ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

     В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Просянюк О.В., Стець К.І.

- відповідача: Гришко Н.В., Криворучко Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

16.02.2007 р. Закрите акціонерне товариство "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Компані" про розірвання договору №UA/31086486/2005/001 від 02.02.2005 р. на виготовлення та поставку продукції, про стягнення 686800,68 грн., сплачених в якості передоплати за договором, та 43 349,24 грн. пені за затримку поставки товару.

Одночасно позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, в тому числі на майно, яке знаходиться в нежилому та складському приміщенні за адресою: 03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського,27, на загальну суму 730 149,92 грн.

21.03.2007 р. позивач, в порядку ст.22 ГПК України, звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, в якій відмовився від позовної вимоги про  стягнення 686800,68 грн. передоплати за договором, та просив розірвати Договір №UA/31086486/2005/001 від 02.02.2005 р. і стягнути з відповідача 105 726,90 грн. пені за затримку поставки товару.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. позов ЗАТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" задоволено повністю, розірвано Договір №UA/31086486/2005/001 від 02.02.2005 р. та стягнуто з відповідача пеню в розмірі 105 726,90 грн.,1142,27 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що вжиті ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2006 р. заходи забезпечення позову по цивільній справі №2-2804/2006 не є форс-мажорними обставинами, прийняті на себе зобов’язання по виготовленню та постачанню 400 одиниць модульних диспенсерів в строк 165 днів з моменту здійснення позивачем попередньої оплати  відповідачем не виконані, а тому суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про розірвання договору на підставі ч.2 ст.849 та ч.2 ст.852 ЦК України  та стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання.

Також ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову; з метою забезпечення позову накладено арешт на будь-яке майно відповідача, в тому числі на майно, що знаходиться в нежилому складському приміщенні за адресою: 03142, м. Київ, вул. Ак.Кримського, 27 на загальну суму 106 968,17 грн.

Не погоджуючись із рішенням та ухвалою господарського суду м. Києва від 11.02.2007 р. ТОВ "Астра-Компані" оскаржило судові акти в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. апеляційні скарги ТОВ "Астра-Компані" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позивачеві в позові про розірвання договору та стягнення пені відмовлено повністю, скасовано ухвалу господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. про забезпечення позову та стягнуто з ЗАТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" 528, 64 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що діями щодо поставки відповідачем та прийняття позивачем модульних диспенсерів 13.03.2007р.  та 20.03.2007 р., сторони підтвердили фактичне існування і продовження договору на виготовлення та поставку товару та додатку до нього, у зв’язку з чим, суд вважав неправомірною відмову позивача від виконання договору до закінчення строку поставки та прийняття виготовленої продукції. Постанову в частині скасування ухвали про забезпечення позову суд мотивував безпідставністю позовних вимог та відсутністю доказів, які б свідчили про те, що їх  невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України  із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. скасувати, а рішення та ухвалу господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. залишити без змін.

Також позивач  звернувся до Вищого господарського суду України із заявою 24.07.2007 р., в якій просив зупинити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.09.2007 р. касаційну скаргу прийнято до касаційного провадження та зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. у справі №17/72 до закінчення її перегляду в порядку касації.

За розпорядженням  Голови Вищого господарського суду України                Демченка С.Ф. від 25.10.2007 у справі № 17/72 змінено колегію суддів:Шевчук С.Р. –головуючий (доповідач), Владимиренко С.В., Волік І.М.

В судовому засіданні 08.11.2007р. з 10 год. 00 хв. по 08.11.2007р. до 15 год. 40 хв. оголошувалась перерва в зв'язку з частковим задоволенням судом клопотання відповідача та надання йому додаткової можливості для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки до її розгляду.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02.02.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № UA/31086486/2005/001 на виготовлення та поставку продукції, згідно з п.1.1 якого, відповідач зобов’язався виготовити та поставити позивачу продукцію відповідно до умов Договору, за затвердженими замовленнями у відповідності з додатками до Договору, які є невід’ємними його частинами, а позивач зобов’язувався прийняти та оплатити зазначений товар.

13.04.2006 р. сторонами було підписано Додаток № 15 до Договору, відповідно до якого відповідач прийняв на себе зобов’язання виготовити та поставити 400 одиниць модульних диспенсерів загальною вартістю 1 616 001,60грн. разом з ПДВ, в строк 165 робочих днів з моменту здійснення позивачем попередньої оплати в розмірі 50 % від загальної вартості контракту.

15.05.2006 р. позивач здійснив попередню оплату у розмірі 808 000,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8006000489.

08.12.2006 р. на виконання своїх зобов’язань за Договором відповідач поставив позивачеві 30 штук модульних диспенсерів на загальну суму 121 200,12 грн., про що свідчить видаткова накладна №ЦРН-12081 від 08.12.2006 р.

Заявою про настання форс-мажорних обставин (дата виготовлення документа відсутня) відповідач повідомив позивача про неможливість здійснити постачання виготовлених дисплеїв, у зв’язку із дією форс-мажорних обставин, які склалися для підприємства, а саме дією ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2006 р., якою заборонено відчуження всього майна ТОВ "Астра-Компані” у вигляді товарів, готових до відправлення, матеріалів і сировини в виробництві і заборони здійснювати витратні операції щодо виплати грошових коштів на банківських рахунках ТОВ "Астра-Компані”, крім виплати заробітної плати.

12.12.2006 р. листом №10327 позивач повідомив відповідача, що обставини, зазначені в заяві ТОВ "Астра-Компані” про настання форс-мажорних обставин, не сприймаються позивачем як форс-мажорні, оскільки в них відсутні елементи надзвичайності та непередбачуваності, і вони є наслідком неврегульованості взаємовідносин стороні та засобом вирішення спору. У зв’язку з чим, на підставі ст.849 Цивільного кодексу України, позивач повідомив відповідача про відмову від укладеного договору шляхом його розірвання.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, є зобов’язальними, що випливають з договору поставки.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Відповідно до п.1 Додатку №15 до Договору №UA/31086486/2005/001 від 02.02.2005 р. відповідач зобов’язався виготовити та поставити модульні диспансери в кількості 400 штук в строк 165 робочих днів з моменту здійснення позивачем попередньої оплати в розмірі 50 % загальної вартості контракту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив попередню оплату за договором у розмірі 808 000,80 грн. 15 травня 2006 р. На момент звернення позивача до суду модульні диспансери в кількості 400 штук не були поставлені відповідачем. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняті на себе зобов’язання по виготовленню та постачанню 400 одиниць модульних диспенсерів в строк 165 днів з моменту здійснення позивачем попередньої оплати  відповідачем не виконані.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Частиною 2 ст. 852 ЦК України встановлено, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не виконав зобов’язання з поставки товарів в строк, встановлений договором та додатком до нього. За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України  погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору на підставі ч.2 ст. 849 та ч.2 ст. 852 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вжитті Бориспільським міськрайонним судом Київської області заходи до забезпечення позову по цивільній справі №2-2804/2006 не є форс-мажорними обставинами, оскільки є наслідком винних дій відповідача, а саме невиконанням своїх зобов’язань по виплаті заробітної плати працівникам, а тому не можуть звільняти відповідача від обов’язку в строк здійснити постачання виготовлених диспенсерів.

          У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу частини 3 статті 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено. Згідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

                    У відповідності до п. 8.7 Договору № UA/31086486/2005/001 від 02.02.2005р. у випадку затримки поставки товару Виконавець виплачує Замовнику 0,1% від суми Товару, що затримується, за кожен день простроченої поставки.

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача, на підставі п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України та п. 8.7 Договору пені за затримку поставки товару є вірним, оскільки ґрунтується на нормах закону та умовах договору.

В касаційній скарзі скаржник зазначає про неправомірність скасування судом апеляційної інстанції вжитих ухвалою господарського суду м. Києва 11.07.2007 р. заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 23.08.1994 р. забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а тому господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили до застосування заходів забезпечення позову.

З огляду на фактичні обставини справи, застосування судом першої інстанції заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р., вбачається правомірним та обгрунтованим.

          Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд м. Києва всебічно та повно дослідив обставини справи і дійшов правильного висновку щодо задоволення позову та вжиття заходів до забезпечення позову. В свою чергу, судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі. Тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 р. підлягає скасуванню, як така, не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 р. у справі № 17/72 скасувати.

Рішення господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. та ухвалу господарського суду м. Києва від 11.04.2007 р. у справі № 17/72  залишити без змін.

Головуючий                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.

С у д д я                                                                                           Волік І.М.