в яких вони були надані у власність, тимчасове користування, в тому числі оренди до 01.01.2002.

Судами не досліджено яку площу спірної земельної ділянки займають придбані павільйони та яка необхідна для їх обслуговування. Судами не з’ясовувалося питання на яких правах користувалися земельними ділянками колишні власники павільйонів –продавці, чи були встановлені в натурі межі земельних ділянок продавцям.

Тільки встановивши зазначені обставини можливо вирішити чи підлягає застосуванню ст. 120 ЗК України або 377 ЦК України і до якого розміру земельної ділянки. В ст. 377 ЦК України прямо зазначено, що при переході прав на будівлю або споруду, переходить право власності або користування на земельну ділянку, на якій вона розміщена. А також на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування відповідної будівлі та споруди. Ця стаття поширюється на обставини, коли  власником земельної ділянки є фізична  чи юридична особа, а не держава чи територіальна громада. Стаття 120 ЗК України чітко визначає право на укладання договору купівлі-продажу, або оренди землі.

Доводи касаційної скарги про протиправні дії та бездіяльність позивача при оформленні документів по оренді землі касаційна інстанція до уваги не приймає. Відповідно ст. 120 ЗК України право на земельну ділянку може переходити до власника споруди на підставі цивільно-правових угод, а право користування –на праві договору оренди. Цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди землі.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин (в тому числі надання землі в оренду та поновлення договору оренди землі) вирішуються на пленарному засіданні ради –сесії з винесенням рішення. Спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають в результаті прийняття рішень, дій чи бездіяльності  органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку за позовом особи, чиї права порушені (ст. 77 зазначеного вище закону, ч.9 ст. 123 ЗК України).

На підставі викладеного колегія дійшла висновку про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного, об’єктивного встановлення обставин  і ретельного дослідження всіх доказів у справі, що мають значення для правильного вирішення спору. Крім цього, суди не керувалися нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема                        ст. ст. 30, 67 ЗК України (в редакції від 18.12.1990), 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України. Незастосування норм матеріального  права і порушення норм процесуального права є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень, а справа - направленню на новий розгляд.

При повторному розгляді необхідно усунути зазначені недоліки, повно встановити всі обставини на підставі ретельно досліджених доказів і в залежності від встановлено винести обгрунтоване і законне рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117-12  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Артіс ЛТД” задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 16.05.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2007 у справі                     № 36/104 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий, суддя                                                             В. Овечкін

Судді:                                                                                    Є. Чернов

                                                                                              В. Цвігун